Масштабну міжнародну наркосхему викрили за участю закарпатців (ФОТО)...
На Тячівщині чоловік впав із 25-метрової висоти в річку та вижив (ФОТО)...
В Ужгороді попрощалися із захисником Юрієм Легезою, який більше року був безв...
У Мукачеві попрощалися із полеглим на війні 34-річним Василем Митровкою (ФОТО)[/...
Журналістка-розслідувачка Олена Мудра очолила "Суспільне Ужгород"...
На війні з росією поліг Віктор Попович з Розтоків на Рахівщині (ФОТО)...
Масштабну міжнародну наркосхему викрили за участю закарпатців (ФО...
Середа, 8 липня 2026
Виноградів: місто із замком, чи без?..
Торік, побачивши в пресі невеличке оголошення - "Яким буде замковий комплекс "Канков" у закарпатському Виноградові? Відповідь на це запитання почуємо у жовтні 2008 року. Тоді на зібранні громади міста Виноградів розглядатимуться ідеї, ескізи, проекти щодо визначення архітектурного проекту замкового комплексу "Канков" (каплиця, замок) у районному центрі Виноградівщини...", ми з товаришем вирушили до Виноградова.
Бо, як і більшість закарпатців, досі були необізнані із історією та нинішнім станом славетного севлюського замку "Канків"..
До того я бачив кілька фото в Інтернеті, але залишки старих стін не справили враження, тому в численних поїздках до Виноградова полінився піти й подивитись на них. Нарешті, цікавість перемогла. Тим більше, що у замка знайшовся неформальний хоронитель, громадська організація „Канків”, з керівником якої було варто познайомитись. Минув рік, із керівником „Канкова” Володимиром Мочарником (який виявився священиком і ...журналістом - редактором відомої не лише на Виноградівщині „Чорної гори”, газети, незалежної від жодної влади чи партії) тепер тримаємо зв’язок. Тож, вирушаємо до Виноградова вдруге, аби побачити, чи відбулись за цей час зміни на краще. Забігаючи вперед, скажу - позитивні зрушення, у порівнянні із першим знайомством із пам’яткою сторовини, є. Це доволі чиста територія навколо руїн (серед решток стін там навіть розклали кілька смітників), та новий гарний дерев’янний стенд із схемою замку, на трьох мовах – українській, угорській та англійській. Але цього ще вкрай замало...
Фортеця, замок, монастир-шпиталь, руїни
Сьогодні важко уявити, що колись під Чорною горою стояв замок, який за міццю та красою не поступався й славетному „Паланку”. Тепер з ним можна познайомитись хіба що на репродукціях старовинних гравюр.
Що ж сталося із величною спорудою? Її не пощадила жорстока історія. Понад 1000 років тому на плато біля Чорної Гори зводиться перше укріплення, глинобитна фортеця, яка стає одним з прикордонних форпостів держави Арпадів. У 12 столітті угорський король Гейза ІІ створює тут окрему жупу, із центром у замку. Фортеця укріплюється і розширюється, навколо неї росте поселення Севлюш (з угорської – „виноградне”, адже відомо, що завдяки Чорній Горі тут існує власний мікроклімат, який найкраще сприяє садівництву та виноградарству (чув, що саме на Чорній Горі ботаніки знайшли рослину, з якої давним-давно люди й почали культивувати виноград, вивівши зі скромної рослини із кислими ягодами купу найрізноманітніших сортів).
У 1241 році містечко знищують монголо-татари, проте укріплення Канків вціліло. Через два десятиліття Севлюш одним з перших поселень на теренах сучасного Закарпаття отримує привілею називатися королівським містом. Городяни тут мають власний суд та самоврядування. З того часу Севлюшське право стає королівською винагородою для інших міст Закарпаття. Замок Канків відіграє значну роль у охороні славетного соляного шляху („сіль дорожче за золото” – прислів’я тих часів). Цікаво, що норовлива Тиса протікала тоді неподалік замку, тепер же її русло значно віддалилося.
В 1317 році Канків повністю руйнують війська угорського короля Карла І Роберта. Згодом за його ж наказом замок відбудовують, а Севлюш у 1329 році проголошують коронним містом. У 1399–му король Жигмунд Люксембурзький дарує Севлюш разом із замком барону Петеру Перені. На початку 16 століття його нащадки будують неподалік інший палац, а в Канкові селяться монахі-францисканці. Вони перетворюють колишню фортецю на монастир-шпиталь. При ньому будується велична церква, аналог католицького храму, яким нині прикрашений Виноградів. Канків стає духовним і економічним центром францисканців усього Карпатського регіону.
Однак через кілька десятиліть стається справжня трагедія. Черговий володар Севлюша Ференц Перені переходить з католицтва в протестантство і виганяє зі своїх володінь католицьке духовенство. У 1556 році він наказує вирізати усіх монахів-францисканців. За легендами, в своєму замку-монастирі вони зберігали мощі святого Іоана Капістрана, які були збезчещенні солдатнею. І саме після осквернення на замок впало прокляття: будівлю за два роки після трагічних подій беруть штурмом австрійські війська, і знищують її вщент. Після чого майже на півтисячоліття Канків приречений лежати у руїнах. Його ніхто не намагався відбудувати, добротне каміння місцевий люд розтягнув для своїх потреб, сніги з дощами та сили природи доробили справу – нині від могутньої фортеці залишились лише руїни. До речі, що означає це слово „Канків”? За однією з версій, назва походить від угорського слова, що означає кам’яну брилу. За іншою, назва походить від аскетичного одягу монахів – плащів з овечої вовни, які називали „канко”. Є й така версія, нібито на перших порах існування фортеці, під час міжусобних війн, після припинення династії Арпадів нею тимчасово заволодів розбійник Канко...
Втім, казати, що від давнього величного Канкова сьогодні залишилися лише нікому не цікаві руїни, буде цілком невірним. Бо навіть рештки колишньої величі, якщо вони доглянуті та „розкручені”, зазвичай стають цікавими туристичними об’єктами та гордістю місцевих мещканців. Руїни Канкова не даремно та неодноразово надихали художників та фотографів, і навіть кінематографістів. Останні ще в радянські часи трохи звільнили кам’яні мури від вікових заростей, зробивши їх декораціями для ряду фільмів - "Злива над полями", "Над Тисою” та знаменитого "Табір здіймається в небо". Якщо піднятись до замку, який височить над містом, то й сьогодні можна оцінити міць його мурів, що залишилися лише фрагментами. Є кілька шматків стін із бійницями. Найкраще збереглися стіни та монументальний фундамент каплиці. Вочевидь, на її місті колись була вежа. Не обійшлося і без традиційного підземного ходу. В радянський час було знайдено 12 метрів тунелю, хоча за оповіданнями, хід вів набагато далі.
Сьогодні залишки Канкова мають статус національного пам’ятника архітектури. Археологи, очолювані відомим знавцем і дослідником Закарпаття паном Котигорошко, зробили рекомендації, що руїнам треба надати статус археологічної пам’ятки, бо досліджувати тут є що – сміло можна прогнозувати чимало історичних відкриттів та сенсацій.
Та, на жаль, окрім деяких археологічних досліджень та зйомок кіно, в радянську добу „Канковим” влада не опікувалась зовсім. Хіба що відзначилась величезним „біг-бордом” із зображенням Леніна, який свого часу оголосив війну палацам, тому на фоні старовинних руїн виглядав особливо глумливо. Наприкінці радянської ери, у 1989 році, територію навколо замку й монастиря, всупереч законам і логіці, тодішні керівники міста роздали під земельні ділянки. На частині з них тепер ведеться городництво, інша частина – це захаращені сміттям та дикою рослинністю пустирі. Як наслідок, сьогодні неможливо навіть визначитися, де, власне, проходять чіткі межі замкового комплексу. Залишки стін та каплиці продовжують руйнуватись.
І тим не менш ентузіаст відродження замку пан Володимир Мочарник не втрачає надії оживити „Канків”. Йдеться, звісно, не про те, аби на місті знищеного історією та часом пам’ятника звести штучний „новодєл” з цегли та бетону на потіху туристам. Мова йде про ідею, реалізація якої займе не один рік чи навіть десятиліття, проте її результати будуть оцінені не лише в гривнях чи доларах доходів від туризму, а й в позитивних зрушеннях у свідомості городян Виноградова. Створена два роки тому ГО „Канків” для цього зробила чимало: було проведено ряд екскурсій школярів та молоді до замкових мурів, організований творчий конкурс, випуск буклету для міської громади, круглий стіл „Канків сьогодні і завтра”, і навіть костюмована хода до замку (костюми міщан середньовіччя позичали по театрах по всій області) – все це в рамках довготривалої акції під назвою „Наступ на безпам’ятство”, і все для того, аби розкрити очі виноградівцям на те багатство, що руйнується та заростає чагарником у них перед очима.
Здавалося б, за останні роки крига скресла – принаймні, на словах усі підтримують ідею хоча б почати відродження історичної пам’ятки. Якою їй бути в майбутньому, то вже питання дискусійне. Фахівцям відомо чимало шляхів, як не дати зникнути історичним руїнам, водночас і явивши їх людям, і не перетворивши на муляж. Наразі ж найактуальнішим питанням є визначення чітких меж майбутнього комплексу. Нещодавно на замовлення Виноградівської РДА ужгородське підприємство "Наша спадщина" розробило проект – виходячи з реальних можливостей його реалізації. Ним передбачена відбудова зруйнованої каплиці, консервація мурів та встановлення меж нової охоронної зони навколо замку. ГО „Канків”, яка також вклала свої гроші у це проектування, нині висловлює свою незгоду із цими межами. Бо, по суті, в проекті виявляються „законсервованими” порушення охоронної зони, що сталися 20 років тому. Нова зона проходитиме майже під стінами замку, акуратно обходячи дачні ділянки. А це значить, що великі площі, під якими знаходяться безцінні для археологів та істориків культурні шари, ризикують назавжди зникнути під будинками та городами.
Музей без будівлі, місто без музею
Якщо вже писати про архітектурне багатство Севлюша-Виноградова, то гріх обійти ще одну болючу тему – міського музею. Наше перше знайомство із Володимиром Мочарником та його колегою по ГО „Канків”, директором Виноградівського історичного музею Людмилою Тороцкезі, відбулося у цьому самому музеї. Хоча це гучно сказано. Під музеєм слід розуміти кілька кімнат в обшарпаній будівлі, що приховалась біля одного з міських базарів. В ній „прописані” ще й міська бібліотека, музична школа, автошкола та екологічний центр. В музеї є чимало цікавих експонатів, але, на жаль, більшість тих, хто відвідує Виноградів, їх навряд чи побачить. Адже зазвичай музеї розміщують в історичних будівлях – замках, палацах, які надають їм відповідного духу. Раніше музей Виноградівщини розміщувався в будівлі з комплексу приміщень францисканських монахів, проте кілька років тому виноградівська влада повернула будівлю вірникам. Натомість пообіцяла як компенсацію виділити музейникам один з найгарніших будинків міста – колишній палац Перені.
.jpg)
Ця споруда з’явилася у 16-му столітті зовсім поруч із замком „Канків”, і спочатку слугувала для оборони. Пізніше господарі – магнати Перені – перебудували її у стиль бароко, і палац набув вишуканих форм. Перені (серед них і найвідоміший - Жигмонд Перені, борець за незалежність Угорщини від Габсбургів, учасник національної революції 1848–1849 рр.) жили тут аж до 1944 року. Палац мав велику бібліотеку та колекцію живопису. Навіть тепер, після десятиліть зовсім інших часів, аристократичний дух ще зберігається у цих спорудах, доволі якісно відреставрованих кілька років тому (наприклад, дерев’яний дах можна прийняти за автентичний – на щастя, реставратори не спотворили його якоюсь модною „єврочерепицею”). Зараз у палаці розмістилось районний відділ освіти. Освітяни ніби й не проти задля блага міста змінити місце „прописки”, однак вже не один рік справа з музеєм не рушає з місця. Відтак, гості, які відвідують Виноградів, подекуди просто підходять, аби подивитись на палац (особливо він цікавить туристів з Угорщини), тоді як про музей біля базару переважна більшість й гадки не має. А от якби той розмістився в палаці Перені, та розгорнувся б у повну силу – із всіма своїми колекціями, що пиляться у сховищах, із діючими виставками актуального мистецтва в підсобних приміщенням тощо, то знайомство туристів із Виноградовом-Севлюшем стало б куди більш глибоким.
Олег Супруненко, "Новини Закарпаття". Фото автора
21 грудня 2009р.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
Едік 30.12.2009 / 14:20:00
я тут живу у Виноградові
Доброзичливець 26.12.2009 / 23:14:00
Автору респект за чергову цікаву статтю і чекаємо вже на автореферат.
ugochanskyj 25.12.2009 / 20:21:00
...treba povernuty staru nazvu: Sevljus!
Faust 24.12.2009 / 22:18:00
Пане Олег Любимов, збережіть Канків! Це треба для всіх нас-закарпатців і для Вас, як для кращого керівника славної Виноградівщини останніх років!...
Автор 22.12.2009 / 12:12:00
Пану Миколі - щирий привіт :)
Микола Староста 22.12.2009 / 10:32:00
Виноградів рідне місто.
Схожі публікації
Завантаження публікацій...
НОВИНИ: Соціо
» Всі новини
© 2003-2026 Закарпаття онлайн Beta