У Словаччині відзначили 100-річчя з дня народження двох корифеїв українського театру в Пряшеві — Володимира Лібовицького та Юрія Шерегія

Директор театру Маріан Марко, відкриваючи урочистий вечір привітав, зокрема, радника Посольства України в Словаччині Івана Новицького та Генерального консула України в Пряшеві Євгена Перебийноса. Оба вони у своїх виступах підкреслили безпосередню пов’язаність творчості Ю. Шерегія та В. Лібовицького з Україною. Євген Петрович Перебийніс між іншим, повідомив, що Ужгород буде вшанувати пам’ять Юрія Шерегія 28 січня й щиро підтримав ідею, щоб Закарпатський театр в Ужгороді було названо Театром ім. братів Шерегіїв.

Про життя і багатогранну діяльність обох артистів розповів автор цієї статті. Він підкреслив, що В.Лібовицький (чех, народжений на Волині) основи балетного мистецтва здобув у танцювальній школі Василя Авраменка в Рівному та у Вищій школі балету Єлісавети Никольської в Празі. Ще в часі студій він танцював на сценах провідних театрів Праги, а після закінчення школи став солістом Словацького національного театру в Братиславі. В 1937 році зайняв посаду директора майже розваленого Земського Підкарпатського народного театру в Ужгороді, який поставив на ноги. Не погодившись з антиукраїнською орієнтацією керівництво театру він здався цієї посади й заснував в Ужгороді приватну танцювальну школу, яка після двох місяців внаслідок Віденського арбітражу в листопаді 1939 р. заникла. В. Лібовицький переселився в Хуст, де став режисером державного театру Карпатської України „Нова сцена”, очолюваною Ю. Шерегієм. Після її ліквідації в березні 1939 р. повернувся у Прагу, звідти виїхав у Швейцарію, де став балетмейстром та режисером театрів в Люцерні, Цюріху та Женеві, а також засновником ряду театральних колективів в таборах інтернованих польських та радянських військовополонених. Після війни В. Лібовицький був співзасновником Молодіжного театру та танцювальної групи Армійського художнього ансамблю ім. Віта Неєдлого в Празі. В Пряшеві він в 1954 р. заснував балетну групу оперети Українського національного театру, яка згодом перетворилася у танцювальну частину Піддуклянського українського народного ансамблю. Будучи звільненим з посади керівника цієї групи він в с. Псари під Прагою побудував невеличку дачу в якій прожив двадцять років. Умер у Празі від рака горла.

Юрій Шерегій (уродженець села Дусино Свалявського району Закарпаття) був всебічно обдарованим митцем театру: актором, режисером, педагогом, драматургом та істориком театру. Ще будучи учнем Ужгородської гімназії він заснував пластові театральні гуртки та виступав у театрі „Просвіта”. Під час навчання в Празі він разом з братом Євгеном заснував театр „Верховина”. Після повернення на Закарпаття він став директором театру „Нова сцена” в Ужгороді та Хусті, після скасування якого угорською окупаційною владою він через Румунію виїхав в Югославію де заснував ряд драматичних колективів серед русинів Сербії та українців Боснії. В Празі він заснував театр „Українська драматична студія”, у Львові та Дрогобичі залучився до праці тамтешніх театрів. Після війни став режисером професіональних словацьких театрів у Пряшеві та Кошицях а позаштатно співпрацював з Пряшівським українським національним театром, на сцені якого поставив десять прем’єр, головним чином, із української класичної драматургії. В 1954 р. при УНТ заснував 75-членну оперетну групу (хор, балет, оркестр), яка згодом перетворилася в Піддуклянський український народний ансамбль. В ньому для Ю. Шерегія (як „українського буржуазного націоналіста”) місця вже не знайшлося. Разом із сім’єю він виїхав у Братиславу. Працював режисером словацького та угорського театрів і заснував самодіяльний український Театр ім. Шевченка, який успішно діє по сей день (під керівництвом його дочки Ольги Грицак).

Нащадкам Ю. Шерегій залишив 26 рукописних томів спогадів „Моє життя в мистецтві”, з яких довідуємося, що за понад 60 років своєї театральної діяльності він лише на професійних сценах зіграв 129 ролей, поставив 233 прем’єри, написав 32 та переклав 28 п’єс. Вже після смерті Ю. Шерегія вийшла друком його капітальна праця „Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року” (Пряшів, 1993, 412 с.), яка надовго залишиться неперевершеним джерелом відомостей про театральне мистецтво найзахіднішої галузки українського народу.

Директор Державного театру в Кошицях Петро Гимич та заввідділом Словацького театрального архіву в Братиславі Ян Яборнік доповнили вступну доповідь цінними архівними матеріалами про діяльність обох майстрів сцени у Словаччині.

В художній програмі ювілейної академії виступила танцювальна група Пульсу (колишнього Піддуклянського українського художнього ансамблю) з танцем „Гуцульські коломийки” (керівник М. Морохович). Артистка Ліна Гвать (довгорічна дикторка української редакції радіо „Свобода” Галина Мовчан) майстерно представила на сцені монодраму Ю. Шерегія „Голодний” з 1933 року, а зять Ю. Шерегія Василь Грицак (довгорічний співак опери Словацького національного театру в Братиславі) виконав дві арії із музичних комедій свого тестя.

В частині „Спогади” дочка Ю. Шерегія Ольга Грицак наблизила глядачам сімейний портрет свого батька, Левко Довгович зворушливим словом розповів про те, як Євген Шерегій в 1957 р. „витягнув” його із сибірського ГУЛАТ-у в Ужгород, а Юрій – влаштував його на роботу в Чехію. „Обоє вони заохотили мене до національно-виховної роботи, посередництвом драматичного мистецтва, співу й музики і я досі залишаюся вірним їх заповітам. На похороні Ю. Шерегія я мав честь виголосити прощальну промову”. Учні Ю. Шерегія Анна Смотер та Михайло Забавський розповіли про величезний вплив Ю. Шерегія та В. Лібовицького на театральну молодь.

В заключній частині вечора було продемонстровано чеський архівний кінофільм „Никола Шугай”, знятий з ініціативи і при фаховій співпраці В. Лібовицького та в його хореографії 1946 р. Фільм було незадовго після прем’єри стягнено з прокату з політичних мотивів (ніби то з-за „антисемітських” кадрів у ньому). На академії, по суті, відбулася пряшівська прем’єра цього фільму після 60 років.

Урочиста академія, присвячена двом визначним представникам театрального мистецтва Закарпатської України та Словаччини, головними організаторами якої була Асоціація україністів Словаччини та Наукове товариство ім. Шевченка в Словаччині, була достойним вшануванням їх пам’яті. Сучасному поколінню вона пригадала майже забуті імена людей, які у надзвичайно важких умовах будували фундаменти театрального мистецтва і прокладали стежки до нього.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати