Хірурги на свята – у стані бойової готовності

Отже, саме хірургам приходиться постійно перебувати у стані готовності до надзвичайних пригод. Навіть коли інші можуть безтурботно святкувати...

Я вже писав про хірургів з міста Берегове, про цікавий випадок у їх практиці - оперування жінки, яка має серце з правого боку. Свята тільки розпочались, а хірургам прийшлося знову зустрітися з неординарним випадком.

Десь за два тижні до Нового року у відділення потрапила людина, яка буквально стікала кров’ю. Пізніше з’ясувалося, що 41-річний чоловік, перебуваючи у стані сп’яніння, наніс собі глибоку рану кухонним ножем у ділянку серця. Що було цьому причиною, остаточно невідомо. Скоріш за все – звичайна сімейна сварка, яка, втім, могла закінчитися фатально...

"Ніж проскочив поміж ребер, пройшов через перикард і в результаті - проникаюче поранення у лівий шлуночок серця, - розповідає головний лікар хірургічного відділення Валерій Кустрьо. - Чоловіка привезли до нас у досить важкому стану, хоча був ще при свідомості. Тиск впав майже до нуля, він втратив багато крові. Коли я відкрив йому грудну клітину, у порожнині серця було близько 1,5 літра крові. Серце працювало дуже кволо. Тільки коли тиск ми підняли до 70 мм, почали операцію. Можливо, декілька хвилин - і ми б не встигли врятувати життя..."

Поранення серця відноситься до найбільш небезпечних, ці випадки супроводжуються надмірною кровотечею. Серце знаходиться у навколо сердечній сумці (перикарді), саме туди потрапляє кров при прямому пораненні. Якщо там накопичується більше 400 мл, то серце більше працювати не може, воно просто зупиняється... Тільки 10 - 15 відсотків людей із пораненням серця можуть жити ще певний відрізок часу. Тому хірурги мають дуже обмежений час для порятунку, він вимірюється хвилинами.

Яношу з Берегова повезло – його досить швидко було доставлено у лікарню, і одразу з приймального відділення він потрапив у операційну. Валерій Кустрьо одразу виїхав на виклик і за декілька хвилин вже готувався до складної операції. Допомагав йому черговий хірург Олександр Туряниця, дві операційні сестри – Галина Сіберт та Марія Байєр.

Хворий знаходився під особливим наглядом у реанімаційному відділенні районної лікарні 6 діб. А перед Новим роком був відпущений додому святкувати. У подальшому буде приходити тільки на контроль.

– Валеріє Івановичу, чи саме під час свят стаються такі неординарні випадки?

– Так, саме під час святкувань ми посилюємо свою увагу. Бо звичайно саме під час свят вживання алкоголю частішає, що і змінює поведінку людей. Звісно буває, що людину прихватить і апендицит. Важкі поранення рідкі і найчастіше стаються у ДТП. Не можна сказати, що стаються вони саме під час свят. Але загроза є. Тому мусимо бути постійно напоготові.

В основі порятунку визначальними є три фактори: це доставка, вчасна діагностика і, звичайно, підготовка реанімаційної хірургічної бригади. За 25 років у моїй практиці було всього три подібні випадки з прямим пораненням серця. Люди мають добре розуміти, що жартувати зі своїм життям не можна. Адже дуже легко потрапити до тих 90%, коли вже немає шансу, аби ми їх врятували...

– Скільки може жити серце у відкритому вигляді?

– Операції, скажімо, коли міняється клапан, за рахунок апарату штучного кровообігу можуть тривати 6 - 12 годин. Звичайно, після цього серце приходиться "заводити", бо воно зупиняється на цей час. У нас на Закарпатті такого апарату немає, він є тільки у кардіоцентрах, відділах серцево-судинної хірургії, найближчий - у Львові. Тому нам набагато важче, адже приходиться працювати на працюючому серці. Його важко утримати у руці, бо воно скаче, як м’ячик. Якщо серце зупиняється, маємо проводити його прямий масаж. Робиться це також руками. Ці операції не можна відкласти на завтра, післязавтра. Їх потрібно проводити негайно.

Якщо є мінімальний шанс врятувати життя людини - використовуємо його. Буває, що люди потрапляли на операційний стіл вже без тиску, практично у стані клінічної смерті, а цей стан може тривати максимум 6 хвилин. І вдавалося врятувати життя. Тому завжди кажу: тільки довезіть до операційної. Тільки тоді є шанс...

– А ви пам’ятаєте, коли вам вперше довелося тримати живе серце у своїх руках?

– Звісно, пам’ятаю, відчуття незабутні. Тоді я працював у Донецьку, у лікарні швидкої медичної допомоги. Було це 2 - 3 роки після закінчення мого навчання в університету. Я побачив, скільки треба прикласти зусиль хірургу, наскільки технічно це важко.

Один з моїх наставників, вчителів, Борис Васильович Петровський, нині покійний, був міністром охорони здоров’я СРСР, директором всесоюзного наукового центру хірургії у Москві. Я працював безпосередньо під його керівництвом у 1987 - 91 роках, потім вчився у інших центрах. Взагалі нам хірургам потрібно вчитися весь час, бо знання і методи операцій з часом застарівають.

Зараз набуті знання передаю колегам. Я також вчився, дивлячись під час операцій. Це найкраще навчання. Звісно, потім приходять і практичні навички. Нещодавно у нашому відділенні з’явився цифровий фотоапарат, відтепер кожну складну операцію обов’язково знімкуємо. Адже це дуже цінний ілюстративний матеріал, який можна буде показати іншим хірургам, він потрібен для наукової роботи, на конференціях, для навчання молодих хірургів.

Ось тепер можу показати наочно, яке було поранення, як ушивалося серце (показує фотографію). Ось бачите, як підсовується рука під серце, воно опиняється у мене на долоні... Пальцем затискається рана, а іншою рукою робиться ушивання на живому серці.

– Вам часом приходиться рятувати і самогубців, які свідомо хотіли піти з життя. Чи змінюється свідомість у таких людей після повернення буквально "з того світу"?

– Найчастіше такі травми стаються або під час бійки, або при спробі суїциду. Адже всі знають, де знаходиться серце... Але у найближчий час після операції свідомість людей значно змінюється. Вони дякують лікарям і добре розуміють, що наступного разу такого подарунку долі може вже і не бути. Звичайно, перед тим як виписувати хворого, ми проводимо з ним бесіду, консультує також психіатр.

– Ви рятуєте людей, які балансують на межі між життям і смертю. А чи вірять хірурги у душу? Адже деякі релігії кажуть, що саме у серці знаходиться душа людини.

– Звісно, це більше образно говориться. Адже якщо серце перестає працювати - закінчується і життя. Утім, багато хірургів були глибоко віруючими, навіть священиками, наприклад Войно-Ясинецький, видатний український хірург з Одеси. Відомий берегівчанин, доктор Ліннер, перед роботою обов’язково також заходив у церкву. У багатьох моїх колег, які формують напрямки у сучасній хірургії, в кабінеті висять ікони. Бувають, приходять і священики у палати. Якщо ситуація вкрай важка, і люди йдуть до церкви, моляться за людину. Бувають, що за значних патологій шанси були незначні, але люди вірили – і ставалося чудо. Звичайно, завдяки і нашій скромній допомозі...

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати