Мешканка Берегівщини Валентина Латишева не проміняла рідну домівку на Америку

Інженер-технолог берегівського винзаводу "Айсберг" Валентина Латишева 12 років не бачила свою доньку, яка 1997 року виїхала мешкати до Сполучених Штатів. Головна причина - постійні відмови в отриманні візи у американському консульстві в Києві. Єдиною втіхою були телефонні переговори й приїзд старшого онука Артура на літні канікули. Лише цього року жінці вдалося нарешті дістати дозвіл на відвідини рідної доньки.

Рідні не можуть побачитися десятки років

"Щороку я їздила в Київ по­давати документи на гостьову візу. Але потім зрозуміла, що це все даремно, бо розмовляли зі мною не більше двох хвилин й одразу відмовляли. Мабуть, давалися взнаки попередні відмови й те, що донька не дістала ще статусу повноправної громадянки США. Коли в Тетяни народилася друга дитина, я сказала чесно: єдине моє бажання – поїхати й допомогти доньці у вихованні малюка. Хоча причин відмови мені ніколи не пояснювали".

За кожний візит потрібно було сплачувати. Спочатку 40 доларів, потім 70, а в останні роки 100. Гроші назад не повертали. Людей у черзі було дуже багато. Життєві ситуації в деяких були схожими, іноді навіть гіршими. Багато хто не бачив своїх дітей більше 15 років. Наприклад, мати з донькою з Ужгорода колись виїхали у Штати, а батько з сином залишилися. Возз’єднатися сім’я досі не може.   

"Тетяна виїхала на запрошенням (виклик) свого батька. У той час ще всі документи потрібно було подавати у Москві. І працівниця консульства тоді їй сказала просто в очі: "Я могла б не відкривати вам візи, однак мені шкода вашої дитини". Тетяна дістала лише дозвіл на проживання в Сполучених Штатах. Сподівалася, що громадянство матиме вже через п’ять років, однак насправді все тривало більше 10 років. Стало зрозумілим одне: доки моя донька не отримає американського паспорта, навіть гостьової візи мені не бачити. Так воно й сталося. Хоча за всі ці роки спробувала всі варіанти, аби з нею зустрітися. У тому числі подавала декілька разів на "ґрін кард" (зелену картку), однак і тут спроби не увінчалися успіхом".

 "Головна причина всіх відмов у отриманні візи для українців – це визначення "потенційний емігрант". Насправді так воно і є. Вже в Америці я спілкувалася з жінкою, яка 13 років живе там нелегально, без будь-яких документів. Вона лякається вийти зай­вий раз на вулицю, аби не потрапити на очі поліціянту, не відвідує жодних заходів. Єдина її турбота – допомогти доньці у вихованні дитини.   Якщо людина в Америці не порушує порядку й закону, ніхто її не чіпає. Однак знає: якщо поліція зацікавиться її документами, то може бути у будь-який момент депортована..."

В Америку українці їдуть заробляти гроші

Тетяна працює в приватній перукарні. Вчилася цьому ремеслу цілий рік, закінчила спеціальні курси, дістала ліцензію. Нині вона професіонал, у своєму кварталі вважається поважною людиною, багато хто з мешканців району ходить лише до неї. Живе в районі Бруклін, у колишньому італійському кварталі. А нині тут більше вихідців із колишнього Союзу.

"Майже всі райони Нью-Йорка – емігрантські, а вихідці з України й Росії живуть усюди, і на Мангеттені, і на Лонґ-Айленді – скрізь. Багато з них добре влаштувалися – мають власні ресторани, кафе, магазини. Я познайомилася з хлопцями з Тернополя, які поряд із нами мають великий пральний комбінат (ландромат). Адже американці не перуть удома, а відносять свою білизну й одяг до відповідних закладів. Там стоїть близько 30 машин,  працює ж "ландромат" цілодобово. Послуга коштує 1,5 долара, а ти маєш 50 хвилин вільного часу, доки все випереться".

"За якийсь час я помітила, що в доньки сформувався зовсім інший розклад життя, інше мислення: вона дуже змінилася відтоді, як ми бачилися востаннє. Ні, вона не стала докорінно іншою, однак у спілкуванні, у побуті значно "американізувалася".

Загалом українці їдуть до Аме­рики не для того, аби змінити громадянство, а на заробітки. Чи не кожен планує прожити там декілька років, призбирати копійчину й повернутися додому. А на Батьківщині звести будинок, вкласти в навчання дітей. Однак на все це йде часом 10–15, а то й більше років.

Насправді заробляти й відкладати гроші в Америці дуже важко. Наприклад, за двокімнатну квартиру доньці Валентини Латишевої потрібно сплачувати 1000 доларів на місяць – майже половину зарплати. "Тетяна подала документи на так звану "восьму програму", тобто на отримання державної квартири, бо як мати-одиначка з 2 дітьми має на це законне право. Двічі ми їздили з нею до суду, де вирішувалася справа, однак там постійно вимагали все нові папірці й документи. Потрібно чекати, і не відомо, скільки це буде тривати. Можуть дати кращу житлову площу або гіршу – як уже вирішать у соціальній службі. Але головне, що доньці більше не треба буде сплачувати таких шалених коштів, а розраховуватися лише за комунальні послуги".

Жити в Нью-Йорку досить дорого. Потрібно на всьому економити. Тому дуже допомагають "фуд-стемпи" (допомога на харчування дитини до 14 років) у розмірі 200 доларів. На них дозволяється купувати лише продукти, а потім показувати відповідні чеки.

"Щодо цін на продукти, то їх важко порівняти з нашими. Наприклад, у нас хліб коштує 3 гривні, там – три долари. Кілограм доб­рого м’яса – 30 доларів, а в нас – 40 гривень. Однак у них всі продукти важаться на фунти ("паунди"), це близько 450 грамів. Наприклад, яблука коштують 38 центів за паунд, банани – 30–60 центів, огірки – 40. Я в цінах одразу зорієнтувалася".

"Кам’яний мішок з посиленим харчуванням"

Загалом Валентина Латишева перебувала в Америці 4 місяці. Од­нак мову так і не вивчила, вона практично не знадобилася. "Мені на думку одразу йшла угорська чи польська. Я навіть не намагалася вивчати англійську. Бо в супермаркеті потрібно хіба що знати "гав мач" (скільки коштує). До того ж усюди чути російську".

Ще водила ону­ка до школи. Навчальний заклад займає цілий квартал, огороджений сіткою до 5 метрів заввишки, аби діти нікуди не вибігли. "Мені це сподобалося: вранці дитину віддав під опіку вчителю, а потім він тобі її повертає з рук у руки – тому по дітей до 5 класу потрібно ходити. Вважаю, що це добре. Мої онуки вчаться в безплатній школі, дітей там годують – і за це не потрібно сплачувати додатково. Однак сама система освіти мені не сподобалася. Там розраховують на самостійність дитини вже навіть у 7–8 років. А хіба він зможе виконати домашнє завдання сам, без допомоги? Тому доводиться наймати вчителів і займатися вдома додатково".

Вільного часу на виховання дітей дорослі практично не мають. Хіба що в неділю. Тоді можна взяти чадо й поїхати кудись на відпочинок. Однак якщо машина зламалася – все. "Бо пересуваються американці переважно своїм транспортом. Автомобілів дуже багато – їх повно на вулицях, здається, що більше, ніж людей. Часом немає місця для паркування, доводиться залишати автівку в іншому кварталі".

Дуже добре, розповідає пані Валентина, що у місті є зелені зо­ни, бо як інакше жити у цих кам’яних джунглях? "Я навіть дала свою  характеристику Нью-Йорку: це кам’яний мішок із посиленим харчуванням. Всі на вулицях щось жують. І не дивно, що там багато хворих: хіба може 14-річна дитина важити 150 кг? Це ненормально. А здорова їжа коштує дуже дорого. У супермаркетах ж лише напівфабрикати, а звичних нам ринків немає. Хоча обслуговування на вищому рівні, абсолютно все одразу запаковують у безкоштовні пакети, ввічливо всміхаються. Повернувшись додому, одразу зіткнулася з реаліями нашого "сервісу": пішла купити ковбаси в магазин, а та випала з дірявого пакета на підлогу...".

Ностальгія з’явилася вже в літаку

Однак Валентина Латишева однаково повернулася на Батьківщину. "Ностальгія по домівці в мене з’явилася одразу й переслідувала чи не кожну хвилину. Вже у літаку я напевне знала, що не зможу залишитися надовго у абсолютно чужій країні. А донька досі дуже ображається, що я не залишилася: чому ти йдеш у цей бруд, сміття й безкультур’я? Звісно, я знала, куди повертаюся. Але я поверталася додому..."

"Все там дуже красиво і роз­кішно, однак ця розкіш недоступна простому американцю, а нашим емігрантам і поготів. Ми не рівня Дональду Трампу, який скупив увесь Брайтон-біч".

Сподобався жінці порядок і чистота на вулицях. Чому в нас не може бути так? Вважає, що виною – наша ментальність. Однак вона швидко змінюється в Америці. "Чому наші українці вдома не можуть так само працювати й заробляти на свою сім’ю? І місто впорядковувати, мати все в чистоті? Бо там нерідко можна побачити, що людина в костюмі, можливо, навіть бос фірми, бере віника в руки, якщо бачить недопалок або папірець біля свого офісу".

Погоджується Валентина Латишева, що багато чого залежить і від влади. "Громадяни там мають як права, так і обов’язки. А влада як турбується, так і суворо карає. Наприклад, на моїх очах поліціянти в парку роздягнули буквально до трусів якогось молодика, обшукали. Можливо, він здався їм підозрілим. Нічого не знайшли, вибачилися – "ескюз мі" – і пішли собі.

Валентина Латишева розповідає, що як повернулася до рідного міста, то знайомі не повірили своїм очам: обнімали її, ніби вона прилетіла з іншої планети. "Деякі навіть кажуть: "Дякую тобі Валєчка, що повернулася", – ледь сльози стримують... Дивні наші люди. Я ж просто повернулася додому, на свою роботу. Тепер мені легше жити: я нарешті відвідала доньку, побачила онуків, допомагала з господарством. Та вдома однаково краще, бо тут я на своєму місці, тут усе рідне, мені знайоме. Можливо, колись буду думати по-іншому, хтозна, однак уважаю, що людина має жити там, де їй краще. Головне – мати право на цей вибір..."

Олександр Ворошилов, "Старий Замок "Паланок"
09 жовтня 2009р.

Теги: Валентина Латишева, Берегово, США

НОВИНИ: Соціо

21:05
/ 10
У православних і греко-католиків України розпочався Великий піст. Вперше в історії – без греко-католиків Закарпаття
19:25
/ 10
Ужгородський депутат-військовий звинуватив Ужгородську міськраду, мера Андріїва та депутата-блогера Глаголу у "дроновій" брехні
14:45
В Ужгороді за тиждень народилося 26 малюків, у Мукачеві – 24
14:34
В Ужгороді у вівторок попрощаються із полеглим захисником Сергієм Шпонтаком
23:18
На Закарпатті збирають підписи під зверненням до міністра захисту довкілля проти забудови Карпат вітряками
21:36
Відкрито продаж квитків на перший рейс потяга RegioJet Чоп – Прага на 27 березня (ДЕТАЛІ)
18:08
/ 1
В Ужгороді попрощаються з полеглим Героєм Сергієм Нестеренком
10:37
/ 15
Закарпатський "військкомат" розповів про спробу самогубства, вчинену в Хустському РТЦК затриманим на кордоні "ухилянтом"
20:05
/ 1
У Вишківській громаді зустріли та провели в останню дорогу Героя з Яблунівки Василя Канюку
13:28
У Тячеві бюджетним коштом стерилізують, вакцинують і чипують безпритульних собак
02:33
/ 4
У Білках провели в останню дорогу полеглого Героя Юрія Пітру
23:23
На Закарпатті відзначать 85-ї річницю проголошення незалежності Карпатської України та 150-річчя від дня народження Августина Волошина
19:38
/ 8
Ужгородці вимагають від міської влади зберегти Липову алею. Триває збір підписів
17:42
/ 19
Військовослужбовець ЗСУ і депутат міськради повідомив, що влада Ужгорода не закупила жодного дрона
18:32
/ 26
Щоби відкрити аеропорт в Ужгороді треба сотні мільйонів доларів, які потрібні для армії – нардеп
16:17
На Тячівщині медики "швидкої" майже годину пішки добиралися до травмованого хлопчика-велофрістайліста
15:36
/ 1
В Ужгороді на Фединця - Баконія збільшили кількість платних паркомісць
09:54
/ 2
"Титановий" Стас з РТЦК та СП: "Гидко бачити чоловіків, які ховаються, замість захистити свою країну"
18:34
/ 6
У середу в Берегові поховають ексзаступницю мера і ексдепутатку міськради, військовослужбовицю ЗСУ Ольгу Бізілю, яка загинула в ДТП
15:43
/ 1
У Поляні попрощалися з полеглим Героєм Дмитром Куцкіром
21:48
/ 1
В Ужгороді попрощалися з полеглим захисником Олексієм Хотіним
21:25
/ 3
Нересницька громада на Закарпатті блокує евакуацію людей із прифронтових територій – "Схід SOS"
10:36
/ 2
В Ужгороді відбудуться громадські слухання щодо перейменування ряду вулиць і площі
15:01
/ 1
У понеділок в Ужгороді попрощаються з полеглим захисником Олексієм Хотіним
10:52
/ 1
У лікарні в Дніпрі від важких поранень, отриманих на початку березня, помер Юрій Пітра з Білок
» Всі новини