У закарпатській Колочаві відкрили пам'ятник "Вчительці з Вкрайіни" (ФОТО, РОЗШИРЕНО)

Автор монументу – виходець Колочави, відомий український скульптор Петро Штаєр.

"Такий пам’ятник мав би стояти десь у центрі області, – розповідає ініціатор та меценат створення монумента, уродженець села Колочава, нардеп Станіслав Аржевітін. – Цих молодих вчительок відірвали від дому та скерували на роботу у далекі гірські райони. Важко переоцінити місію, яку вони виконали у сільській освіті того часу".

За словами Аржевітіна, у жовтні 1944 року в Колочаві встановилася нова влада. Система освіти переводилася за зразком освітньої системи Радянської України. Та реалізувати цю шкільну реформу можливо було лише підготовленими педагогами з України. Вже 1 вересня 1945 року до роботи в Закарпатській Україні стали 800 присланих вчителів. Протягом 40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Більше 250 вчителів цієї генерації потрапили і в колочавські школи. Серед них були і батьки мецената – Любов Дринь та Михайло Аржевітін.

Коли вони приїхали на Закарпаття, тут була закрита зона. В’їзд і виїзд з області дозволявся лише по спеціальних перепустках. Вчителям заборонялось їхати кудись з місця роботи без окремого дозволу. Через декілька років цю норму було знято і у 1953 р. розпочався масовий виїзд вчителів додому в свої області. Закарпатське обласне управління освіти вимушено знову цілими "ешелонами" завозити молодих педагогів з центральної за східної України. Розпочалась своєрідна друга хвиля "українських вчителів".

Та 15 вчительок назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Саме їхні прізвища викарбувані на колочавському пам’ятнику "Вчителька з Вкрайіни". Більшість із них давно померли, проте кілька старих вчительок таки приїхали на відкриття монументу.

Довідка.

Першу хвилю вчителів на Закарпаття з Великої України на початку 20 сторіччя становили вчителі-емігранти. На кінець 1926 року в шкільному інспектораті Підкарпатської Русі на обліку перебувало близько 70 таких вчителів. Майже всі емігранти – це втікачі від переслідування комуністичної влади, що встановлювалась в Росії, Україні, на Кубані після завершення Світової війни 1914-1918 рр. Більшу частину вчителів-емігрантів складали галичани. Всі вони свого часу були примусово мобілізовані в роки війни на фронт в складі австро-угорського війська, а по завершенні війни добровільно вступили до новостворюваної української армії. Війська УНР були розбиті, більша частина вояків потрапила в полон, частина була інтернована до Польші, Німеччини. Інша група емігрантів-вчителів складалась з колишніх вояків армії Денікіна або Врангеля, які формувались на Дону і відступали від Червоної армії через Крим до Туреччини. В 30-х роках минулого сторіччя більшість інтернованих вчителів отримала дозвіл від чехословацького уряду на вчительську справу. Дорога додому комуністами була для них закрита. Майже всі вчительки з Великої України свого часу стали дружинами чехословацьких підданих і разом з ними повернулись до Чехословаччини, в складі якої тоді перебувало Закарпаття.

Під час угорської окупації 1939-1944 рр. українці-емігранти змушені були покинути Колочаву.

Теги: Колочава, пам'ятник, вчителька

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати