Закарпаття: День десантника на полонині Рівній

Наприкінці серпня я запропонував своєму товаришеві відзначити його найулюбленіше свято - "День десантника" - на, можливо, єдиному в Закарпатті місті, що до десанту має безпосереднє відношення - Полонині Рівній на Перечинщині. Загалом, десантники святкують його на День Ільї, тобто 2 серпня, але, аби догодити усім учасникам походу, ми мусили вирушати значно пізніше. Та це не зіпсувало свята, і, забігаючи вперед, скажу - нашому єдиному екс-десантнику місце так сподобалось, що він твердо вирішив наступного року привести сюди своїх побратимів.

Закарпаття: День десантника на полонині Рівній

Туристичні довідники зазвичай пропонують для нетривалого походу такий маршрут: вже відоме село-курорт Лумшори – „Комсомольське озеро” – полонина Рівна – водоспад Воєводин, але ми вирішили йти зворотнім шляхом. Стартувавши у Тур’їй Поляні, до якої добралися автотранспортом, вирушаємо вперед і в гору – до водоспаду, який є найвищим на Закарпатті. Це робить його вельми популярним серед відвідувачів, адже значну частину шляху від села, вздовж знаменитого рибника з фореллю, можна подолати автомобілем. Що не дуже радує - як на мене, давно пора привчати народ більше ходити, дихати свіжим повітрям самим та давати іншим, і для цього слід  максимально обмежувати потік самохідних бляшанок по території Природи. Більш просунуті надають перевагу велосипеду – по дорозі на водоспад нас обігнало чимало молодих людей обох статей, чи то чехів, чи словаків.

Попередньо почитавши про Воєводин на різних сайтах, побоювались побачити звичну вже картину з куп непотребу посеред природної краси. На щастя, побоювання не виправдались – попри масу людей, які суботнього дня порожнем підіймались до водоспаду, аби зробити фотосесію на фоні падаючого вниз із скель потоку, сміття навколо виявилось, так би мовити, в межах норми. Нашої, української, норми, само собою – тобто пляшки, пакети, пластикові флакони зустрічались в чималій кількості, але не в такій катастрофічній, як це буває у місцях масового туристичного паломництва.

Наступного дня десь пообіді – вихід на полонину Рівну. Загалом правду мають туристичні довідники, коли пропонують „реверсний” маршрут. Як ми переконались на власному досвіді, підйом у гору по бездоріжжю – задоволення хіба що для бажаючих піднапружитись та скинути зайвий кілограм власної ваги. Карти дають відрізку від Воєводина до полонини Рівної пару кілометрів, але ця пара відняла в нас мінімум шість доволі напружених годин лісом із камінням та скелями. Випадково серед лісу натрапили на моторошну картину – дві розп’яті на деревах радянські офіцерські шинелі. На стовбурі одного з дерев – набір букв, як ініціали, неподалік – місце від багаття, але без жодних залишків традиційних посиденьок, ані пляшок, ані бляшанок. Така собі картина з фільма жахів типу „Відьми з Блер”... 

„День десантника” на полонині Рівній

Зрештою вибираємось на полонину і крокуємо до місця призначення. У вечірніх промінях досягаємо колосальних руїн колишньої радянської радарної станції дальнього спостереження. Колись це був стратегічний об’єкт надпотужної військової машини, а тепер можна дивуватись не тільки тому, як його примудрились збудувати на висоті 1480 метрів (імперія на військові потреби грошей та людських сил не шкодувала), але й тому, як його ж у наш час зуміли зруйнувати. Нині  можна лише здогадуватись, який вигляд мала станція у робочому стані. Та масштаби прикинути нескладно по монументальних, на віки, залізобетонних коробках, які нам залишились. Вчергове приходиш до думки, що владу в нашій країні зазвичай беруть випадкові люди, які гадки не мають про сучасні світові тенденції. Бо інакше не дали б зруйнувати вщент об’єкт, який міг би приносити користь – хай не як військовий, то туристичний. Про станцію на полонині Рівній (до речі, серед місцевих поширена назва „Руна”) ходить й досі чимало чуток. Наприклад, що у радянські часи тут працював ядерний реактор – та краєзнавці це спростовують. Кілька років тому „антипомаранчевою” пресою пройшов ряд публікацій про те, що на місті старої станції на американські гроші хотять збудувати РЛС для потреб НАТО, з метою стежити за Росією. Підставою для чуток стала відносно офіційна інформація про колосальний (йшлося про мільярди – спочатку гривень, потім і доларів з євро) інвестиційний проект із метою перетворення безлюдної полонини у гірськолижний курорт ледь не світового значення. Не знаю, наскільки реальними були ці наміри, та на момент нашого знайомства з полониною Рівною жодних слідів роботи з розвитку туристичної інфраструктури ми там не побачили. 


 

Знов таки, з інтернетівських джерел дізнався, що цією полониною обожнють „розсікати” любителі механіки – від квадроциклів та інших байків до джипів. Благо, піднятись сюди з боку Лумшор геть не складно: до станції була прокладена кількакілометрова бетонна дорога, яка збереглася й понині. І хоча, крім одного раннішнього мотоцикліста та мікробуса з туристами, нікого більше на залізних конях ми не не побачили, слідів тривалого свята на моторах на полонині вдоста - численні глибокі колії розписали її вздовж та поперек. Не певен щодо доцільності та реальності збудувати тут потужний рекреаційний комплекс (у „зелених” колах такі звуть луна-парками), а от подумати про надання цій території якогось заповідного статусу варто. Бо одна справа – мандрувати та милуватись вражаючими краєвидами (знизу, в долині – село Люта,  видно також гору Лаутанська Голиця (1375 м), гору Гостра (1405 м), та весь  хребет Боржава), а інша – плюндрувати легко раниму природу гумовими колесами та вихлопами моторів.

Неподалік від однієї з будівель колишньої станції, гаражів для пересувних локаторів, стоїть „офіційна мета” нашого походу - обелиск із білого каменю, із написом: „На цьому місті 15 жовтня 1944 року десантувалась організаторська партизанська група імені Леніна на чолі з В.П. Хоменком”. За кілька місяців до цього по „Тисі” бачив репортаж про Рівну, і місцевий голова сільради (на жаль, не запам’ятав, якої) доволі докладно розповідав про ці місця. Зокрема, й про десант, який насправді виявився невдалим – одну з груп парашутистів віднесло вітром у ліс, і більшість десантників покалічились або загинули, дві інші групи потрапили під вогонь мадярів, які тут готувались тримати оборону. Прочитав, що це був не перший десант – у травні 44-го сюди скинули з неба групу у 19 чоловік на чолі з героєм Радянського Союзу Олександром Тканком, з якої згодом створили партизанське з’єднання, що вело диверсійну роботу в тилу противника. Загін Тканка ліквідував у селі Тур'я Поляна концтабір “Білий хутір", де нацисти тримали сім сотень місцевих мешканців та євреїв.  В серпні того ж року на Рівну з двох американських „Дугласів” скинули частину так званого чеського загону, із підготовлених у Києві диверсантів, переважно чехів, під командуванням Василя Русина. Цей загін  вів розвідувальну діяльність у регіоні.  Фотографуємось на фоні пам’ятника та на якісь час залишаємо нашого десантника Юрія (йому довелося тричі стрибати під час служби, та пощастило не повоювати) на самоті.

„День десантника” на полонині Рівній

Увечері маємо несподівану цікаву зустріч – по полонині гуляють чимало яскраво одягнених молодих людей. Це хіппі, які „движнячили” поблиз Лютої на „Райдузі”. Так вийшло, що свій щорічний похід у гори ми спланували на довший термін, ніж потім виявилось можливим, тож мали чималий запас харчів, які б довелося тягти додому. Тому із взаємною вигодою ділимося ними з хіппі, які підійшли на вогник. Нам – полегшення у дорозі, їм, хлопцям та дівчатам із Молдови та Санкт-Петербургу, добре підкріплення. Бо тусуються з них дехто вже з місяць, а харчування у таборі виключно вегетаріанське (така ж бо ідеологія).  „Діти трави” охоче наминають сало й консерви, і беруть ідеологічно невитриману їжу із собою...

Третій день – спуск униз. Приємним сюрпризом стає Комсомольське озеро, яке колись мало назву Велика Трусця (або Тростя, або й Русьтя). Озерце трохи менше двох гектарів роташувалось неподалік села Лумшори на висоті 840 метрів і у гирла має сірководневе джерело з відповідним запахом.  Попри самий кінець серпня, вирішуємо скупнутись (кажуть, не лише приємно, а й корисно), благо, в одному місті до затягнутої ряскою водойми прокладений місточок. Околиці озера вражають незвичною для наших місць чистотою. І це – заслуга... хіппі. Як пояснив відпочивальник із Перечина, який відпочивав  тут із дружиною (окрім нього – диво! – нікого), перед Лютою фестиваль „Райдуга” стартував біля Комсомольського. Була зведена сцена, кілька пересувних туалетів тощо. Перед тим, як покинути місце, організатори свята зібрали усі мішки із сміттям та найняли місцевих, аби ті вантажівкою вивезли відходи на звалище. Бо чужинці люблять нашу природу – у приклад місцевому люду. Та ті „перевізники” вирішили зекономити, і, якщо вірити перечинцю, відвезли сміття вище в гори й викинули. Хіба екологічній прокуратурі не варто було б зайнятись цією справою та покарати винних ?!

„День десантника” на полонині Рівній
 

Оцінити розмах туристичного бізнесу в Лумшорах встигаємо лише на марші до траси, де на нас чекає знайомий із автобусом. Про Лумшори, із його знаменитими казанами, в яких у мінеральній воді „варять” охочих, про величезні готелі, які стрімко зросли й зробили з глухого села відомий на всю Україну туркомплекс, про переваги такого розвитку та його проблеми (наприклад, із каналізацією – куди стікають брудні води, вгадати не важко) тощо варто писати окремо. На полонину Рівну ми навряд чи підійматимемось найближчими роками – бо у друзів, людей із роботою за графіком, часу на мандри не багато, а скільки є ще цікавого в Карпатах (хоча Юрій-десантник твердо вирішує наступного року вивести сюди своїх товаришів по зброї). Тож сподіваюсь у наступній вилазці побачити  якщо не зміни на краще, то принаймні не побачити змін на гірше.

Олег Супруненко
05 жовтня 2009р.

Теги: десантник, полонина, Рівна, Лумшори, хіппі

НОВИНИ: Соціо

14:04
/ 2
На вечір суботи та у ніч проти неділі на Закарпатті прогнозують грози зі зливами, шквальним вітром, градом і мокрим снігом
13:56
На Закарпатті відкривають пункти пропуску на кордонах зі Словаччиною
10:47
/ 1
На Закарпатті через йододефіцит у 4 рази більше захворювань щитовидної залози, ніж в інших областях країни
10:27
/ 5
На Міжгірщині пройшла конференція щодо розвитку туризму
10:16
/ 2
"Велике будівництво" триває на Закарпатті
09:36
За безпекою дорожнього руху на Закарпатті слідкуватимуть додаткові патрулі
02:34
/ 4
В Ужгороді на погоджувальній комісії по "Кірпічці" громадськість відстояла додатковий шмат території майбутнього парку від забудови
02:18
На Тячівщині жителі Дубового вийшли на попереджувальну акцію через ями в центрі селища
01:55
На Закарпатті мобільні групи перевірятимуть на кордоні з Угорщиною посилки заробітчан (ДОКУМЕНТ)
01:25
На Закарпатті обговорили проєкт "Мале карпатське коло"
01:14
Угорщина повідомила, що відтерміновує відкриття пунктів пропуску на українсько-угорському кордоні зі свого боку
18:00
/ 3
Угорщина погодила відкриття 4 пунктів пропуску на Закарпатті
17:53
/ 1
Останній дзвоник відсвяткували дистанційно у школах Закарпаття
16:29
/ 1
В Ужгороді шукають кандидатів на звання почесного громадянина міста і претендентів на почесну відзнаку міськради
14:43
/ 2
Суд підтвердив обов'язок підрядника відшкодувати збитки за неякісний ремонт частини вулиці Капушанської в Ужгороді
14:26
На Закарпатті з 1 червня послаблюють карантин: дозволяють пасажирські перевезення, роботу готелів і спортзалів
13:03
/ 5
Ще 7 нових автобусів "Електронів" закуплять в Ужгороді
12:05
/ 2
На Закарпатті торік було зареєстровано 7 506 шлюбів і народилося 13 016 дітей
11:00
Закарпаття готове до переходу на другий етап послаблення карантину – МОЗ
10:54
КПП "Лужанка" й "Горонглаб" на Закарпатті відновлюють роботу
03:17
/ 1
У Сумах на Алеї Слави відкрили пам'ятник колишньому командиру 128-ї окремої Закарпатської гірсько-штурмової бригади Є.Коростельову
18:05
До 1 липня в Ужгороді можна пропонувати претендентів на премію імені Петра Скунця
17:35
/ 2
В Ужгороді триває капремонт площі Петефі
15:40
На складання ЗНО на Закарпатті зареєструвалися 12 тисяч 834 учасники
15:06
/ 4
29 травня на Закарпатті вирішуватимуть щодо пом'якшення карантину, а з 1 червня запустять потяг Київ-Ужгород
» Всі новини