БАБИНЕ ЛІТО. Із щоденника Сергія Федаки

Голова же Севастопольської міської адміністрації С.Куніцин оголошує у місті надзвичайний стан. Голова його міськради натомість пропонує продати якийсь шмат севастопольської землі і за ці гроші закупити газу для котелень. Отаким чином за кілька років все місто може бути розпроданим. І не воно одне. Всі розмови про енергозбереження, про альтернативну енергетику поки так і лишаються розмовами.

Та і їх вже не дуже ведуть. Вся увага прикута до президентських виборів, котрі офіційно ще не почалися, але де-факто тривають повним ходом. Величезні плакати, які спотворили наші вулиці, переслідують цілком чітку мету. Вони не так агітують за своїх персонажів, як просто звеселяють перехожих, переводять увесь драматизм ситуації в якийсь сатиричний, пародійний план.

Коли п’ять років тому усюди були обличчя В.Януковича, це вражало розмахом і шаленими грошима, котрі довелося викласти за взагалі-то неефективні заходи. Але Схід вперто насувався на Захід, наївно гадаючи, ніби гроші вирішують усе. Виявилося, що далеко не все. До грошей треба ще й розумну голову, щоби розпорядитися коштами максимально вдало. Регіоналам тоді цього не вдалося. Зараз же їхній провальний приклад копіює уже добрий десяток послідовників.

Війна плакатів вже перетворилася на якийсь абсурдний ритуал, вона ні до чого не веде, але це справа престижу, тому кожний хоче встановити більше плакатів, ніж у конкурента. Всі називають це соціальною рекламою, хоча рекламує вона хіба що відсутність розуму і смаку у відповідних команд. Ну і ще наявність грубих грошей – явно не надто законного походження, бо звідки під час кризи взяти стільки чистих грошей? Тим часом історія суне своїм шляхом, не зважаючи на комах, які вовтузяться на її узбіччі.

Все це вже колись відбувалося. Л.Кравчук з добре підвішеним язиком і схильністю до афористичних формулювань дуже нагадує М.Грушевського, котрий точнісінько так намагався балансувати між Росією і Заходом, так і не спромігся зберегти військовий потенціал України, розтратив увесь політичний вплив і врешті-решт став просто коментатором історії, котру творили вже інші люди. На зміну одному прийшов гетьман П.Скоропадський, на зміну іншому – представник директорату Л.Кучма.

Обидва ішли під проросійськими гаслами, але реально доклалися до українізації суспільного життя у державі, здійснили необхідні інституційні перетворення, при обох повсякденне життя відчутно стабілізувалося, усталилися правила гри – дуже далекі від цивілізованих, зате зрозумілі і прості.

Потім знову був сплеск національних почуттів і відверто проросійських політиків змінили С.Петлюра і В.Ющенко. Обидва надто швидко розгубили величезний кредит довіри, який мали спочатку. Обоє робили ставку на народну стихію і орієнтувалися на Антанту, зараз вона зветься Євроатлантичною спільнотою. Обох та спільнота врешті-решт брутально "кинула", повважавши за краще напряму домовлятися з Росією, а не інтригувати з буферним утворенням. Епоха В.Ющенка от-от завершиться.

Цікаво – чим? Бо після падіння С.Петлюри Україна повністю перейшла під російський контроль, але невдовзі Кремль змушений був здійснювати тут політику українізації, сприяти піднесенню національної культури, що кінець-кінцем завершилося "розстріляним відродженням", голодомором, масовими репресіями інтелігенції. Цього разу очікується щось ще більш екзотичне.

Найімовірніше, четвертого президента таки буде обрано, і він вестиме політику за принципом "крок уперед і два назад". Нація лишається такою же розколотою, як і 1919 року, коли УНР і ЗУНР злучилися тільки на папері, але до реальної консолідації справа так і не дійшла. Тоді, правда, мільйони селян трималися за свою землю, зараз цей зв’язок уже втрачений, мільйони живуть із закордонного заробітчанства. Зате так само усі вірять, ніби якось-то воно буде, тому страшенно не люблять песимістів і скептиків. Що ж, до цього не звикати.

Теги: політика, бабине літо, вибори президента, Ющенко, Янукович, Кучма, Кравчук

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати