"…Тепер уже все належить минулості. Мені не жаль ні за які матеріальні втрати, цінності, лиш за втрачені молоді роки і спустошене життя в тенетах жорстоких і немилосердних безбожників – слуг Сатани!.."
Георгіна Мураній-Мейсарош
У травні 2001 року частий гість видавництва "Ґражда" д-р Микола Бандусяк подав на розгляд рукопис табірних спогадів Георгіни Мураній-Мейсарош. Був це дійсно рукопис – учнівський загальний зошит в лідвриновій оправі, густо списаний досить-таки розбірливим почерком. Про саму Георгіну Іванівну ми вже трохи знали, оскільки свого часу видавали книгу нарисів "Мукачево і мукачівці" (1995), і був там цікавий матеріал Мирослава Дочинця з інтригуючою назвою "Аристократка". Ближче ознайомлення з рукописом без перебільшення приголомшило. За останнє десятиліття перед нами відкрився потужний масив інформації про злочини комуністичного режиму, та очевидно – це ще далеко не все.
У тісненькому мукачівському помешканні пані Георгіни ми розмовляли кілька годин поспіль 28 вересня 2001 року, напередодні її дня народження. Букет гвоздик, коробка цукерок та верстка майбутньої книги – "Гергіна Мураній-Мейсарош. “…Потім не спом’яне нас ніхто…" – те, чим ми її привітали. Була вона вкрай утішена. Надзвичайно раділа квітам. Вони для неї, мабуть, важили дуже багато. Суджу про це хоча б з того, як вона хизувалася засушеним букетом з її 90-ліття, подарованим п. Пак, за сприяння якої побачило світ російськомовне видання спогадів. Тішився і я, що, обійшовши кілька навколишніх базарчиків, врешті знайшов столики з квітами й з усіх наявних попросив вибрати красивий букет для дами...
Пані Георгіна пригощала тістечками й клюквовою наливкою. Клюква – журавлина – не випадкова. Вона не раз рятувала у таборах. Це – пам’ять.
Знов і знов переслуховую диктофонний запис нашої бесіди. Пані Георгіна жваво переповідає епізоди зі спогадів, жартує, сміється, дивується, обурюється: "...я тоді встала, та кажу Лецовичу: "Мене більше тут не увидите. Я як думала, – кажу, – що це не русини, так і думаю. Які це русини, якщо вони більш нічого, лиш б’ються в груди, що вони комуністи. Та не було вже доста з них? Я більше сюди не прийду". Я пішла і більше до них не приходила...".
Уже немає пані Георгіни, відійшов у вічність її шовгор д-р Микола Бандусяк...
Сестри. Старша - Георгіна Мураній, 1925 р.
Лишилися табірні спогади Георгіни Мураній-Мейсарош – не лише вагомий викривальний документ радянської доби, але й – насамперед – пам’ятник незнищенності людського духу. Доля жінки-інтелігентки, продовжувачки славних закарпатських родів Духновича й Сільвая, скромно викладена на папері, містить потужну енергетику Будительства.