Близькі болі і турботи віддалених сіл Закарпаття

Та насамперед господарі запросили голову облради оглянути будівлю колишнього лісокомбінату, де сьогодні - нова школа, ФАП, клуб, бібліотека, які облаштували силами Син-Полянської сільської ради на чолі із сільським головою Юрієм Горватом, а також за підтримки благодійників.
     – Наша гордість – це наша школа, –каже вчитель Богдан Рошко. – Адже її очолює знана людина – Ілля Нанинець, заслужений вчитель України із 40 річним стажем роботи.
     Сьогодні у двох класах-комплектах тут навчається 8 дітей, у т.ч. й діти шкільного віку присілка Буковинка, а у старі добрі часи їх було 32 . Першокласницею цьогорічного першовересня випало бути тільки одній дівчинці – Марічці Крьоці.
     – Так завжди не буде, – посміхнулася секретар Син-Полянської сільради Марія Красняник і додала: – Лише цього місяця три молоді пари зареєстрували шлюб, а це означає, що село відроджується.
     М.Кічковський оглянув шкільні класи, познайомився з учнями, вчителями. У розмові останні розповіли, що цього літа дві школярки поступили на навчання у вищі навчальні заклади України. Отож, є надія, що вони повернуться працювати у село, як, до прикладу, Богдан Рошко, закінчивши Мукачівське педучилище та Київський НПУ ім. М.П..Драгоманова. Голова облради відповів: „Дай Боже, щоб так і було“. І на добрий спомин передав школярам шкіряні м’ячі, підручники та художню літературу, а також портрет Шевченка, якому тут зраділи найбільше.
     Завітали в ФАП, де завідуючою Ольга Красняник. Вона розповіла, що односельці часто звертаються по допомогу з різних причин. Уже сьогодні пройшло 15осіб. А з настанням холодів звернень буде ще більше. У цілому питання охорони здоров’я приділяється належна увага в районі, провідні лікарі часто проводять у селі виїзні прийоми громадян. Тому в цьому плані нам скаржитися – гріх, – підкреслила вона.
     Горяни взагалі ніколи не скаржаться ні на умови, ні на життя, ні на владу. Бо в горах свій кодекс поведінки і честі.
     М.Кічковський вручив завідувачці сучасний прилад для вимірювання артеріального тиску та пообіцяв з боку облради підтримку і допомогу всім присілковим ФАПам, як і присілкам в цілому, що опинилися наодинці із важкими реаліями сьогодення. І це видно, як на долоні: у ФАПі - ні кварцових ламп, ні так потрібних предметів догляду, ні належного обладнання, ні тим більше - медикаментів.
     Жителі с. Свободи охоче і, навіть, з гордістю запросили шановного гостя і у сільську бібліотеку та клуб, де на нього чекало більше півсотні осіб.
     Михайло Михайлович розповів про діяльність облради та влади краю, у т.ч. й Міжгірського району, соціально-економічний розвиток Закарпаття, відповів на численні запитання. А людей цікавило все: як проходять пленарні засідання обласної ради, як приймаються життєво важливі рішення для краю, ухвалюються регіональні галузеві програми, та що стало на заваді проведення у цьому році міжнародної конференції щодо сталого розвитку Карпат й таке інше. Михайло Михайлович дав конкретну відповідь на кожне запитання.
     Зустріч виявилася взаємно цікавою. У більшості вели мову чоловіки. Особливо активним був колишній тракторист Ілля Кость: „Нам дуже важливо відремонтувати дорогу, бо нею їздить щодня рейсовий та шкільний автобуси, а тут - яма на ямі“. Доймають людей і проблеми з енергопостачанням. Присутні розповіли майже анекдотичну ситуацію:„Щоб прочитати власний паспорт, треба включити 5 лампочок“. Як з’ясувалось, торік енергокомпанія частково замінила електричні стовпи, люди допомагали встановлювали опори, але відтак роботи припинено до сьогоднішнього дня. А попереду - довга затяжна зима і життя у віддаленому селі стане ще складнішим.
     Порушували люди і земельні питання. Оскільки сьогодні проводиться виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку безоплатно, то заявників нахлинуло в сільську раду багато. Лише того дня, зі слів сільського голови Юрія Івановича, – таких було 21. Щоправда, сільська рада - одна з небагатьох, де проведено облікування земель, інвентаризацію, тому без будь–яких ускладнень заяви розглядаються на сесіях, де сільські депутати по кожній приймають рішення. Між іншим, в Син-Полянську сільраду, куди входять 4 села і 12 присілків можна приїхати за досвідом із земельних питань, яким тут поділяться охоче. Та й не тільки із земельних. Силами сільради для 11 малозахищених сімей відремонтовано оселі. Зараз у Синевирській Поляні функціонує одна з найкращих на Закарпатті лікарська амбулаторія сімейного типу, побудована асфальтована дорога, лісництво, восьмиквартирний будинок для вчителів, школа, туристична база тощо.
     Не обійшли увагою присутні і дорогу до сільського цвинтаря, дістатися якого можна лише плаєм по зворах, а коли розливається річка – то водою. І, звісно, питання вивозу сміття, яке потічки, міліючи, залишили на берегах, а це -пластикові пляшки, паперові відходи тощо.
     Та хвилює сельчан й інша проблема. Денна спека у піднебесному селі несподівано перетворилася на нічні заморозки: на 1 вересня температура знизилася до -2 градусів. Це не на жарт занепокоїло тутешнє населення. Адже у цьому грибному королівстві люди збирали по 20 кг делікатесного лісового дару, продавши який, мали змогу відкласти копійчину на зиму. То ж морозець — серйозна завада такому нелегкому і водночас улюбленому прибутку, який допомагав горянам бодай трохи збагатитись. Сьогодні за кілограм сушених грибів тут правлять 500 гривень.
     – Грибний урожай цьогоріч – слабкий, але ж гриби, як й інші дари лісу – у глибинці значення мають економічне, – бідкалися люди. – Майже все літо - засуха. Сонечко так милостиво гріло, як на замовлення. Це для нас - проблема, бо раніше було інакше…
     Раніше і лісосплавні греблі були на багатьох річках Закарпаття, але до наших днів збереглись лише в селах Свобода, с.Син.Поляні та урочищі Чорна Ріка. Зрештою, життя не стоїть на місці. Чи не тому влада разом і чеськими партнерами, аби хоч трохи вдихнути життя в гірську глибинку, помаркувала туристичний маршрут через Свободу, яким того дня прямували туристи на Івано-Франківщину, до якої звідси рукою подати – якийсь кілометр лісової стежки.
     На завершення зустрічі вчителі місцевих шкільних закладів попросили голову облради допомогти придбати для школи- комп’ютер, для клубу – телевізор і лінолеум. М. Кічковський пообіцяв сприяти та зазначив, що, виходячи з непростих реалій, які випали жителям віддалених глибинок, обласна рада та облдержадміністрація вивчать їх детальніше. На його тверде переконання, необхідно розробити спеціальну регіональну програму з підтримки та розвитку присілків і хуторів на Закарпатті з тим, аби підтримати горян, піднести їхній дух. І це питання - підкреслив він, – буде винесено на розгляд сесії облради однозначно. Та водночас слід пам’ятати: ті роботи, що під силу громаді, не варто перекладати на владу, благодійників. Бо той вільний і щасливий, що здатен подбати на себе. Приміром, чому б не згуртувати громаду і прокопати канаву біля школи, аби у весняно-осінній період вода не підходила до школи впритул. І таких справ набереться чимало. Знайти треба лише бажання.
     Оскільки на зустріч було запрошено директора НПП „Синевир“ Івана Дербака, то М.Кічковський повів із ним предметну розмову. Адже звідси Національний парк лісовозами вивозить ліс щоденно. Машини прокладають глибокі борозни своїми важкими колесами та руйнують дорогу. Тому у цьому контексті слід уважно розглянути наболілі питання свободян, враховуючи і думку громадськості, і сільської влади та обличчям повернутися до їх вирішення. Тим більше, що Національний парк, – наголосив Михайло Михайлович, – має і техніку, і робочу силу. Іван Степанович пообіцяв ближчим часом винайти можливість і допомогти відремонтувати сільську дорогу.
     Люди не поспішали повертатись до своїх звичних справ - нечасто такого високого рівня посадовець навідується сюди. Та на наше велике здивування про своє, особисте ніхто не завів мову. І лише після того, коли М.Кічковський почав підходити до людей окремо, вони несміливо розказували про свої біди. Ксеня К., у якої 8 років тому помер чоловік, ростить 5 дітей. Ксеня М., яка також народила 5 дітей, проживає у брата-інваліда, фундамент оселі якого - в аварійному стані, прогнили вікна, протікає дах. Благодійний фонд з Голландії виділив їм 10 тисяч гривень, місцева влада виписала 40 куб.м деревини, 60 мішків піску, тонну цементу тощо. Для Василини Я.– одинокої-пристарілої жительки влада придбала матеріал для покрівлі.
     Так і живуть свободяни, позбавлені близького сусідства, віддалені від мікрохвильових печей, пральних машин, музичних центрів, не нарікають на нудьгу, не впадають у депресію. Побачивши молоду жінку, яка прала в потічку у крижаній холодній воді, ми заклякли: простудиться ж. Вона ж посміхнулася і сказала: „ Ми - загартовані…“
     Авжеж, життєве середовище з його екстремальністю зорганізувало людину стати одним цілим із довкіллям, котре часто робить виклик їй.
     Михайло Михайлович, не відкладаючи на потім, частину питань вирішив на ходу. З інших, складніших - дав низку доручень та направив клопотання в обласні інстанції. Невідкладно провів зустріч з начальником Служби автодоріг в області Василем Марковичем, з яким домовлено розпочати ремонт сільської дороги найближчим часом, та з начальником Міжгірського РЕМу Василем Кеменем щодо надійного забезпечення енергопостачання мешканцям Свободи. Окремим заявникам сприяв у виділенні матеріальної допомоги на лікування, а приїхавши в Ужгород, приступив до реалізації задуму – винесення на сесію облради питання про долю гірської глибинки, присілків, що розкидані далеко-далеко у горах. Де легко дихається, але, на жаль, надто важко живеться.
 

     …Важкий стрімкий підйом у Свободу, густі ліси, яких упевнено торкається пензель маляра – вересня. Жовтіють клени, золотіють берізки, лише ялинки пишаються своїм незмінним зеленим вбранням. Поміж урвищ, попід круті гори в’ється змійкою тиха, спокійна річка, береги якої висушили вітри, а сама ж вона зміліла невпізнанно, хоча ніби ще вчора сягала обрію. Таке „пересихання” , – зазначив Михайло Михайлович, наче вловив здивування, – учені пов''''''''язують із змінами клімату і застерігають, що його ефект ставатиме усе більш помітним у міру того, як зростатиме населення Землі.

     А тим часом праворуч вкрите обсмальованими пеньками урвище, а з-між них де-де несміло визирають ялівець і калина. Тут немає необхідних ораниць, засаджених картоплею, фасолею та кукурудзою, нема садів і виноградників. Крім вівчарської трембіти десь на далекій полонині або рику дикого тура чи оленя в гущавинах, нічого не чути, не видно. Корова - чи не найосновніша годувальниця, а вівці та свині не тільки забезпечують харчами, але й зодягають людей. І , звісно, кінь, на всі випадки життя і гарний помічник, і вірний товариш Він найважчу роботу зробить і до студеного ручаю приведе....

     Хати здебільшого - дерев’яні, які ближче до неба, ніж до цивілізації, а нараховує село Свобода 98 осель, де мешкають 234 особи. Дістатися до багатьох із них, які живуть острівцями- присілками, - надто непросто, оскільки доводиться йти увесь час угору. Тут можна було б створити санаторії, будинки відпочинку чи інші оздоровчі об’єкти, бо для цього є всі умови : колоритна місцевість, свіже, п’янке повітря, привітні люди, які не шукають заробітку в райцентрі, бо до нього 35 км, а до залізничної станції Воловець – 70 км. – не наїздиш. Тому чимало місцевих жителів, особливо жінки, господарюють на ґаздівстві, а чоловіки йдуть на заробітки у чужі краї. То ж у будні тут мало народу. Та що за народ! Терплячий, мужній, мовчазний, щирий…Природного газу в селі теж нема. І балонний проблема.. На зиму місцеві жителі намагаються заготовляти якомога більше припасів. Хліб випікають, як правило, самі. Хоча завозять його, як і інші продукти, і до приватної крамниці.

     Цей загалом надто миловидний і водночас похмурий пейзаж і вабить до себе, і лякає. Світ, що виражений у чутливій барвистій гамі переливів, як відмова від набутих сучасником стереотипів, захоплює величчю уяви і багатством людської душі. Вам тут завжди будуть раді: вислухають, порадять, допоможуть і в цьому сила і велич горян.

Теги: Міжгірський район, Свобода, прийом громадян, Михайло Кічковський, обласна рада

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати