Закарпатська влада останніми роками робить капітальний ремонт освіти

Народжуваність на Закарпатті останніми роками, хвала Богу й людям, зростає. Тож уже два роки поспіль першачків у наших школах більшає. Нинішнього вперше сіли за парти 14 754 дитини. Для порівняння торік – на 428 менше. Аби на власні очі побачити ноу-гау на освітянській ниві краю, ми попросили організувати нам екскурсію начальника управління освіти і науки Закарпатської ОДА Михайла МОТИЛЬЧАКА.

Спершу навідалися до ЗОШ І–ІІ ступенів із угорською мовою навчання, що в селі Чомонині на Мукачівщині. Наперед зазначимо, що приїзд "гостей" був несподіваний для господарів освітніх закладів. Тож треба було трохи витратити часу, аби знайти директора  Олександра Надя. До нас також приєдналася його заступниця Катерина Годор. Провели в по-сучасному обладнану й умебльовану учительську кімнату. Катерина Людвіківна, розповідаючи про школу, ніяково вибачилася за "бардак" на її столі. Мовляв, саме має багато роботи. Хоча так званий "бардак" полягав в акуратно розкладених журналах, книжках і зошитах.

Відтак, не заважаючи педагогу працювати, ми попрямували оглянути шкільні класи. Усюди нові меблі, комп’ютери, навчальне приладдя. Заклад аж сяє від чистоти. Заходимо до класу, де саме йде урок хімії. Учні вітаються українською. Однак запитання Михайла Андрійовича вчитель і директор школи дублюють угорською. Хтось із дітей відповідає ламаною українською. Головний освітянин краю просить школярів уважніше ставитися до вивчення державної мови, мовляв, згодом вам ці знання ой як знадобляться. З ним погоджується директор школи, пояснюючи, утім, що село мононаціональне, тож діти постійно спілкуються лише угорською. Також каже, що школа відчуває брак фахівців, однак запевняє: спілкування на уроках української мови і літератури відбувається винятково державною.

"Нове приміщення школи урочисто відкрили в січні 2007 року Президент України Віктор Ющенко та Прем’єр-міністр Угорщини Ференц Дюрчань, – гордо розповідає директор школи. — До того діти навчалися в трьох старих пристосованих спорудах. Розпочали ми будівництво власними силами. Допомогу надали з Угорщини, деяку навіть із Голландії. На завершальному етапі нам виділили гроші й із державного, обласного та районного бюджетів.  Завдяки керівництву області вдалося, зокрема, умеблювати наш заклад. Нині розпочали будівництво їдальні й спортзалу. Плануємо, що наступного року наші учні вже зможуть там харчуватися й розвивати фізичну вправність. Важливо, що школа має автономне електроопалення, яке не тільки обігріває заклад, а й знач­но економить кошти".

Помилувавшись по­са­дженими керівниками двох держав калинами на подвір’ї школи, ми попрощалися.

Прямуємо до іншої новобудови – Малодобронської ЗОШ І–ІІІ ступенів, що на Ужгородщині. До нас виходить директор закладу Ілона Баторі. Одразу видно, що молода жінка заклопотана. Воно й не дивно, адже в неї найгарячіша пора – тільки-но розпочався навчальний рік, до того ж за­­кінчується спорудження другої черги школи. Перший кор­­пус був зведений 2007 року після того, як стару школу закрили через незадовільні санітарні умови (там розлилася ртуть, і приміщення заборонили використовувати). На допомогу прийшла обласна влада, яка організувала й значною мірою про­­фінансувала зведення нового освітянського приміщення. Влашто­ване по-сучасному, окрім зручних класів, учні отримали в користування також їдальню й спортзал. Нині кипить робота в другому корпусі школи. Будівельники завершують внутрішні роботи, складають придба­ні за кошти обласного бюджету меблі, а учні долучаються до впорядкування двору. Для школярів і вчителів нове приміщення відкриє двері вже в жовтні нинішнього року.

 

Михайло Мотильчак детальніше розповів про освітянські новобудови області останніх років:

– Якщо впродовж 2002–2004 років на Закарпатті їх було 7, 2005–2006 рр. – 10, то 2007–2008 рр. – 21. Цьогоріч двері для школярів відкриють 6 нових навчальних закладів. У селі Неліпині на Свалявщині, Верхній Визниці, Іванівцях на Мукачівщині нові освітні заклади вже діють. До кінця року будуть відкриті також у Негровці Міжгірського району, Новоселиці Тячівського, Сокирниці Хустського, Дротинцях Виноградівського районів. Також завершуємо будівництво другої черги Малодобронської школи на Ужгородщині й сподіваємося на відкриття після капремонту і реконструкції колишньої ЗОШ № 4 в Ужгороді з українською та словацькою мовами навчання.

– Михайле Андрійовичу, таке масштабне будівництво, реконструкція й обладнання навчальних закладів потребують чималих коштів. Звідки їх берете?

  – Із різних джерел: це кошти з державного бюджету, від спонсорів, обласного й місцевих бюджетів. Але цьогоріч, до прикладу, роботи на багатьох об’єктах ми розпочинали, як то кажуть, на свій страх і ризик коштом обласного й місцевих бюджетів, бо з центрального вони не надходили. Та крайова влада вирішила не заморожувати робіт, щоб не знищити вже збудоване, і рішенням обласної ради були виділені кошти з обласної скарбниці. Лише в другому півріччі почали надходити кошти з державного бюджету.

– Батьки, які мають дошкільнят, майже повсюдно стикаються з проблемою влаштування дитини в садок…

– Це правда, і ми над вирішенням цієї проблеми також працюємо, особливо останніми роками. Нині на Закарпатті 532 дошкільні навчальні заклади, у яких виховується майже 33 тис. дітей. Це 42 % всіх дітей краю  проти 40 % минулого року. Однак ми все ще суттєво відстаємо від загальноукраїнського показника, який становить 57 %. Упродовж поточного року відновлять роботу 10 ДНЗ у Берегівському, Виноградівському, Мукачівському, Іршавському, Тячівському, Міжгірському, Хустському, Воловецькому, Рахівському й Ужгородському районах.

Також відновлять роботу 39 груп у робочих дошкільних нав­чальних закладах Ужгорода й Мукачева, у Великоберезнянському, Виноградівському, Іршавському, Міжгірському, Мукачівському, Перечинському, Рахівському, Тячівському, Хустському й деяких інших районах. Це дасть можливість додатково охопити дошкільною освітою понад тисячу малюків. Зазначу, що ця справа робиться повністю коштом обласного чи місцевих бюджетів. До прикладу, на відновлення ДНЗ в селі Крайникові цьогоріч зі скарбниці краю  було виділено 250 тис. грн.

– Маємо 12 обласних освітянських програм. Впровадження яких дають найвідчутніші результати?

– Усі програми, звісно, важливі, бо інакше їх би не фінансували. Однак я б виділив програму "Шкільний автобус". За період її дії для наших сільських шкіл закуплено 96 транспортних засобів, у тому числі 41 за рахунок обласного, 24 – районних бюджетів та 21 – державного. Додам, що цьогоріч ця програма, на жаль, не фінансується з центру, але ми не припинили її дію: за рахунок обласного бюджету вже придбано 10 автобусів, які на початку навчального року були передані школам. Сподіваємося, що ця програма діятиме й надалі і держава також відновить її фінансування.

Інший документ – "Програма розвитку освіти Закарпаття на 2003-2012 роки", яка передбачає зміцнення навчально-матеріальної бази освітніх закладів, їх комп’ютеризацію, придбання меблів для новозбудованих шкіл. Щороку на ці потреби виділяються кошти з обласного бюджету, а це значна допомога місцевим радам, які можуть власні кошти витратити на інші потреби.

Також назву "Регіональну програму розвитку вищої освіти", в рамках якої надаємо допомогу дітям-інвалідам, які перебувають на платному навчанні, або в яких батьки-інваліди, сиротам і з багатодітних сімей. Діє в нас також програма вивчення української мови, яка особливо актуальна для шкіл із національними мовами навчання. І ще багато інших важливих обласних програм.

– Нині розробляються бюджети на наступний рік. На що розраховує освіта?

– Ми вже маємо власні пропозиції до бюджету області. А розраховуємо на те, що будуть виділені кошти передусім на розпочаті проекти, тобто будівництво шкіл та дитсадків, придбання для них обладнання й техніки, нових автобусів. Упевнений, що нинішня обласна влада – і державна адміністрація, і рада – зроблять для цього все можливе, як і в попередні чотири роки.

Петро ПОЛІХА
Теги:

    * освіта
    * , Михайло Мотильчак

"Старий Замок "Паланок"

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати