І знову диво Карпат - зелені гори, вкриті лісом, яскраве сонечко, що відбивається у водах гірської ріки, і круті повороти на дорозі, яка то здіймається вгору, то лине додолу.
Краса. Інакше й не скажеш...
Через більше як дві години краєвид за вікном змінюється: з лісистого Прикарпаття ти потрапляєш на голу рівнину, що чимось нагадує степ.
Позаду залишились Карпати українські, а далеко попереду видніються "чужі".
Вже й Хуст проїхали. До Солотвино залишається менше години.
Трохи довідкової інформації.
Селище Солотвино розкинулось на правому березі річки Тиса, у передгір’ї Карпат між гірськими хребтами Салаван та Магура на висоті 200-300 м. над рівнем моря. Старі назви "Акнаслатина", "Марамороська Солотвина", "Слатинські Доли", давня назва "Слатіна" румунською означає "ропа", тобто солона вода.
Хоча археологи знайшли тут румунські солекопальні ще ІІ ст. н.е., перша письмова згадка датується 1359 р.(тоді місцеві соляні багатства належали угорській короні), коли існуюче село Слатіна, разом з іншими, близько розташованими селами, заселеними румунами, стало власністю сім’ї Драгоша із Бедеу (сучасна Бедевля), який повернувся у Мараморош з походу на землі, що називались Молдовою. Пізніше селище належало різним феодалам, але видобуток солі завжди був у руках королівського двору. Для відправки цього цінного продукту існував т. зв. "Соляний шлях Солотвини" до країн Західної Європи., вздовж якого зводились замки. Австрійський період правління приніс краю розруху, але розпочалось будівництво глибоких шахт.
Велику і цікаву інформацію про історію селища надають так звані "Мараморошські дипломи", віднайдені в архівах у ХІХ-поч. ХХ ст.
Кожна з шахт, як і соляні озера, мають свої імена та історію. Поклади солі у Солотвино виявили ще три тисячі років тому. У радянські часи тут видобували близько мільйона тон солі в рік. Перші соляні шахти з’явилися наприкінці XIII ст. В 1788 році – шахта “Христина”, через чотири роки “Адальберта”, а потім і інші. У період нападу Наполеона на Австрію тут діяли уже декілька шахт.
Історія виникнення соляних озер починається у 1902 році. Тоді одна з соляних шахт провалилася на 20 метрів, утворивши заповнений водою котлован. Так з’явилося озеро Кунігунда. З часом утворилися й інші озера. Кунігунда – головне з озер, які знаходяться в урочищі “Затон”. Посередині його – острівець. Кунігунда наповнене цілющою водою з вмістом солі до 200 г/л та підвищеною концентрацією іонів брому. Берег і дно його вкриті лікувальними грязями чорного кольору. Протягом року температура води у котловані не опускається нижче 17 градусів. Окрім цього, у Солотвино є й інші озера – з прісною, солоною та йодованою водою. Купатися в солоних озерах можна усім, а в йодованій воді – корисно далеко не кожному. Краще перед цим проконсультуватися з досвідченими спеціалістами.
Місце народження солі близ Солотвино – одне з найбільших у Європі. Звідси і давня назва поселення – Слатина, що на румунській мові означає “ропа”, тобто солона вода. Протяжність соляного масиву у Закарпатті – 85 км. Далі він тягнеться через Польщу. Сам Солотвинський солерудник прямокутної форми, площа його – 4500 м, залягає на глибині 300 м. Там у 1976 році була створена Українська алергологічна лікарня, яка є найбільшою у світі. Сьогодні це спеціалізований заклад, де проводять комплексну діагностику та лікування хворих бронхіальною астмою та іншими захворюваннями дихальних шляхів. У підземних відділеннях постійна температура 22-23 градуси, відносна вологість – 20-26 відсотків, повітря асептичне, вміст мікробів у ньому в 5-7 разів менший, ніж в операційній залі, немає радіації і впливу електромагнітних полів.
Наприкінці першої світової війни у селищі діяла одна амбулаторія. 21 жовтня 1968 р. у складі Солотвинської міської лікарні відкрилась алергологічна секція. Перше озеро з’явилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресурс ще у минулому столітті. З часом площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 га. Вода у цих озерах дуже солена (30—32 г/л) і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри. Крім знаменитих озер у Солотвино є ще і не менш знамениті соляні шахти.
Туди з’їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. На базі Української алергологічної клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. Крім цього в лікуванні використовується метод спелеотерапії — використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 метрів. У повітрі в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, ніж у звичайному повітрі, стабільна температура 23 градуси і відносна вологість 20-60 %. Лікування проводиться протягом 15-25 сеансів по 5-10 годин, у залежності від тяжкості захворювань.
Повітря тут асептичне, вміст мікробів у ньому в 5-7 разів менший, ніж в операційній залі, немає радіації і впливу електромагнітних полів. У цьому місці лікує саме повітря.
Сюди приїжджають люди з усієї України та зарубіжжя, аби відпочивати та лікуватися сіллю. Адже тут є дивовижні солоні озера, що позитивно впливають на шкіру людини, а грязі на їх берегах не поступаються своїми лікувальними властивостями грязям Мертвого моря. Концентрація солі у цій воді набагато вища, ніж у морській. У цьому можна переконатися, якщо вийти з води і декілька хвилин постояти на сонці. Тоді сіль починає кристалізуватися і по усьому тілі утворюються її крупинки. Щільність води у озері настільки висока, що людину просто виштовхує на поверхню. Тут можуть плавати усі, навіть ті, хто ще не навчився. Якщо відпливти трохи далі від берега, досягнути ногами дна стає неможливо. Можна піднімати вверх руки і ноги водночас – все одно не тонеш. А відчуття при цьому просто дивовижні – легкість і радість. Проте слід бути обережним, аби солона вода не потрапляла в очі чи рот – тоді відчуття не з приємних – дуже пече. Так що бризкати водою один на одного чи пірнати з відкритими очима тут не рекомендується.
Окрім диво-озер у Солотвино є ще не менш відомі соляні шахти, де люди лікуються від туберкульозу, астми та інших захворювань дихальних шляхів. У лікуванні використовують метод спелеотерапії – використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 м.
Саме селище зустрічає відвідувачів гарними і величезними новими будинками. Олігархи, мабуть, і тут собі землі прихопили.
Але більшість доріг у Солотвино або розбиті, або засипані камінням, або взагалі земляні.
Біля головного, найбільшого, озера є кілька баз відпочинку, кафе, магазин. Говорять, поруч знаходиться і алергологічна клініка. Та цього я не знаю. Та своїми очима бачила, як в озеро ллється солона вода з шахти. І під цей водоспад може стати кожен бажаючий, попередньо одягнувши кульок на голову.
Люди тут привітні. Нам відразу запропонували по помірній ціні житло. Не так близько від озера, але машиною їхати кілька хвилин.
Моя мама, яка була там і торік, була приємно вражена тим, що люди на пляжах стали охайнішими. І, хоча в ті дні народу було дуже багато, ввечері на пустому березі озера майже не було сміття. Але на маленькому острівці посеред озера відвідувачі увіковічнюють свої імена.
Дно озера, поки до нього можна досягти, вкрите камінням. Деяке дуже велике і гостре. Тому слід бути обережними.
Мій тато лежить на воді
І про воду сказали правду. Особисто я ходила по озеру по шию в воді. Моя донечка дуже любить воду, але злякалась "тримаючої" води, тому хлюпалась біля берега. Я не змогла навіть поплавати: тільки підняла ноги, як вони більше не захотіли опускатись. Довелось мене "підіймати". Щоб уникнути такої небезпеки, легше тут плавати на спині. Головне, не заснути :).
Та температура води не всюди однакова. Я не маю на увазі верхні і нижні води. Там присутні поверхневі течії, що несуть холодні води з шахти. Але ногам тепло, якщо вони внизу :)
Поруч з великим солоним озером, вода в якому дуже тепла, є прісне маленьке озерце. Вода там прохолодніша, але сполоснутися від солі можна.
Два дні минули непомітно. Погода зіпсувалась, але приємні враження про Солотвино не стерлись з пам’яті.