Найвища гірська вершина України Говерла волає "SOS"

Є різні думки з приводу того, як ставитися до таких паломництв? Я хотів би з цього приводу висловити і свою думку. Говерла була об'єктом моїх багаторічних наукових досліджень. Ще у 50-ті роки минулого століття на Говерлі бував багато разів. Упродовж трьох років на хребті Чорногора працював над темою кандидатської дисертації, яка була пов'язана з вивченням рослинності Чорно-гірського хребта. В той час мав можливість познайомитись з розподілом рослинності Говерли на два чітко виділені пояси: субальпійський (1500-1800 м н.р.м.) і альпійський (1800-2061 м н.р.м.).

Надзвичайно цікавим у науковому плані виявився альпійський пояс, який займав усю вершину Говерли. Тоді мене особливо приваблювала зустріч з унікальними рослинами, більшість з яких були тундровими. Теоретичні питання, пов'язані з такою, здавалося б, аномалією, схематично знав. Зокрема, що ці тундрові види рослин, а часом і тварин, з'явились у горах Європи кілька тисячоліть тому в льодовикову епоху. Тут, на вершині, побачив такі арктичні (тундрові) рослини, як костриця лежача, ситник трироздільний, осока вічнозелена та ін. Однак найбільш дивовижною була зустріч з заростаннями оленячого або цетра-рієвого лишайника — основної кормової рослини північних оленів. А ще тут були й інші тундрові лишайники, кладонії, тамнолії і навіть рослина-подушка, що є типовою для тундри, — лаузелерія повзуча. З усіма цими видами ми з студентами-ботаніками у 80-х роках минулого століття познайомилися у Заполяр'ї в тундрах Кандалакського заповідника... А буквально нещодавно, у першій половині липня цього року, знову піднялися на Говерлу. І серце стало боліти, коли почали ходити по голому грунті з великими і малими кам'яними глибами, каменистими розсипами. Студенти якось з недовірою сприймали те, що тут колись зростали цетрарієві лишайники, тундрові верби, надзвичайної краси сан-трава біла та інші наукові екзоти. Треба було показати їм і місце, де була повністю зруйнована асоціація осоки зігнутої — своєрідного індикатора альпійського пояса гір Європи. Тепер тут густо вкрили землю порожні коробки від сигарет, бляшанки від консервів, срібна станіоль від шоколаду тощо... Як можна назвати таку картину, такий стан речей?

Не забуваймо, що Говерла — святиня для всіх нас, українців. На зустріч з нею треба приходити як до святого храму — з чистим серцем і босими ногами. Жити не тільки тією годиною, днем, коли ти відвідав гору, а думати і про те, щоб і твої діти і діти твоїх дітей могли милуватися і поклонятися Говерлі.

Не треба забувати, що Говерла належить Карпатському біосферному заповіднику, який і є її господарем. Отже, тут треба було б поводитись за правилами заповідного режиму, які б запропонували науковці, а єгері, інспектори слідкували б за його дотриманням. На схилах Говерли, як і в цілому Чорногірському масиві, треба, щоб були прокладені екологічні стежки, якими б могли ходити всі відвідувачі гори. А ще слід суворо штрафувати тих, хто забруднює середовище, і особливо суворо тих, хто рве рослини або вбиває тваринок. Словом, у заповіднику треба вести себе достойно.

Це не нове, що я пишу. У різних заповідниках Європи, де бував, уже десятиліттями дотримуються суворих заповідних режимів. Якби ми цьогоріч спустившись з гори, спитали: "Як ся маєш, Говерло?", вона б напевно відповіла: "Задихаюсь! І, мабуть, через кілька років не витримаю варварства, яке творять зі мною!".
Бережімо нашу природу. Це — найцінніше наше багатство.

Василь Комендар,
професор, науковий керівник
Науково-дослідної лабораторії
охорони природних екосистем УжНУ

Теги: Говерла, SOS, екосистема, Карпати, сміття, екологія, флора

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати