Люди зі смітника

І справді високе взуття згодилося… Щоправда, воно не зарадить цьому запаху і – мухам… Умови цього місця – екстрим для містян. Та ці краєвиди з горами відходів, пилом, димом і гайворонням – звичні для Рози. Жінка сьомий рік мешкає на сміттєзвалищі. Родичі продали хату, так лишилася без прописки, а через підтоплення – і без наступної оселі. Вирішила разом з двома синами – 14 і 25 років - оселитися на смітнику, за кільканадцять метрів від суцільної купи відходів, на узбіччі грунтівки, якої вантажівки возять сюди міський непотріб. "А що робити? Так собі працюємо, бумагу, скло збираєме, а що, красти йти? Краще тут ся мучити… Маю 53 роки – мене вже на роботу не приймуть. Я колись і на біржу ходила, і вулиці підмітала… Мені треба дітям їсти дати. Так я собі піду он – на свалку – зароблю".

Роза, до якої ми підійшли саме коли жінка чистила кастрюлю, аби зробити обід, має нехитрий побут: хатинка, в якій два ліжка всередині, а одне – зовні біля порогу, за два метри – вогнище з решіткою на двох каменях, а біля стінки халабуди - лавиця, на якій і під нею – продукти та посуд. Але Роза наголошує: дбає, аби було чисто і мала чим нагодувати дітей. Менший пішов на річку купатися, старший десь на території полігону із жінкою. Роза не знає як, та й не хоче піти зі смітника. Питання про те, чи бували тут представники соціальних служб, лишається риторичним. Зате Роза оповідає про місцевий бізнес: мішок битого скла – дві гривні, збирає і пластикові пляшки, а ще бідкається, що перестали приймати поліетилен… А ще – жодного разу не знаходила у смітті чогось особливо цінного. Дехто, каже, і на сережки золоті натрапляв, і на гроші – розводить покрученими від специфічної роботи руками маленька жінка…
Люди зі смітника. В Ужгороді люди, які з різних причин не можуть влаштуватися деінде, самі себе "викинули на смітник" - знайшли роботу та притулок на сміттєзвалищі. Сьогодні на найбільшому полігоні твердих побутових відходів в області, що у селі Барвінок, іще зо п’ять родин живуть у саморобних хатинах – їх стулили з того, що знайшли тут же. А ще щонайменше півсотні щодня приходять сюди перебирати відходи і таким чином заробляти на прожиття. І саме ці люди рятують Ужгород від того, аби місто не потонуло у власних відходах: вони перебирають з половину сміття, що продукує місто.

Серед мешканців смітника – і діти, котрі ніколи не бачили школи. Зате обізнані із законами цього місця, такого собі паралельного світу. У якому, зокрема, не прийнято заговорювати зі сторонніми: маленьке смагляве хлоп’я вовченям дивиться на нас, зайд, і реагує на питання "як звати?" і "чи ходиш до школи?" лише тим, що відвертається і прямує подалі. Відтак зупиняється біля купи сміття, щось випорпує. Трохи згодом бачимо, як поливає себе з пластикової пляшки водою – спекотно…

Та й дорослі не радо йдуть на контакт: хтось одразу питає, чи даси гроші, одна ромка починає кричати, аби йшли геть, мовляв, прийшли на них заробляти… Її родина тут – місцеві "олігархи": мають не тільки табличку "наб. Піонерська" на хатинці і м’яке крісло біля порогу, а й віз з конем, тож заробляють більше. Тут панує жорстка дисципліна – вивезти відібрану вторсировину та й просто дістатися до відходів чужому не просто. Антон, контролер автівок на сміттєзвалищі, який дбає, аби машини висипали відходи саме там, де треба, каже: "так, тут є люди, які живуть тут з дитинства, і взагалі - чужих нема, всі свої".

"Усі свої", озброєні металевими патичками з крюком на кінці, у купах непотребу шукають металобрухт, скло, папір та пластикові пляшки. За день зі здачі корисних відходів можна заробити і до ста гривень – далеко не кожен ужгородець, до речі, має такий прибуток, але ж і робота… Ці люди відбирають та здають на переробку майже половину того, що викидає Ужгород. І якби не люди зі смітника, місто уже б захлинулося у власному непотребі. Вони рятують Ужгород від сміття, а сміття їх годує. "Тут шукаю. Здаю. Заробляю на прожиття. Роботи ж нема.", - каже Сашко, котрий вже декілька сезонів поспіль приходить сюди на підробіток. За день може набрати більше півсотні кілограмів корисних відходів. Кризу, як і інші люди зі сміттєзвалища, не відчуває. Але, показуючи мішок з гарбузами, що набрав для коня, говорить: сміття за останній час стало менш цінним – люди, мовляв, бідніше живуть, от і по тому, що викидають, це видно.

Полігон у Барвінку - найбільше в області сміттєзвалище, загальною площею 9 гектарів, майже чотири з яких сьогодні власне й займають відходи. Щодня сюди привозять більше 800 кубометрів сміття. Полігону вистачить при добрій перспективі на 15 років максимум, а, може, лише на 10, каже головний ужгородський комунальник. Директор Ужгородського КАТП Василь Грамотник твердить: що буде далі – неясно, наразі це єдине місце для сміття обласного центру. Тут уже облаштовано пункти прийому вторинної сировини, є плани поставити лінію для сортування органіки – для того, аби робити компост, і пресувальний агрегат. З ужгородським сміттям біди, розповідає, отакі: мало людей платять належне за вивіз, а ще ж у звичайні контейнери викидають багато великогабаритних будівельних відходів… Ну й, у місті утворюються стихійні сміттєзвалища. Скільки ж людей приходить на роботу на офіційний смітник у Барвінку, не знає навіть пан Василь, каже, що в теплий сезон – ніяк не менше півсотні, а з двадцятеро людей тут "на посту" і взимку. Комунальники цінують своїх "помічників": вони і про загоряння, від яких потерпає полігон, попередять, і сортування сміття відбувається. За підрахунками комунальників, відбирають не менше 40% відходів, а значить, полігон зберігає з половину площі, лишається переважно органіка, яка перегниває. От якби ще люди, викидаючи пластикові пляшки (а пластику в загальній масі відходів – не менше 80%) не закручували кришки – вдавалося б краще утрамбовувати сміття, бо ж зараз трактори і грейдери ніби "плавають" на пляшковому морі… В Ужгороді ж тим часом намагаються запровадити селекційний збір сміття – принаймні, про нову стратегію заявляла міська влада. Про те, чи піде таке на користь, ми запитували в Антона, якого на хвильку відволікли від керування процесом. Категорично – ні, каже чоловік – оці люди не матимуть з чого заробляти, і дає команду розбирачам свіжих сміттєвих куп братися до праці… Поблизу місця, де сьогодні скидають свій міський вантаж машини, більшає мішків зі скляними і пластиковими пляшками та куп картону, росте гора дощок – ящиків, уламків меблів і рам, а віз по втрамбованому смітті вже тягне врожай металобрухту до ґрунтівки…

…Життя викинуло їх на смітник. Мешкаючи і працюючи там, ці люди чи не єдині дбають, аби на смітник не перетворилося наше місто.

Теги: звалище, сміття, люди, жити, Ужгород

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати