У 1955 році закарпатці їхали на цілину, вирощували кукурудзу, добудовували Теребле-Ріцьку ГЕС

Але це лише на перший погляд. З нововведень: у пресі майже немає портретів Сталіна (хоча він і залишається "нашим всім"), кукурудза стає воістину царицею полів, перші закарпатці, які поїхали піднімати цілину до Казахстану, пишуть хвалебних листів і запрошують земляків приєднатися, суттєво поменшало критики на адресу США (хоча це пов’язано, напевно, й із завершенням війни в Північній Кореї). Крім того, 1955 року область святкує перше десятиріччя приєднання до Радянської України й прощається з видатними закарпатцями...

Всі народи СРСР допомагають Закарпаттю

Отже, того року Закарпаття відзначало 10 річницю приєднання краю до СРСР. Зрозуміло, що тодішні автори бачили в цій події суто позитив. "Радянська влада відкрила великі перспективи для розвитку всіх галузей народного господарства Закарпаття, – переконував голова обласної планової комісії Д. Бондаренко. – Невичерпні природні багатства стали надбанням всього народу, вони тепер використовуються з урахуванням інтересів розвитку не тільки області, а й усього соціалістичного народного господарства країни... Комуністична партія і радянський уряд повсякденно проявляють велике піклування про підвищення добробуту трудящих, про безперервний ріст економіки й культури Закарпаття. Всі народи Радянського Союзу на чолі з великим російським народом допомагають закарпатцям будувати нове щасливе життя".

Згідно з даними, котрі наводить Бон­даренко, випуск валової продукції промислових підприємств області 1954 року зріс проти 1946 р. у 5,7 разу, виробництво цегли збільшилося в 4,8 разу, черепиці – учетверо. Працівників, залучених на підприємства, побільшало у 2,6 разу, а зарплата виросла на 43 %.

"Величезні досягнення Закарпатської області в усіх галузях народного господарства, докорінні соціалістичні перетворення, здійснені тут у небачено короткий час, – яскравий приклад переваг соціалістичного ладу, торжества ленінсько-сталінської національної політики й дружби радянських народів. Закарпатці не шкодують сил і енергії, щоб внести і свою частку праці в зміцнення могутності любимої батьківщини, в будівництво світлого майбутнього – комунізму", – підсумовує Бондаренко. Звісно, того року 10-річний ювілей святкувало й багато закладів, які відкрили відразу після приєднання Закарпаття до УРСР – школи, бібліотеки, лікарні, а також – Ужгородський університет.

НедоГЕС

Напевно, найвидатнішим доказом того, яке благо принесла Закарпаттю радянська влада, став би запуск Теребле-Ріцької ГЕС. І станцію намагалися запустити що було сил. Вже в першому номері "Закарпатської правди" повідомлялося: "1955-й буде роком завершення будівництва всіх основних об’єктів Теребле-Ріцької гідроелектростанції. Заплановано дати перший струм для потреб народного господарства області в першій половині грудня". Весь рік край жив (точніше – хотілося, щоб жив) завершенням будівництва. Голов­на новинка краю описувала ледь не кожен пройдений метр у тунелі. Зрештою, розпочався щотижневий спец­випуск газети, присвячений тільки гідроелектростанції. Врешті оголосили кінцеву дату будівництва – 25 листопада... 26 листопада крайова преса нещадно розкритикувала керівників спорудження, у діях яких "не відчувається достатнього напруження" у зв’язку із завершенням робіт. Далі дати переносилися з дня на день. Відкриття обіцяли до середини грудня, до кінця... Врешті офіційно ГЕС відкрили аж у червні 1956 року...

Я вирішив твердо: їду на цілину!

Хтозна, може завершення будівництва ГЕС так затяглося ще й тому, що 1955 року крайову молодь активно потягнули на освоєння казахстанської цілини? Пропаганда не шкодувала фарб в описі переваг поїздки до Азії. "Тепер, коли тисячі юнаків і дівчат на путівки комсомолу їдуть оновлювати цілину, я не можу залишатися осторонь цієї благородної державної справи... Розмовляючи з товаришами про від’їзд на цілину, ми думали: як буде приємно десь через 10–20 років бачити себе в квітучих, густо засаджених садами, сьогодні ще пустельних садах Казахстану. І як буде приємно усвідомлювати, що ці сади садили ми – вихованці Ленінського комсомолу, що перші борозди на ланах, вкритих рясною пшеницею і житами, прокладали ми – радянські юнаки й дівчата", – натхненний відгук Андрія Вовканинця, члена ВЛКСМ і колгоспника сільгоспартілі "Червоний Партизан" Хустського району, – лише один із численних подібних, опублікованих в пресі 1955 року. Плани ж освоєння цілини були наполеонівськими. Ужгородські й закарпатські загалом комсомольці твердо пообіцяли рідній партії освоїти 1956 року 28–30 мільйонів гектарів цілинних і перелогових земель і дати додатково країні мільйони пудів зерна.

Кожному агрегату – по комуністу!

Ну а хто не захотів збирати зерно "на Казахстанщині", міг узятися за це  вдома. 1955-й рік пройшов під знаком кукурудзи. Хоча період правління Хрущова в народній пам’яті зберігся насамперед фанатизмом до американської зернової культури, насправді культивували її й пропагували висаджувати якомога більше й раніше. Однак, дійсно, саме за правління Микити Сергійовича кукурудзу стали вважати, складається враження, ціннішою навіть за пшеницю. Журналісти невтомно розписують переваги вирощування тенґериці, дають цінні поради, як збільшити урожай, не шкодують компліментів передовикам кукурудзівництва й критичних зауважень для тих артілей, які відстають у цій надзвичайно важливій для країни справі. Натомість колгоспи влаштовують соціалістичні змагання один із одним, невпинно звітують про свої досягнення й розписують переваги, які їм надасть зростання урожаю кукурудзи: "Ланка Єфрема Зейкана виростила торік по 52 цнт кукурудзи (в зерні) з кожного гектара на площі 15 гектарів. З кожного гектара вирощеної нею кукурудзи можна одержати: 12,5 цнт свинини, 170 цнт молока, 70000 тисяч штук яєць". "Вже торік ми вирішили сіяти кукурудзу винятково квадратно-гніздовим способом. До кожного сівального агрегата закріпили комуніста, який стежив за суворим дотриманням правил агротехніки. Тепер колгоспники наочно переконалися у великій корситі нових агроприйомів", – ділиться радістю з читачами секретар партійної організації Вишківського колгоспу М. Шутко. Одне слово, токан у ті роки на Закарпатті був дешевий. Чи вартувало аж настільки культивувати кукурудзу – питання дискусійне. За легендою, Микита Хрущов підхопив "мелайну хворобу" після відвідин американського штату Айова, котрий засаджений цією культурою ледь не повністю... Єдине, що можна сказати впевнено: нині в області кукурудзи набагато менше.

Індивідуальний підхід до кожної корови

Однак не тільки нею жило сільське господарство. Якщо іншим галузям відводили й меншу роль, то не набагато. Так, не менше цікавило парткерівників закарпатське молоко. У зв’язку з цим 1955 року в Ужгороді відбулася обласна нарада доярок, яка підбила перші підсумки соціалістичного змагання за виконання завдань партії і уряду із дальшого розвитку тваринництва й збільшення продуктивності громадської худоби й дійшла висновку, що "в колгоспах нашої області зроблено добрий початок". За 1954 рік 140 крайових доярок мали понад 2000 літрів молока на кожну корову. Рекордсменками ж стали Марія Алечко з колгоспу ім. Сталіна Тячівського району, яка надоїла 4570 літрів, та Марина Маркуца з рахівського колгоспу ім. Жданова – 4290 л. Та попри досягнення доярки визнають і власне недопрацювання. Зокрема, вони суттєво поступилися колежанкам із Чернівецької області і недовиконали план надою молока.

"У новому році я поставила завдання надоїти на кожну корову по 3,5 тисячі літрів молока. Поки що йду на першому місці, але вже з’явилися серйозні суперниці, які намагаються мене обігнати. Доведеться, отже, працювати краще, щоб не здати першості", – надихала власним прикладом молода доярка колгоспу ім. Димитрова Мукачівського району Єва Калабишко, котра секрет своїх успіхів вбачала в тому, що застосовувала індивідуальний підхід до кожної зі своїх корівок.

Видатні йдуть…

1955 рік став останнім відразу для двох закарпатців, що залишили помітний слід в історії краю. 27 березня у віці 54 років помер Іван Туряниця – голова народної ради Закарпатської України 1944 року, перший секретар Закарпатського обкому КП України (1946–1948 рр.), депутат Верховної Ради СРСР, депутат і член Президії Верховної Ради УРСР. Іван Туряниця був вірним ленінцем. Два роки (1928–1930) працював секретарем Мукачівського, а потім Ужгородського комітетів Компартії Чехо­словаччини. Згодом мігрував до Радянського Союзу, де закінчив Харківський університет за спеціальністю "Журналістика", після чого повернувся на малу батьківщину. Щоправда, 1939 року мігрував знову. Під час війни служив комісаром третьої окремої бригади Чехословацького корпусу в СРСР. Був нагороджений орденом Леніна, орденом Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня та двома медалями.

А 19 вересня завершив життєвий шлях найвидатніший закарпатський художник Адальберт Ерделі, котрий додаткових представлень не потребує. З Радянським Союзом у нього були не найпростіші стосунки. Зокрема, Ерделі дісталося в розпал боротьби з космополітизмом, однак його смерть не пройшла непоміченою для закарпатських комуністів та, відповідно, партійної преси. "Адальберт Ерделі багато сил віддавав вихованню молодого покоління художників, працював викладачем Ужгородського училища прикладного мистецтва... А. М. Ерделі мав велику популярність і повагу серед трудящих Закарпаття. Пам’ять про нього надовго залишиться в наших серцях", – відгукнулася про видатного митця група товаришів...

Теги: Ужгород, цілина, Теребле-Ріцька ГЕС, смерть Сталіна, кукурудза, СРСР

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати