Хто ж знав, що і в незалежній Україні знайдуться «подвижники», які не менш завзято нищитимуть українське виноробство, цього разу, правда, працюючи вже не сокирою, а більш сучасно і філігранно – ліцензіями.
У Бобовищі, одному з центрів виноробства на Закарпатті, я востаннє був близько двох років тому. Ще тоді директор АПТП «Бобовищанське» Віктор Дерев’яник передбачав, що на його підприємство чекають нелегкі часи, оскільки держава має запровадити непосильну для маленьких заводів ліцензію на виробництво й торгівлю вином, вартість якої 250 тис. гривень. Правду сказати, тоді не дуже вірилося, що влада таки вдасться до такого необдуманого кроку, та, як з’ясувалося, високих державних мужів більше цікавлять надходження до бюджету, ніж доля невеликих підприємств, які фізично не в змозі сплатити такі кошти за дозвіл на розлив своєї продукції. Як наслідок, АПТП «Бобовищанське» вже півтора року як перестало виробляти й реалізовувати вино, натомість зосередившись на виготовленні соків та первинній переробці виноматеріалів.
За словами Віктора Дерев’яника, попередня ліцензія ще давала можливість виживати. «Ми сплачували 25000 гривень і мали право як на первинну, так і вторинну переробку. Щоб було зрозуміло: первинна передбачає збір урожаю й переробка самих ягід у виноматеріали, вторинна ж – це, власне, і є виготовлення Діонісового напою. А що таке виробництво вина? Це і власна марка, й обіг коштів, робочі місця – це щоденна праця, внаслідок якої з’являвся продукт, який був обличчям нашого підприємства, візитною карткою села й усього регіону. Деякі підприємства лише розливають вино, ми ж проходили повний процес – від підготовки ґрунту, вирощення лози до збору урожаю, переробки й виготовлення вина. Останнього нас нині фактично позбавили», – бідкається Віктор Петрович.
Винороби не виключають, що в цій ситуації зіграло свою роль і лобі великих підприємств. «На діяльність виноробних концернів така ліцензія не дуже то й впливає, – каже пан Віктор, – у них великий обіг і після сплати ліцензії собівартість однієї пляшки зросте нехай на 5 копійок. Для нас же це гривня і більше!
Тому, гадаю, гігантам виноробної промисловості просто не вигідно, щоб їм під ногами пленталися такі дрібні господарства, як Бобовищанське», «Леанка» чи подібні». До цього варто додати, що таку ж саму ліцензію сплачують і виробники, приміром, оковитої. «Горілчані магнати виготовляють півмільйона пляшок за добу, а ми – 50 000 у місяць», – каже Віктор Петрович. Після цього справді замислишся, хто виграв у такій ситуації.
Тож після такого порядку ліцензування в Україні припинили виноробну діяльність близько 1300 підприємств, на Закарпатті – 8 із 17. Чимало з них не придбали ліцензію навіть на первинну переробку виноматеріалів.
Зрозуміло, що така ситуація аж ніяк не сприяє поліпшенню якості нашого вина. Деякі спеціалісти стверджують, що 9 із 10 пляшок цього хмільного напою, що стоять на полицях наших крамниць, наповнені не вином, а сурогатом. За словами Віктора Дерев’яника, якщо проаналізувати кількість винопродукції в торговій мережі, то виявиться, що в нашій країні немає стільки винограду, аби її виробити.
Закарпатські винороби неодноразово зверталися до Прем’єра, в профільні міністерства, до Президента... Просили, щоб влада підійшла до цього питання диференційовано, проаналізувала роботу кожного піідприємства і надавала ліцензії відповідно до масштабів виробництва, так як у Європі. «Ми розуміємо, що це стаття наповнення бюджету. Але як можна ставити на один рівень завод, який розливає мільйон пляшок вина щомісяця, і підприємства, що випускають 50 тисяч? Чи не розумніше було б для гігантів галузі залишити 250 000 гривень, а для таких підприємств, як наше, відновити колишні 25 тисяч?» – запитує владу Віктор Дерев’яник.
Тож підприємства на кшталт «Бобовищанського» дуже чекали змін, зокрема, сподівалися на бюджет держави на 2007 рік, до того ж зниження плати за ліцензію вимагали й СОТівські директиви. І Верховна Рада нібито почула волання дрібного винороба. У середині листопада ухвалено Закон «Про внесення змін в деякі закони України (про плату за ліцензії і акцизного збору на виробництво спиртів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів), де передбачається, зокрема, й зниження плати за ліцензію на виробництво вина до 780 гривень водночас зі збільшенням ставок акцизного збору на вказану продукцію.
І все здавалося б добре, проблему вирішено, та не все так просто... Фактично тоді ж парламент у другому читанні проголосував за текст законопроекту, де встановлено інший розмір ліцензії на гуртову торгівлю, зокрема й винопродукцію, у розмірі... 500 тисяч гривень!
Тобто, фактично запустили новий механізм збирання коштів з виноробів, вдвічі збільшивши суму зборів. Через що, як то кажуть, віз і нині там.
Близько місяця тому в АПТП «Бобовищанське» приїжджав посол Франції в Україні і був просто вражений тутешніми винами. Гостювали в Бобовищі й інші відомі люди та підприємці. Вони вже нині ладні брати в підприємства готовий продукт, бо наші вина справді відрізняються від кримських та херсонських, маючи зовсім інший смак та аромат. «Дуже багато людей хоче в нас купити виноматеріали первинної переробки. Але ми досить прискіпливо ставимося до таких покупців і продаємо лише тим, які працюють якісно, з душею, так би мовити. Є випадки, коли відмовляємося від контрактів із деякими виробниками», – каже Віктор Дерев’яник.
Нині бобовищанське вино, зокрема й нашу найвідомішу марку «Троянда Закарпаття», можна придбати лише на території заводу. Щоправда, називається воно вже не вином, а виноматеріалом. «Але це чистий продукт, – каже Віктор Петрович, – це ідеальна аура, найкращі смаки, вишуканий аромат. Мушу зізнатися, що для нашого магазину, який на території заводу, це дуже вигідна справа. Щодня приїжджають екскурсії, ми працюємо з усіма санаторіями краю. Приїжджають росіяни, туркмени, казахи, гості з Європи. Із наших підвалів люди приходять із зовсім іншою думкою про вино. І не ми винні, що наш напій можна скуштувати лише тут, на території підприємства».
Нині, як уже згадувалося, у Бобовищі замість вина зосередилися на виробництві соків. «Зазнаємо відчутних втрат, – бідкається Віктор Дерев’яник. – Соки, звичайно, не приносять великих доходів. Хоча, з іншого боку, наш березовий сік непогано продається в Німеччині. І хто його знає, якщо держава й далі заплющуватиме очі на такі підприємства, як наше, можливо, доведеться зосередитися лише на цьому напрямку роботи».
ДО ТЕМИ
«Старий Замок «Паланок» свого часу вже повідомляв, що народний депутат України від Закарпаття, член фракції «Наша Україна» Ігор Кріль подав до парламенту законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва й обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (щодо розмірів річної плати за ліцензії)», який передбачає диференційований підхід до ліцензування виробників винопродукції.
Ми звернулися до нардепа по інформацію про дальшу долю цього, без перебільшення, життєво важливого для виноробів краю законопроекту. «Розроблений і поданий мною законопроект нині на розгляді комітетів Верховної Ради. Сподіваюся, що здоровий глузд все ж переможе і депутати схвалять закон, який передбачає зниження вартості ліцензії для винзаводів, що свою продукцію виготовляють із власних, а не привізних матеріалів. На моє переконання, це не питання наповнення бюджету, це ціна виживання цілої галузі України й Закарпаття зокрема. В іншому разі питимемо лише «порошкове» вино», – зазначив Ігор Кріль.
Андрій ГАНУСИЧ, "Старий Замок "Паланок".
14 грудня 2006р.
Теги: