Закарпаття: Не той нині Канків - і Севлюш не той

Палац Перені, якому так не вистачає музею

Нагадаю читачам, що цей рік владою шести областей проголошено Роком замків Західної України. До замків маю давню цікавість і навіть пристрасть, відтак, і писати про них маю дяку, особливо, якщо й рік відповідний оголошено. Однак цікавіше писати про те, що мало відоме загалу. На відміну від мукачівського „Паланку” чи замку в Ужгороді чи багато закарпатців знають про колись славетний севлюський „Канків”? Зізнаюсь, я й сам до нещодавня не уявляв собі його реальної цінності і краси. Бачив кілька фото в Інтернеті, але залишки старих цін не справили враження. Тому в численних поїздках до Виноградова полінився піти й подивитись на них. Однак цікавість до теми перемагає, тим більше, що давно хотів побачити іншу будівлю давнього Севлюша – палац барона Перені. Отож, телефоную за номером громадської організації „Канків” і домовляюсь про зустріч.

Музей без будівлі – місто без музею

Мене із знайомим киянином, який цікавиться Закарпаттям, зустрічають пані Людмила Тороцкезі, директор Виноградівського історичного музею, замісник голови ГО „Канків”, та голова організації Володимир Мочарник, який виявляється священиком і ... журналістом. І не простим, а редактором відомої не лише на Виноградівщині „Чорної гори” – газети незалежної від жодної влади чи партії (де таке нині зустрінеш?). Знайомство починаємо в приміщенні музею. Хоча музей – це гучно сказано. Йдемо до обшарпаної будівлі, яка приховалась біля одного з міських базарів. В ній, окрім єдиного в місті музею, співіснують ще й міська бібліотека, музична школа, автошкола та екологічний центр. В музеї є чимало цікавих експонатів, але, на жаль, більшість тих, хто відвідує Виноградів, їх навряд чи побачить. Адже зазвичай музеї розміщують в історичних будівлях – замках, палацах, які надають йому відповідного духу. Чи неможливо зробити такий і для тутешнього музею? Виявляється, раніше він розміщувався в будівлі з комплексу приміщень францисканських монахів, проте кілька років тому виноградівська влада повернула будівлю вірникам. Натомість пообіцяла перенести музей в один з найгарніших будинків міста – колишній палац Перені. Нині там розмістилось районне відділення освіти. Освітяни ніби й не проти задля блага міста змінити місце „прописки”, однак вже не один рік справа з музеєм не рушає з місця.

По закінченні подорожі ми відвідуємо цей палац. Музей так і проситься сюди. Ця споруда зовсім поруч із замком „Канків” з’явилася у 16 столітті, і спочатку слугувала для оборони. Пізніше господарі – магнати Перені – перебудували її у стиль бароко, і палац набув вишуканих форм. Перені (серед них і найвідоміший - Жигмонд Перені, борець за незалежність Угорщини від Габсбургів, учасник національної революції 1848–1849 рр.) жили тут аж до 1944 року. Палац мав велику бібліотеку і колекцію живопису. Навіть тепер, після десятиліть зовсім інших часів, аристократичний дух ще зберігається у цих спорудах, доволі якісно відреставрованих кілька років тому (наприклад, дерев’яний дах можна прийняти за автентичний – на щастя, реставратори не спотворили його якоюсь модною „єврочерепицею”). Пані Тороцкезі каже, що сюди нерідко заїжджають гості, переважно з Угорщини – просто подивитись на палац. Зрозуміло, що знайомство із чиновниками-освітянами в плани туристів не входить. А от якби в палаці розмістився повноцінний музей, із діючими виставками мистецтва в підсобних приміщенням тощо, то знайомство туристів із Виноградовом-Севлюшем стало б куди більш глибоким. Чи дочекаємось?

Фортеця, замок, монастир-шпиталь, руїни...

Та головна ціль нашої міні-мандрівки – стародавній „Канків”. Сьогодні важко уявити, що колись під Чорною горою стояв замок, який за міццю та красою не поступався й славетному „Паланку”. Тепер з ним можна познайомитись хіба що на репродукціях старовинних гравюр, які є в експозиції Виноградівського музею. Що ж сталося із величною спорудою? Як і чимало замкових сородичів, її не пощадила жорстока історія. Понад 1000 років тому (за одними даними, в 11 столітті, за іншими в 9-10) на плато біля Чорної Гори зводиться перше укріплення, глинобитна фортеця, яка стає одним з прикордонних форпостів держави Арпадів. У 12 столітті угорський король Гейзо ІІ створює тут окрему жупу, із центром у замку. Фортеця укріплюється і розширюється, навколо нього росте поселення Севлюш (з угорської – „виноградне”, адже відомо, що завдяки Чорній Горі тут існує власний мікроклімат, який найкраще сприяє садівництву та виноградарству; чув, що саме на Чорній Горі ботаніки знайшли рослину, з якої давним-давно люди й почали культивувати виноград, вивівши зі скромної рослини із кислими ягодами купу найрізноманітніших сортів). У 1241 році містечко знищують татаро-монголи, проте укріплення Канків вціліло. Через два десятиліття Севлюш одним з перших поселень на теренах сучасного Закарпаття отримує привілею називатися королівським містом. Городяни тут мають власний суд та самоврядування. З того часу Севлюшське право стає королівською винагородою для інших міст Закарпаття. Замок Канків відіграє значну роль у охороні славетного соляного шляху („сіль дорожче за золото” – прислів’я тих часів). Цікаво, що норовлива Тиса протікала тоді неподалік замку, тепер же її русло значно віддалилося. В 1317 році Канків повністю руйнують війська угорського короля Карла І Роберта. За десять років до того він подарував замок магнату Бенедийку Борші, проте той втягнувся у фронду (заколот) проти короля, за що й поплатився. Згодом за наказом короля замок відбудовують, а Севлюш у 1329 році проголошують коронним містом. У 1399–му король Жигмунд Люксембурзький дарує Севлюш разом із замком барону Петеру Перені. На початку 16 століття його нащадки будують неподалік інший палац (той самий, в який нині так і проситься музей), а в Канкові селяться монахі-францисканці. Вони перетворюють колишню фортецю на монастир-шпиталь. При ньому будується велична церква, аналог католицького храму, яким нині прикрашене Виноградово. Канків стає духовним і економічним центром францисканців усього Карпатського регіону.

Таким колись був Канків...

Однак через кілька десятиліть стається справжня трагедія. Черговий володар Севлюша Ференц Перені переходить з католицтва в протестантство і виганяє зі своїх володінь католицьке духовенство. У 1556 році він наказує вирізати усіх монахів-францисканців. За легендами, в своєму замку-монастирі вони зберігали мощі святого Іоана Капістрана, які були збезчещенні солдатнею. І саме після осквернення на замок впало прокляття: будівлю за два роки після трагічних подій беруть штурмом австрійські війська, і знищують її вщент. Після чого майже на пів тисячоліття Канків приречений лежати у руїнах. Його ніхто не намагався відбудувати, добротне каміння місцевий люд розтягнув для своїх потреб, сніги з дощами та сили природи доробили справу – нині від могутньої фортеці залишились лише руїни. До речі, що означає це слово „Канків”? За однією з версій, назва походить від угорського слова, що означає кам’яну брилу. За іншою, назва походить від аскетичного одягу монахів – плащів з овечої вовни, які називали „канко”. Є й така версія, нібито на перших порах існування фортеці, під час міжусобних війн після припинення династії Арпадів нею тимчасово заволодів розбійник Канко...

Крига скресла – і примерзла

Однак казати, що від давнього величного Канкова сьогодні залишилися лише нікому не цікаві руїни, буде цілком невірним. Як раз навпаки – гордість Севлюша-Виноградова можна відродити і тим надати місту та його мешканцям потужний імпульс до позитивних змін у житті. У цьому впевнений пан Володимир Мочарник, голова громадської організації „Канків”. Йдеться, звісно, не про те, аби на місті знищеного історією і часом пам’ятника звезти штучний „новодєл” з цегли та бетону на потіху туристів. Все набагато складніше. Мова може йти про ідею, реалізація якої займе не один рік чи навіть десятиліття, проте її результати будуть оцінені не лише в гривнях чи доларах доходів від туризму. Дослідити та хоч якось реставрувати Канків були спроби й раніше. Наприклад, трохи звільнили руїни від вікових заростей та забуття радянські кінематографісти. В розвалинах замку на Чорній Горі вони побачили чудові декорації для ряду фільмів - "Злива над полями", "Над Тисою” та знаменитого "Табір знімається в небо". Саме кінематографісти на якійсь час привели в більш-менш пристойний вигляд замкову капличку – перекрили її дахом, трохи відновили внутрішнє оздоблення.

Від споруди лишились руїни

У 80-х роках минулого століття історик Михайло Філіпчук з членами створеного ним гуртка самотужки розкопав тут фундамент готичного храму, який був аналогом існуючого й понині францисканського собору у центрі Виноградова. Якщо піднятись до замку, який височить над містом, то й сьогодні можна оцінити міць його мурів, що залишилися лише фрагментами. Є кілька шматків стін із бійницями. Найкраще збереглися стіни та монументальний фундамент каплиці. Вочевидь, на її місті колись була вежа. Не обійшлося і без традиційного підземного ходу. В радянський час було знайдено 12 метрів тунелю, хоча за оповіданнями, хід вів набагато далі. Сьогодні залишки Канкова мають статус національного пам’ятника архітектури. Нещодавно археологи, очолювані відомим знавцем і дослідником Закарпаття паном Котигорошко зробили рекомендації, що руїнам треба надати й статус археологічної пам’ятки, бо досліджувати тут є що – сміло можна прогнозувати чимало історичних відкриттів та сенсацій. Наразі ж територія навколо замку й монастиря опинилися в зоні приватизованих земельних ділянок, які незаконно були виділені ще у 1989 році. На частині з них ведеться городництво, інша частина – захаращені сміттям та дикою рослинністю пустирі. Неможливо навіть визначитися, де, власне, проходять чіткі межі замкового комплексу. Залишки стін та каплиці продовжують руйнуватись.

Руїни каплиці на місті потужної вежі

Вид на Севлюш-Виноградів

Для порятунку і відродження у новому статусі об’єкту, який нині несправедливо забутий, а мав би відігравати в житті міста не меншу роль, як замки Ужгорода чи Мукачева, і була створена минулого року Виноградівська районна ГО „Канків”, яка відразу ж почала діяти. Організатори провели цілу серію акцій – творчий конкурс, ряд екскурсій школярів та молоді, випуск буклету для міської громади, круглий стіл „Канків сьогодні і завтра” за участі керівників держустанов, представників науки, громадськості, ЗМІ. Апофеозом серії ударних акцій під загальною назвою „Наступ на безпам’ятство”, які начебто розкрили очі виноградівцям на те багатство, що руйнується та заростає чагарником у них під очима, стало проведення свята „Пікнік на Канкові”. Такого місто ще не бачило! Була влаштована костюмована хода містом (костюми міщан середньовіччя позичали по театрах по всій області), в якій прийняли участь і прості громадяни, і підприємці, і навіть чиновники. А очолював ходу сам мер Виноградова, який на час перетворився на середньовічного бургомістра.

Здавалося б, крига скресла – усі ніби в захваті від ідеї принаймні почати відродження історичної пам’ятки. Якій їй бути в майбутньому, то вже питання дискусійне. Фахівцям відомо чимало шляхів, як не дати зникнути історичним руїнам, водночас і явивши їх людям, і не перетворивши на муляж. Та поки що актуальнішими питаннями є визначення чітких меж майбутнього комплексу, позбавлення його від сміття, запобігання подальшій руйнації. Та минув рік, і загальний ентузіазм непомітно зник. Наразі районному відділу культури з бюджету виділили 10 тисяч гривень на впорядкування замку, з яких 5 вже пішло на геодезичну зйомку. На огорожу, сторожа, інформаційні стенди коштів вже не має. Ну, інерції від влади слід було очікувати. Куди гіршим виявився розбрат міжконфесійний. Ідея відродити зруйновану капличку для спільного використання різними церквами не усім священикам прийшлася до душі. Ще немає ніякої сакральної споруди, а вже почались сперечання, якій з конфесій вона належатиме. Та й населення міста якось поволі до Канкова збайдужіло. Проте не можна впадати в розчарування, коли ейфорія від перших успіхів змінилися сіруватими реаліями. Конкурс на бачення майбутнього замку-монастиря-духовного центру–туристичної родзинки тощо оголошено, чекатимемо результатів і обов’язково повертатимемося до теми.

Теги: Севлюш, Виноградів, замок, Канків

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати