Як повідомляє газета РІО, "Без відповідного рішення художньої ради міська влада не буде робити жодних кроків для створення таких об’єктів. Наші репресовані, як і вся міська громада, мають бути впевнені: міська влада докладе всіх зусиль, щоб достойний пам’ятник репресованим у місті був, — наголосив Віктор Мартин. — Більше того, 7 липня міський голова Ужгорода визначив чітке завдання — до Дня міста відкрити пам’ятник репресованим. Маємо переконання, що він також стане окрасою міста".
Як розповів член 3 скликань міської художньої ради скульптор Василь Олашин, система надання дозволів на розміщення пам’ятників у місті передбачає подання до міськвиконкому заявки на встановлення пам’ятного знака, а після отримання дозволу його ескіз має пройти затвердження міською архітектурно-художньою радою. На жаль, бачимо таке: дозвіл отримали, знак встановили, а ось про необхідність обговорити ескіз і затвердити його художньою радою вже не йдеться. Слід сказати, що до архітектурно-художньої ради входять 12 різнопрофільних фахівців: архітектори, скульптори, живописці, майстри прикладного мистецтва, графіки. "Знесений нині пам’ятник репресованим планувався у скверику, що між вул. Довженка і Крилова, але скульптор Белень чомусь запропонував встановити його всередині фонтана. Оскільки поданий ескіз не був художньо завершеним, худрада його відхилила через невідповідність темі репресій. Авторам ескізу запропонували подати його знову після доопрацювання та визначення іншого місця у сквері, після чого Белень на худраду більше не з’явився, — розповів Василь Олашин. — Я був дуже здивований, коли пам’ятник поставили у зовсім іншому місці, без дозволу на це міста та без погодження худради". Йти на худраду необхідно професійно підготовленими з архітектурною документацією, виконаним у масштабі макетом, генпланом, печаткою тощо, без чого ескіз ніхто не прийматиме і не розглядатиме, нагадує скульптор. Таке доповнення прийняли до Статуту худради. Не слід забувати, що рішення на території міста виносить міська влада, а мистецтво "за півціни" того ж і вартує... До слова, Василь Олашин є також членом обласної художньої ради, але запевняє, що робота на погодження туди не надходила. Тим паче, що обласна худрада до міста відношення не має, оскільки рішення про будь-які дії, в т. ч. встановлення пам’ятних знаків, на території міста ухвалює винятково Ужгородська міська рада.
Скульптор представив ЗМІ робочий проект Пам’ятної колони репресованим Закарпаття заввишки 4,50 м з каменю кольору "Межирічка" (з нього виконаний пам’ятник Тарасові Шевченку у Воловці) та бронзового лиття, з детальними кресленнями, переліком матеріалів та кольоровими зображеннями. Проект передбачає кардинальну реконструкцію скверу, обмеженого вул. Довженка та Крилова, де і буде пам’ятник. Внизу пам’ятника будуть постаті трьох репресованих, наверху — три декоративні птахи як символ душ, ствердження вічних Віри, Надії, Любові. Ззаду символічні напіввідчинені шухляди як нагадування про те, що далеко не все ще з цього періоду нашої гіркої історії відкрито. Надпис в один рядок — кому присвячено. У сквері працюватиме відкритий бювет. Загальний кошторис скверу в комплексному виконанні 2 млн. грн. (пам’ятника біля 200 тис. грн.). Думається, наші репресовані не заперечуватимуть проти обраного місця, а ідея Пам’ятної колони буде їм до вподоби. Роботи вже розпочалися, відкриття — в першу неділю жовтня.
Як раніше повідомляло "Закарпаття online", міська влада Ужгорода демонтувала пам'ятник жертвам політичних репресій, урочисто відкритий 6 червня минулого року на ужгородській площі Дружби Народів. Як заявив міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк, пам'ятник був поставлений без дозволу міської влади. Автори монумента і представники товариства репресованих та політв'язнів стверджують, що пам'ятник був встановлений на законних підставах.