Андрій Погорєлов про екологію Ужгорода і "помилки" міської влади

Найперше здивувало, що писати стратегію нинішня міська влада вирішила за рік до наступних виборів, хоча мала достатньо часу, аби не тільки підготувати програму розвитку, а й бодай частково втілити написане в життя. Та це, зрештою, не найголовніше. Ще за попередньої міської влади 2004 року було схвалено "Концепцію розвитку Ужгорода" на наступні 25 років. Цікаво, чому "Стратегія розвитку міста Ужгород до 2015 року" на 70 % не відповідає прийнятій раніше Концепції. Що це, політичний трюк?

Як і кожного мешканця обласного центру, мене особливо зацікавив розділ, де йшлося про довкілля. Прокоментувати екологічну ситуацію в місті й подану позицію міської влади попросив начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрія ПОГОРЄЛОВА.

– Андрію Вікторовичу, як оцінюєте стратегію розвитку Ужгорода, зокрема розділ, де йдеться про екологію?      

– Напевно, укладачі твору, про який ви говорите, діяли за стандартами політологів із Києва. Стратегія – це загальний план пев­ної діяльності на тривалий час, спосіб досягнення складної мети, мо­дель поведінки, якої тре­­ба дотримуватися для досягнення своїх довгострокових цілей. Нічого з цього, перечитавши розділ про екологію міста, я не побачив. Є тільки констатація фактів і цитати з досліджень природоохоронців. Неможливо стати стратегом, просто прочитавши книжки про стратегію. А тут, схоже, і книжок не читали. Взагалі, нинішня влада Ужгорода навіть на 20 % не дотримується затверджених нею ж напрямків. 

– Тоді сформулюю запитання по-іншому. Констатуючи факти, приміром, те, що Ужгород входить до трійки най­більш забруднених міст Правобережної України, автори книги називають і причини цьо­­го. Вони реальні?

– Більшість – так. Однак не знаю, чи ви зауважили, в якому порядку вони розміщені. На перше місце поставили те, що місто сла­бо продувається вітрами і через це багато пилу зависає над Ужгородом, а згодом осідає. А низьку якість покриття доріг, через що автомобілі рухаються з перегазуванням, безперервним гальмуванням і прискоренням двигуна (за таких умов у повітря потрапляє найбільша кількість токсичних викидів. – Авт.), чи скорочення площ зелених зон міста – серед останніх причин. За такою логікою, нам не треба садити дерев, достатньо, щоб дули постійні вітри. Ще раз повторюся, у цьому "творі" є довідкова інформація, часом тенденційно підібрана, але немає шляхів виходу з кризи. А їх треба терміново шукати. Точніше навіть не шукати, бо шляхи відомі. Слід просто нарешті вже почати працювати.

– Візьмімо конкретні ситуації. Скажімо, смі­ття. Міська влада пише, що експлуатувати полігон твердих побутових відходів у с. Барвінок зможе ще близько десяти років. І прогнозує, що скоро треба будувати сміттєпереробний завод…

– Він уже міг бути якщо не побудований, то принаймні на стадії завершення. Свого часу наше управління розробляло проект зведення сміттє­пе­реробного заводу в Ужгороді, ми навіть досягли певних домовленостей на цю тему з керівництвом Мінприроди. Однак владі обласного центру виявився непотрібним завод, який був би збудований коштом держави, і вона не ви­ділила для нього земельну ділянку. До речі, полігон побутових від­ходів у с.Барвінок запаси виділеної землі вже вичерпав, бо йде нетехнологічне складування сміття. Відходи просто висипають на поле, не обробляючи й не пресуючи.

І ще одне. Міська влада постійно звинувачує в усіх бідах населення, яке, за її словами, має "низьку екологічну культуру". По-перше, це не зовсім прав­да. А по-друге, всім відомо, що риба гниє з голови. Якби мерія відпо­відально ставилася до екологічних проблем, багато з них уже давно були б вирішеними, та й люди поводилися б по-іншому. Я не знаю, наприклад, які землі для складування сміття в майбутньому залишить місту нинішня міська влада на чолі з Ратушняком.

– Інший момент — згадувані вже зелені зони. Міська влада пояснює, що в бюджеті Ужгорода немає коштів на  роботи з озеленення.

– От бачите, а ви кажете, що вона хоче знайти можливість збудувати сміттє­переробний завод... Чомусь обласна влада може виділяти кошти на природоохоронні заходи, частина з яких, до речі, реалізується і в Ужгороді. От, наприклад, торік із допомогою нашого управ­ління запорізькі спеціалісти контейнеризували й вивозили з обласного центру хімічні засоби захисту рослин на переробку до Німеччини. Вивезли 40 тонн отрутохімікатів, що майже 30 років зберігалися на складах колишньої "Сіль­госпхімії". І міська влада не виділила жодної копійки на те, аби позбавити місто небезпечної отрути.

А стосовно зелених зон – це взагалі дивна позиція влади Ужгорода. Якщо немає коштів на те, аби садити дерева, то не треба вирубувати ті, які вже виросли. Скільки відомо випадків, коли віддавалися під забудову насаджені раніше сквери, газони, прибудинкові території, де йшли під сокиру сотні дерев.

– Наскільки мені відомо, Державні будівельні норми, які діють в Україні, конкретизують вимоги щодо площ зелених зон на душу населення…

– Звичайно. У містах із населенням 100 та більше тисяч осіб на людину має припадати не менше 10 м2 зелених площ загального користування, а їхня питома вага в місті з такою кіль­кістю населення має становити не менше 40 %. Але про що ми говоримо, якщо ніхто в мерії навіть не знає, скільки залишилося в Ужгороді об’єктів природно-заповідного фонду.

– Поясніть, будь ласка, що маєте на увазі?

– Реєстру таких об’єктів місто не має. Сьогодні їх облікують ентузіасти неурядових природоохоронних організацій і екологи. У нашому управлінні їх зафіксовано близько десятка, але без відповідних матеріалів реконструкції,  проектів організації території, систем утримання зелених насаджень. Хоч великих коштів на документальне оформ­лення не треба – було би бажання. Тим більше, що є всі спеціалісти, структури, які можуть виконувати ці роботи.

Проте лише щодо фрагменту Боздоського парку нині в роботі проект ор­гані­зації території. Інші ж парки, сквери у повному запустінні, межі їх не винесені. Навіть Липова алея, відома у Європі як найдовша, не винесена в натуру й не зафіксована в картографічних матеріалах. Тож там також можуть бути зловживання. До речі, сквери, які ще за часів Чехословаччини вважалися зеленими зонами, сьогоднішня міська влада Ужгорода такими не вважає і виділяє їх під бізнесове будівництво. За нашими даними, деяких об’єктів природно-заповідного фонду, що раніше існували на території Ужгорода, вже немає. А загалом підраховано, що кожного року в Ужгороді стає менше на більш ніж 700 дерев...

Теги: екологія, Ужгород, стратегія розвитку, життя, Андрій Погорєлов

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати