Рене Кочік: Моє знайомство з Україною розпочалося з нічлігу на залізничному вокзалі в Мукачеві

Із ним кореспондент "Галичини" запізнався під час недавнього ознайомлювального семінару в Празі на запрошення чеської доброчинної організації "Clovek v tisni" ("Людина в скруті") в співпраці з Центром інформаційних досліджень та ресурсних послуг "Меридіан" (Львів) за підтримки програми "Схід-Схід" міжнародного фонду "Відродження".

— Уперше я побував в Україні 1994 року, коли закінчив гімназію, — розповідає Рене Кочік. — На той час мені вже  набридло відвідувати західні країни. Про Закарпаття я чув, і воно було мені цікаве. Добре пам’ятаю свій перший український нічліг – на залізничному вокзалі в Мукачеві. З цього й почалися мої україністичні інтереси: далі я закінчив україністику в Празі, вивчив мову. А після того почав працювати журналістом, який орієнтується на українські теми. Під час Помаранчевої революції, у листопаді 2004 року, я перебував у Києві від Чеського телебачення. Тоді щодня готував для газет, радіо і телебачення актуальні репортажі про події в Україні. і це, мабуть, було вершиною моєї дотеперішньої журналістської кар’єри. 

— Цікаво, а як зреагували на Ваш "український" вибір рідні?

— Нормально. Вони знають, що я трохи "вар’ят". Якщо десять років тому  було дещо екзотично вивчати українську чи навіть російську, то нині вже навіть модно вчитися цих слов’янських мов. Бо виросла нова генерація чехів, яка вже не має антипатій, антирадянських настроїв. Вони все сприймають прагматично: Росія чи Україна для них часто є комерційними партнерами, і з ними необхідно вміти домовитись.

— Мені розповідали, що Ви цікавитеся й українською культурою. Чим саме?

— Останніми роками в Чехії з’явилися кілька цікавих українських проектів. Якщо говорити про літературу, повинен згадати ім’я україністки Ріти Кіндлерової, яка переклала з української декілька книжок, переважно Оксани Забужко,   Юрія Винничука, й упорядкувала антологію української прози молодих авторів. Ця людина зробила для української культури дуже багато. Також треба згадати Томаша Вашута, який перекладає з кількох мов. Він переклав вибрані вірші Петра Мiдянки, Юрка Андруховича, зокрема його "Рекреації", які вийшли книжкою. Фактично щороку в Чехії з’являються переклади з української.

Культурні переплетіння є й в інших сферах. Може, чехи це не дуже помічають, але українські актори є на майже всіх сценах празьких і регіональних театрів, у нас працюють оперні співачки, балерини... Їх дуже багато в Чехії. Українці – музикальний народѕ Ото, власне, цими українсько-чеськими культурними зв’язками я й цікавлюся.  

— А скільки слов’янських мов загалом знаєте?

— Українську, російську, словацьку, польську. А першою була російська мова, яка до 1989 року була обов’язкова в школі.

— Яке зацікавлення Україною нині мають чехи?

— Існує певний відсоток людей старшого віку, які згадують про довоєнний період Підкарпатської Руси. Це досі є дуже популярною темою, яка несе позитивний образ України. Тому багато навіть молодих чехів полюбляють виїзди на Закарпаття. Цей феномен Закарпаття дуже поширений серед чехів, чи не щотижня появляються якісь публікації про цю землю. Для старших — це ностальгія, а для молодих — екзотика, яка десь дуже близько.

— Але попри це ставлення чехів до українців усе ж досить проблематичне...

— Пересічні громадяни Чехії мають декілька стереотипів щодо України. 80% української тематики в чеських ЗМІ базується на проблематиці української міграції до Чехії. 20% останнім часом була, звичайно, газова проблема. До речі, це дуже негативно вплинуло на громадську думку в Чехії. Хоч наша країна й не дуже потерпіла від перекриття газу, але частина політиків розкрутила на цьому антиукраїнські настрої. Думаю, що Україна програла цю інформаційну війну. Негативні матеріали з’явилися навіть від тих журналістів, які раніше позитивно писали про Україну.

— Що можете сказати про русофільські настрої серед своїх співвітчизників? Ваш президент Клаус час від часу викидає в інформаційний обіг щось таке, що викликає подив серед інших слов’янських народів...

— Клаус — це питання таке дуже суперечливе. Я чесно зізнаюся, що, на жаль, не поважаю свого президента. Думаю, він робить чеському народові ганьбу на всю Європу та світ. Щодо його русофільських настроїв є різні теорії. Начебто московське ФСБ має на нього якусь там папку, але це, мабуть, просто спекуляції. Те, що він хоче відрізнятися від колишнього президента Вацлава Гавела на всіх фронтах – щодо демократії, громадянського суспільства, Америки і т. д., — є очевидним фактом. Він задля цього робитиме все навпаки — говоритиме, що громадянське суспільство — це дурниці, що треба рівнятися не на Євросоюз, а на Росію. Тобто все проти Гавела, досі дуже популярного в народі. Але це моя теорія.

Проросійськими в нас завжди були комуністи. Чеські комуністи — це дуже небезпечна сила. В інших країнах вони трохи реформувалися, однак у Чехії, на жаль, ні. Про проукраїнські сили в Чехії говорити складніше, тут радше можна згадувати поокремих політиків — як колишнього журналіста, а нині сенатора Яроміра Штєтіну, який із симпатією ставиться до України, це людина, яку я дуже поважаю. Також і Гавел серед ваших симпатиків, який під час Помаранчевої революції в Україні підтримав Ющенка, був на його інавгурації.

— А на цей час чехи вже добре розрізнюють українців і росіян?

— Нині з цим уже нема проблем. Хоча років десять тому хтось міг і переплутати їх. Я сказав би, що ставлення чехів до українців нині вже нейтральне і навіть трохи позитивне. Бо останніми роками з’явилися дуже багато статей, в яких було ясно написано: без українських заробітчан чеська економіка так успішно не розвивалася б. Крім того, дуже багато чехів уже мають особистий досвід добрих контактів з українцями.

— А як чехи співставляються з таким поняттям, як націоналізм? із чим вони його ототожнюють: з патріотизмом, шовінізмом? Бо в Україні з цими поняттями досі ще не розібралися...

— Я б не сказав, що в Чехії є багато націоналізму чи, як хочете, шовінізму. Але чехи є патріотами. В опитуваннях громадської думки на запитання, чи вважають себе патріотами, 90% чехів на це дадуть ствердну відповідь. Як на мене, це гарна риса, чехи знають, чим знаменита їхня країна – пивом, історією... Більшість їх поважає свою національну культуру й спроможна в той же час сприймати інші нації без проблем. Великою проблемою є, звичайно ж, ромське (циганське) питання, особливо останнім часом. Звичайно, ще живуть і ті люди, які зазнали втрат у минулій війні чи під час совєтської окупації, тому й хтось з них досі ставиться з підозрою до німців чи росіян.

— У мене склалося таке враження, що чехи кохаються в історії...

— Так. Це дуже помітно з нашої преси. З другого боку, чехи не вміють сприймати свою історію як науку на майбутнє.

— А чехи є релігійними людьми?

— Це найменш релігійна нація в світі. Понад 60% їх вважають себе атеїстами. Але як їх спитати, чи є щось над ними, то скажуть: ясно, що є. За однією теорією, це сталося тому, що комунякам вдалося знищити віру людей.

— А як нині виглядає соціально-економічне життя середньостатичного чеха?

— Чехія є занадто соціальною країною. Середня зарплата —  приблизно 15 тисяч корун, або 400 євро за курсом. Але є велика різниця між територіями: якщо в Празі — шалені зарплати (середня десь між 27 і 30 тисяч корун), то на сході країни (звідки походжу і я) — набагато менші. Але з чеських зарплат можна вижити. Чехи мають розвинутий середній прошарок, десь близько восьми млн. осіб. Вони мають де жити, можливість поїхати десь на відпочинок і  т. ін. Щоб у нас хтось не мав що їсти, то такого нема завдяки нашим системам пільг, соціальної підтримки і т. п. Як на мене, їх аж забагато, бо чехи трохи звикли зловживати цим. Пенсії становлять 45% середньої зарплати — дев’ять-десять тисяч корун. На них теж вижити можна. Але проблеми на чехів чекають десь через 20-30 років, бо Чехія неймовірно старіє, народжуваність становить 1,4 дитини на жінку, що є дуже мало, чи не найменше в Європі. Звичайно, керівництво держави переймається цією проблемою. Перегляд імміграційної політики, в т. ч. зміна ставлення до українців і включення їх до  т. зв. зеленої картки, є свідченням і того, що чехи серйозно стурбовані своїми демографічними проблемами.

— Рене, а що Ви маєте запланованого в своїй українській тематиці на близьке майбутнє?

— Репортаж із Києва у день, коли Україна стане членом Євросоюзу...

Теги: Рене Кочік, Чехія, Прага, україністика

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати