Водночас інтерес до відповідних матеріалів охоплює мільйони людей. На сьогодні практично не лишилося байдужих до даної теми. Написано з неї теж чимало, але шматочками. Це як притча про кількох сліпих, що торкнулися слона, аби знати, що це таке.
Надалі один уявляв, що слон – це товсті ноги, інший – що велике черево, третій знав лише про широкі вуха, четвертий – про довгий хобот, п’ятий – про міцні бивні. Цілісної же картини так і не виникло. Так і про голодомор. Кожний з різних джерел щось знає про нього, але...
Чи був голодомор взагалі як щось єдине, чи це тільки поодинокі трагічні факти, не пов’язані між собою? Які його масштаби (розходження цифр у різних публікацій просто величезне)? Чи свідомо чинився голодомор з боку радянського керівництва, чи це просто збіг обставин? Чи був це геноцид, спрямований конкретно проти української нації, чи просто якась сліпа стихія, за котру ніхто не відповідає?
Чи багато є людей, здатних не просто на розбурханих почуттях, а зі строгими аргументами відповісти на ці й багато інших подібних питань? Отож-бо. Зорієнтувати широке коло людей у всьому різноманітті проблеми могли би спеціальні довідники, які поки тільки починають з’являтися. Серед них – бібліографічний покажчик О.Лютої й Л. Смочко “Голодомор 1932-1933 рр. в Україні”, який щойно вийшов другим, доповненим виданням. Тепер у ньому обліковано 1153 публікації, згруповані у 11 розділів. Довідник стане у пригоді всім, хто захоче самостійно розібратися у складному історичному феномені. Він далеко не вичерпний, охоплює переважно те, що зберігається у бібліотеці Ужгородського університету, але навіть такі матеріали вражають. Подібний довідник мала би підготувати академічна бібліотека ім. Вернадського. Але поки нам відомі тільки два такі покажчики, видані регіональними бібліотеками – в Одесі й Ужгороді. Їхнє спрямування цілком практичне – дати вже сьогодні максимум необхідної інформації тим, хто її потребує.
А потреба, як свідчать останні парламентські перипетії, немала. Бо при обговоренні поки надто багато порожніх слів і надто мало звернень до точно встановлених фактів. Найважливіший же розділ довідника зветься “Архівні джерела. Збірники документів” (його логічно було би поставити найпершим). У ньому аж 101 позиція. Серед них – добрий десяток грубих збірників по 500-800 сторінок кожний, окремі документальні добірки у журналах і газетах, статті про ще не опубліковані архівні справи. Матеріали відклалися у десятках архівах – київських, обласних, московських, навіть західних. Сюди же долучено розділ зі спогадами очевидців – більш суб’єктивних, емоційних, ніж документи, але не менш вражаючих. Таких налічено 195. Найперший з поді-бних мемуарних збірників було видано ще 1963 р. у Мюнхені. На сьогодні зібрано спогади по десятках районів, по добрій сотні сіл. Серед них свідчення і колишнього викладача УжНУ В.Чумака (родом з Наддніпрянщини), котрий хлопчиком пережив цей голод, чия мати ледве не була репресована за спробу принести з поля харчі для порятунку сина. Розділ “Голодомор в художній літературі” налічує 179 позицій. Спочатку відповідні вірші та оповідання друкувалися у пресі нашої діаспори, а з дев’яностих років – і в Україні. За кожним із тих текстів теж стоять конкретні реальні факти.
Окремо обліковано матеріали про долю під час голодомору дітей, котрі стали його найвразливішими жертвами. Є розділ і про найбільш дискусійну проблему, пов’язану масштабами голоду, величиною демографічних втрат. Голодомор давно вже фігурує окремим питанням у шкільних і вузівських програмах з історії України, тому в довіднику зібрано і відповідні методичні розробки для викладачів та учнів.
Подібні довідники дозволяють піднести розмови про голодомор на новий, більш серйозний рівень, чого давно вже потребує наше суспільство.
Сергій ФЕДАКА, "Трибуна"
26 листопада 2006р.
Теги: