Павло Білецький: У фотографії найважливіше мистецтво — спіймати момент (ФОТО)

Ужгородський фотограф Павло Білецький

Добре знаючи, що фотограф Павло Білецький не дуже любить публічності, здогадувався, що його важко буде вмовити на зустріч для написання про нього і його роботу. Але після моїх титанічних зусиль, Павло таки погодився розповісти про ремесло, в якому почувається комфортно і від якого дістає справжнє задоволення.
Наша з ним розмова відбувалася за бокалом квасу на терасі одного з численних кафе у новому районі Ужгорода.

– До фотожурналістики мене заохотив журналіст Олександр Коробко. – починає розповідати про своє творче становлення Павло Білецький. – Пригадую, це був десь 2002 рік. Він переконав мене, що таким чином легше самовиразитися через друковані засоби масової інформації. З Сашком почав відвідувати прес-конференції, під час яких фотографував їх учасників. Там познайомився з уже маститими фотографами Яношем Немешом, Сергієм Гудаком, від яких помалу почав запозичувати досвід. Через два роки у мене теж відбулися корисні знайомства з відомими майстрами фотосправи, зокрема, з Михайлом Палінчаком, Володимиром Балегою, Олексієм Поповим. Оскільки я людина не горда, зірок з неба не хапаю, постійно радився з ними, просив поради. Їх безцінний досвід багато в чому став для мене гідним прикладом для наслідування у роботі з фотоапаратом.

Потім Павло Білецький почав серйозно працювати, набиваючи руку у найрізноманітніших жанрах фотографії. Його наполеглива і послідовна праця згодом стала затребуваною: багато закарпатських газет радо друкували і друкують його фотографії на своїх шпальтах. Окрім того, до Павла почали надходити замовлення щодо фотографування різних урочистостей – весіль, випускних вечорів, персональні замовлення від окремих клієнтів. Погодьтеся, більшого стимулу, коли твоя робота затребувана, годі й шукати.

– Які жанри, тебе, як фотографа, приваблюють найбільше? – цікавлюся у свого співрозмовника.

– Крім майже повсякденної репортажної зйомки, мене дуже захоплює пейзажна і портретна фотографія. До прикладу, якщо взяти до уваги портретну фотографію, то, як на мене, через неї можна максимально точно передати справжній, не фальшивий, характер людини, зафіксувати її емоційний стан у ту мить, коли її фотографуєш. Більше того, через портретне фото можна побачити душу людини, її емоційні відтінки, це своєрідна філософія, розкрити яку може лише справжній фотомитець.

На моє запитання, чи виокремлює фотограф П.Білецький якісь зі своїх фоторобіт як найкращі, він відповів, що такі є. Однак, за його словами, не слід на цьому зациклюватись, спочиваючи на лаврах. Бо ті роботи, які сьогодні вважаєш найкращими, з плином часу і в процесі подальшого творчого росту, можуть здатися просто слабенькими.

За останні кілька років у творчому доробку Павла Білецького накопичилося тисячі цікавих і професійних фоторобіт. Серед них – фото провідних українських і закарпатських політиків, артистів, які займають не останні місця на арені шоу-бізнесу, тощо. Якість зроблених ним фотографій настільки висока у професійному плані, що приводів для обєктивної критики просто немає.

– Чи належним чином оцінюються у нас професійні фотографи? – цікавлюся думкою П.Білецького.

– Якщо за кордоном, у тих же США, фотограф входить у пятірку найпрестижніших і найоплачуваніших професій, то в нас люди не оцінюють роботу фотографа як належить. Це не той етап розуміння. Можливо, причина в тому, що сьогодні практично кожен може придбати дешевий аматорський цифровий фотоапарат і вважати себе фотографом, не розуміючи навіть елементарних азів фотосправи. Адже якщо професійно займатися фотографією, треба вкласти немалі гроші для придбання відповідної техніки і аксесуарів до неї. Без цих, здавалося б, організаційно-технічних нюансів, годі думати про якість і професійність виконаної роботи.

Як приклад, фотограф Білецький радить подивитися на деякі фотографії у наших газетах. Їх роблять самі ж журналісти, не дотримуючись при цьому елементарних азів фотографування. А вся біда в тому, що редакції газет економлять на посаді фотокореспондента, який би професійно займався суто цією ділянкою роботи.

Як у художників, так і в фотографів бувають своєрідні вилазки на природу – пленери. Мій співрозмовник розповідає, що у них є своє коло фотомитців, які мають за традицію один раз у тиждень виїжджати далеко за місто і фіксувати найкращі миті сходження сонця, красивих закарпатських пейзажів. Останній такий пленер фотографи Олексій Попов, Родіон Рабінович, Павло Білецький та ін. здійснили на Хустщину на поле Нарцисів.

Такі пленери, переконаний П.Білецький, є дуже великою школою і своєрідним обміном досвідом, який намагаєшся запозичити і надалі творчо зростати. Адже у фотографії найважливіше мистецтво – спіймати момент, вважає він. До речі, після нашої з ним розмови Павло пішов готуватися до завтрішнього фотографування маків. Ось яка вона творча душа – постійно перебуваєш у творчому неспокої.

Теги: Павло Білецький, фотограф, мистецтво, пленер, журналістика, фотороботи

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати