Що треба зробити, аби традиція споживання закарпатської "мінералки" не зникла зовсім?

Точну кількість крайових джерел мінеральної води нині підрахувати важко, адже не всі вони зареєстровані і досліджені. Можна з упевненістю сказати, що їх більше 400, вони дуже різні за хімічним складом і температурою,а їхній загальний вихід складає близько 10 тисяч куб.м на добу. Мешканці гірських районів та фахівці давно звертають увагу екологів і можновладців на те, що смакові якості місцевої мінералки
з роками невпинно змінюються ,через шалене видобування та несанкціоноване будівництво поблизу джерел. Як розповів директор гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" Бейла Фекшишгазі, цій проблемі може зарадити всеукраїнський реєстр мінеральних джерел, який вже кілька років готує Одеський НДІ курортології. Це має точно визначити допустиму кількість користувачів одного родовища мінералки, а також "прив'яже" вміст кожної пляшки до конкретної свердловини. Тож замість звичайних "Лужанських" і "Шаянських" з'являться точно пронумеровані води, аби кожен покупецьзнав,з якої свердловини вода. Це буде зручно і для інстанцій, які перевіряють дотримання хімічного складу тієїчи іншої пляшкової води.

Вживати мінеральну воду слід обережно, але зовсім не тому, що вона може бути фальсифікатом, а через її лікувальні властивості. Медики наголошують: мінералка і справді корисна, але в обмеженій кількості. Здоровій людині досить дотримуватись режиму "місяць пити - місяць відпочити". Тим же, хто бажає трохи підлікувати хворі нирки чи шлунок, варто порадитися з лікарем, адже до прикладу "Лужанська-7" допоможе людям з підвищеною кислотністю, а "Миргородська" - навпаки. Взагалі, закарпатці традиційно віддають перевагу місцевій мінералці, часто обурюючись, коли в ресуоранахпід видом мінеральної їм подають звичайну газова ну, або й просту питну воду у пляшках. Нещодавні дослідження довели, що деякі розрекламовані марки подекуди навіть шкідливі, наприклад "Біола Знаменівська", мінералізація якої навіть нижча, ніжу простій воді, "Добра вода", жорсткість і вміст кальцію в якій значно перевищує допустимі нормита мінералка "Оболонь", яка за хімічним складом повністю повторює водопровідну. Натомість, як показують регулярні перевірки, наші води відповідають усім канонам якості — принаймні жодного фальсифікату гідрогеологічна станція "Укрпрофоздоровниці" поки не виявляла.

І все ж опитування показують, що люди не надто довіряють пляшковій "мінералці", часто обираючи для себе воду безпосередньо з джерела. Вони стверджують, що на більшості сведловин добувають воду з високим рівнем мінералізації, а оскільки цей рівень значно вищий за стандарт лікувально-столової "квасної", її часто розбавляють звичайною джерельною водою. Правда це чи вигадка - сказати важко. Але для тих, хто прагне покуштувати справжньої мінеральної води без додавання вуглекислого газу, на Закарпатті є велика кількість доступних джерел. Вони різні за складом і смаковими якостями: солоні, "содові", з запахом, теплі, газовані, коричневі, безбарвні. Є копії знаменитих "Боржомі", "Єсентуки", "Нарзану", "Борчека" - загалом наявні всі 9 бальнеологічних груп, прийнятих Міжнародною конвенцією стандарту природних мінеральних вод. Це дає нам унікальну можливість розширити курортну систему водолікування, адже нинішні крайові санаторії використовують лише 8% запасів мінеральних родовищ. Найбільш перспективною зоною є Свалявщина та Мукачівщина, де знаходяться 94 джерела, далі - Міжгірщина і Воловеччина (90 джерел типу "Нарзан" та "Єсентуки 4-7"), потім Тячівщина та Хустщина (понад 70 джерел і лише 1 великий санаторій "Шаян") і Рахівщина, яка багата на 70 джерел.

Порівняно з такою кількістю родовищ Ужгородщина не є аж такою багатою на "квасну", але й тут є місця, здавна відомі цілющою водою. Історія твердить, що перші бальнеологічні курорти з'явилися тут ще в XVII ст. - саме тоді залізиста "квасна" стала використовуватися не лише для пиття, а й для купелі. Пізніше в Ужгороді
відкрилася відома водолікарня "Квасна вода", до якої свого часу приїздили хворі з усієї Австро-Угорщини, а також відновлений нещодавно готель "Унгваръський", де започаткували купання в чавунних чанах. На жаль, нині такі купелі не є загальнодоступними, адже в місті немає жодної державної водолікарні. В радянську добу загальне захоплення лікувальними властивостями мінеральної води поступово викорінювалося. І якщо наші бабусі чи не щодня ходили до джерел за водою, яку пили, мили нею волосся, парили в ній ноги тощо, то вже наші батьки поступово почали віддавати перевагу кавказьким курортам, а ми і взагалі забули дорогу до ужгородських джерел "мінералки". Запитайте-но молодь, чому вона замість корисної столової мінеральної води повсякчас п'є різну хімічну гидоту? Хтось відверто скаже "не модно", хтось не має часу ходити по натуральну залізисту воду до джерел, а хто й просто гидує нею, вважаючи її насичений рудий колір брудом.
Власне, молодь можна зрозуміти, оскільки в тих же Карлових Варах, де мінеральна вода є основою курортно-туристичної системи, про неї знають усі. Нашій владі, яка постійно говорить про необхідність розвитку туризму, слід також подбати про родзинку, яка приваблюватиме до нас туристів.

Власне, тут і вигадувати нічого, адже у нас є унікальна вода, яка за розумного використання може здобути всесвітню славу. Але що про це говорити, коли в Ужгороді, який колись був центром бальнеології з високою культурою споживання "квасної" і водолікування, тепер немає жодного облаштованого бювету! Проіржавіла труба у Боздоському парку давно потребує заміни, адже тепла залізиста вода, яка десятиліттями витікає просто в ґрунт, дуже агресивно діє на метал і швидко його псує. Для того, аби зробити це джерело привабливим для відвідувачів, потрібні чималі кошти для заміни труби на сучасну пластикову та облаштування ділянки навколо джерела, до якого часто не можна підступийтися через глибокі калюжі.

На жаль, місто нині не має вільних коштів для такого ремонту, частково й через те, що планує витратити їх на функціонування бювету та реконструкцію скверика між вулицями Ракоці та Довженка. Бювет у цьому сквері був критий, а позаяк там не було наглядача, безпритульні ужгородці поступово перетворили його на власне помешкання. Зрозуміло, що ужгородцям не дуже хотілося набирати воду в місці, де спали, їли, смітили і навіть ходили до туалету безпритульні, тож санепідстанція з десяток років тому резонно вирішила закрити бювет для загального використання. З цієї ж причини був закритий ще один критий бювет на території дитячої лікарні. Воду з цього джерела медики використовують для лікування діток, хворих на нефрологічні та гастроентерологічні недуги, не відкриваючи бювет для загального користування через низьку культуру споживачів мінеральної води. Останнім же залишається ходити на берег Ужа в районі Радванки, де знаходиться ще одне джерело. Працює воно, щоправда, з перебоями, ще й люди скаржаться на те, що там постійно миється ромське населення, тому пити ту воду багато хто не наважується. Таким можемо порадити маловідоме слабомінералізоване джерело в шахтинському лісі, яке чудово підходить для столового застовування та кілька приватних, наповнених мінеральною водою, криниць на Радванці та в Горянах.

Хотілося б, аби традиція споживання закарпатської "мінералки" не зникла зовсім,аби нашу "бульбашкову" любили не лише люди старшого віку, а й молодь. А для того державі слід подбати про те, щоб родовища знову стало модно використовувати для споживання і водолікування - може тоді слава про наші природні багатства знову гримітиме на увесь світ

Теги: мінеральна вода, джерельна, "Лужанська", здоров’я, користь, Ужгород, бальнеологія

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати