Закарпатські Малі Селменці разом зі словацьким Велкими Слеменцами стали мостом між Україною та ЄС

Село по обидва боки кордону - за 15-17 кілометрів від Ужгорода. За історичними джерелами, його заснував у другій половині XIII століття шляхтич Марцел, нащадки якого до свого прізвища додавали прикладку “селменські”. Джерела XVIII століття відносять Малі Селменці до угорських сіл.

До 1946 року Селменці були одним селом, яке належало Великокапушанському району Словаччини. У 1946 році село поділили між СРСР і Чехословаччиною. Більша частина під назвою Велке Слеменце залишилася у Словаччині. З 2005 року тут діє контрольно-пропускний пункт “Малі Селменці – Велке Слеменце” між Україною та Словацькою Республікою для пішоходів та велосипедистів.

Йосип Іллар вперше став сільським головою Паладь-Русько-Комарівської сільради, до якої входять і Малі Селменці, у 1996 році. “Тоді керівництво Ужгородського району мене “порадувало”, мовляв, дісталася тобі найскладніша сільрада, – пригадує Йосип Йосипович. – Тоді бюджет усіх сіл ледь животів і на 98% складався з дотацій. Потрібно було шукати вихід із безгрошів’я, та й історичну правду хотілося повернути. Ми почали звертатися по допомогу до обласної влади та керівництва країни. Але нам не йшли назустріч. Потрібно було подолати купу бюрократичних процедур...”.

Ситуацію врятував збіг обставин. У 2004 році Йосип Іллар перебував на конференції з транскордонного співробітництва у Великих Капушанах, що за шість кілометрів від українсько-словацького кордону. Там перед депутатами Європарламенту великоселменський сільський голова і порушив питання про створення переходу між колись єдиним селом. Депутати пообіцяли посприяти. І дотримали слова. Один із європарламентаріїв (представник Угорщини) зустрівся з цього питання з Президентом України Віктором Ющенком. За кілька днів після цього з’явився відповідний президентський указ про створення пункту пропуску у Малих Селменцях. Словацька сторона таку ініціативу схвалила. Розпочалася робота з руйнування закарпатської “берлінської стіни”…

Родини об’єдналися…

Йосип Іллар роповідає, що після 60 років розділу жителям обох частин села є про що поговорити: “Тепер можемо говорити про спільні проблеми. У нас майже кожний має родичів по інший бік кордону. Хоча внаслідок розділу деякі родинні зв’язки все ж таки втрачено.  Тому одна з причин відкриття цього переходу – надати жителям села можливість вільно відвідувати одне одного. Родини повинні об’єднатися”.

Як символ розділу, на прикордонному переході встановили дві половини дерев’яної брами. Одна – зі словацького боку, інша – на відстані лише двадцяти метрів, але вже на українській території. Йосип Йосипович розповідає, що після Другої світової війни Сталін поставив жителів села, яке до 1919 року належало Угорщині, перед вибором: або вони відходять до Чехословаччини, або приєднуються до Радянського Союзу. Селяни так і не дійшли спільної думки. Великі Селменці захотіли стати словацьким селищем, Малі Селменці відійшли до СРСР. Річ у тім, що фермери з Великих Селменців мали ділянки в іншій частині села – приблизно по п’ять гектарів. Люди сподівалися, що після розділу їхнього населеного пункту вони отримають ці ділянки. Так і сталося. Але потім всіх загнали до колгоспів, відібравши наділи.

1998-й рік приніс зміни. Частину загороджень розібрали, частково зняли й колючий дріт. Можна було зустрітися на кордоні і навіть поспілкуватися. Точніше доводилося кричати, аби той, хто стояв з іншого боку, почув. Але, просто зібратися на пиво або каву жителі Великих та Малих Селменців ще не могли. Аби потрапити з однієї частини села в іншу, потрібно було проїхати майже 60 кілометрів до найближчого прикордонного переходу та ще й вистояти майже добу у черзі.

Якраз у Селменцях проходить східний кордон Європейського Союзу. У цьому селі ніби зустрілися два світи. За 100-150 метрів до пропускного пункту між Селменцями можна побачити близько тридцяти торгових точок, які наповнюють сільську скарбницю та дають роботу малоселменцям. Їхні сусіди зі Словаччини навідуються не лише в гості, а й по дешеві товари та харчі, ціни на які тут нижчі, ніж в Ужгороді.

Теги: кордон, Малі Селменці, Словаччина, село

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати