Серце "Сент-Міклоша"

У них таки суголосний пульс: у цього художника і у цього замку. І нехай Йосип не говорить про своє серце, очевидно, що воно забилося швидше, коли вони зустрілися. Власне, інакше і не могло бути: він потрапив сюди під час першого побачення з майбутньою дружиною Тетяною. Відтоді "Сент-Міклош" для нього назавжди пов'язаний з любов’ю… Саме це почуття стало ключем до палацу – сховку таємниць і романтики, що набуває нового життя знову ж таки під знаком любові…

 

Замок Кохання – ось на що вирішив перетворити закарпатський митець на ще донедавна мало відомий палац "Сент-Міклош", що у Чинадієві, поблизу Мукачева. Йосип Бартош став першим в Україні орендарем замку – ще у 2001 році він офіційно зробив те, що в усій Європі вважається одним із кращих варіантів для збереження об’єктів архітектурної спадщини. Лише стіни, які, без вікон і дверей, більше скидалися на руїни, купа каміння і практично зруйнований дах, - над оцим Йосип Бартош узяв опіку, трохи згодом переоформивши угоду згідно з оновленим законодавством. Вийшло – узяв собі ще й нову долю. Ну, й велику романтичну історію на додачу, щоправда, тоді Йосипові дістався лише один папірець, що розповідав про минувшину замку… Нині у фортеці, чия історія почалася у 15 столітті, вже діє мистецький центр. Та плани – ще більші. "Сент-Міклош" - це правдивий Замок Кохання, стверджує митець… Іншої долі не передбачає найяскравіша сторінка історії палацу - місця зустрічі графині Ілони Зріні й ватажка куруців Імре Текелі.

 

 

 

Йосип і собі з особливим натхненням працював над образом Ілони Зріні, яку називає музою цього місця. "Одна справа, коли ти просто читаєш про історію, а зовсім інше діло – усвідомлювати, що оце все відбувалося отут, у цих стінах…", - ділиться зачудуванням Йосип і розповідає: про Ілону Зріні тоді писали, що шкіра її обличчя – як пелюстки троянд… Графиню вважає надзвичайною: легендарна охоронниця мукачівського "Паланку" та матір національного героя Угорщини була ще й красунею і, врешті, просто жінкою, котра не була надто щаслива у першому заміжжі (Йосип каже, що її чоловікові бракувало необхідної на той час войовничості і рішучості) і віддала своє серце лідерові повстанців, молодшому від неї на 13 літ…

 

 

Портрет сильної і ніжної графині – окраса галереї володарів "Сент-Міклоша". Частина портретів уже готова, деякі - в роботі… Своє місце матиме навіть князь Любомирський: палац, що завжди був місцем не воєн, а відпочинку і любові, збройного нападу зазнав лише одного разу, коли, 1657 року, й був поруйнований військами поляка. Подробиці, знову ж таки, краще почути з вуст Йосипа, котрий крихта за крихтою збирає деталі минувшини палацу, і вже знає і про особливу гармату, і про хід у стінах замку… Сьогодні інформації вже так багато, що у палаці створюється музей володарів… Будуть ще й збірки костюмів і лицарських обладунків та "іменні" кімнати хоча б трьох визначних для палацу родин - Шенборнів, Ракоці і Перені…

 

А вже відкрито музей кельтської і скіфської культури. Вдалося придбати колекцію скіфських знахідок, що й лягла в основу експозиції, а ще тут авторські скульптури закарпатців Володимира Павлюка і Михайла Колодка. Перший поверх – це вже не просто гарне місце, певно, одне з найкращих у краї для творчих зустрічей, презентацій і навіть концертів, а й середовище з особливою атмосферою. Надзвичайна аура "Сент-Міклоша" - беззаперечна і відчутна кожним гостем, дещо особливе коїться й із відчуттям часу: тут ніби зовсім не йдеться про 2009-й рік… Стіни й стеля оздоблених мистецькими творами залів ("Сент-Міклош" уже декілька років осередок міжнародних пленерів, і твори художників з України і Європи знайшли тут собі місце) пофарбовані у колір підсохлої крові (кажуть, саме таку барву палац мав і ззовні, і всередині у найкращі свої часи, тож з усього виходить, що зараз – пора розквіту палацу). Особливої чарівності додає освітлення: учні Тетяни Бартош Олександр Федас, Іван Сливка і Петро Галас виконали вітражі, і нині сонце потрапляє всередину замку вельми романтизованим, а Йосип додає – у кожній з віконниць є певна загадка… Тут постійно тривають перетворення, і в передовсім йдеться про любовну тему. "Насамперед створюється зал, в якому укладатимуться шлюби. І планується в самій спочивальні Ілони Зріні відтворити автентичність і зробити там спальню, де молоді зможуть провести першу шлюбну ніч - на такому історичному місці… У середньовіччі було правилом укладати шлюб і проводити перший час на культовім місці, яке ставало запорукою щасливого подружнього життя пари", - тлумачить Йосип романтичні плани. Втім, жодна з пар вже не стане першою, що укладе шлюб у "Сент-Міклоші". Торік це утнув сам Йосип з Тетяною Петричко, - знаменитою мисткинею-писанкаркою і загалом багато в чому талановитою жінкою. Романтична аура палацу підходяща цьому подружжю: у спільній майстерні ніжно сусідять їхні твори, а у спілкуванні двох митців панує непоказна гармонія… Схоже, Тетяна є музою не тільки Йосипа, а й "Сент-Міклоша" - адже саме завдяки їй вони зустрілися і художник знайшов місце, що шукав усе життя, ну а палац отримав нового володаря, з яким прийшла й нова епоха…

 

 

Так, "доба Йосипа" для старовинного замку характеризується бурхливістю і масштабними перетвореннями: цей час для "Сент-Міклоша" - правдивий ренесанс… До нинішнього статусу першого у державі орендованого приватником замку палац йшов довго і – не нудним шляхом. Перша згадка про замок "Сент-Міклош" датується 1450 роком: тоді барон Перені отримав дозвіл на зведення замку біля шляху – для захисту тих, хто ним їздить. Недобудованим дістався князеві Міхаю Телегді за 22 тисячі форинтів, він звів палац, мешкав тут, його родина похована у підземному ході від замку до церкви Святого Миколая. "Сент-Міклош" змінював володарів, в різні часи ним володіли знамениті європейські родини – зокрема, Телекі, Другети, Шенборни… У 17 столітті доля "Сент-Міклоша" пов’язана з князями Ракоці: у 1600 роках власником був Ференц Ракоці Перший. Відтак палац перейшов до його дружини Ілони Зріні, і – до сина. Ференц Ракоці Другий, національний герой Угорщини, провів тут і останню ніч перед засланням, саме на другому поверсі цього палацу він написав тоді послання до угорського народу, - розповідає Йосип, котрий, схоже, на "ти" із кожним з сивих камінчиків замку... З серцем він цитує слова Ілони Зріні цісареві, котрі графиня написала уже удовою, закоханою в Імре Текелі: "Грозний царю гордого Відня, навіщо ж тримаєш мене під замком? Чому тремтить діамант на твоїй короні? Відпусти мене і моя ніжна рука не зачепить твоєї корони!". Натхненно писала поезію й Каталіна-Сидонія, удова відомого командира куруців Іштвана Петровці, двоюрідна сестра Ілони Зріні, котра допомагала графині у вихованні дітей. Збірки, створені у стінах "Сент-Міклоша", були перекладені європейськими мовами і принесли авторці славу і - звання першої і найвідомішої письменниці Угорщини... Оповідаючи це, Йосип Бартош натякає: доля замку пов’язана не з однією особливою жінкою, а значить, є й інші романтичні історії… Ну а 1729 року маєток переходить володарям Мукачівської домінії Шенборнам… Бувала у палаці ще одна загадкова пані: італійська принцеса Тереза, дружина Карла-Фрідріха Шенборна… А навесні 2009-го онук останнього з володарів – граф Даміан фон Шенборн-Бухгайм - був у палаці гостем…

 

Звичайно, не всі сторінки історії "Сен-Міклоша" пов’язані зі романтикою: певної доби тут була в’язниця. У радянські ж часи - казарма, де мешкали до семиста солдатів. Між дорогою і палацом звели бетонні споруди, які затулили замок, нині ж на його території квартирує автобаза… Йосип Бартош отримав "Сент-Міклош" у жахливому стані, котрий практично дозволяв назвати палац не замком, а руїнами. Найпершим і найбільшим перетворенням було відновлення даху. Сьогодні ж до замку потрапиш через масивні двері, відтворено й меблі за взірцями 17 століття. Замок уже працює як мистецький центр. Та орендар, на якого чекають другий поверх і фасад, називає це тільки початком. На часі – перетворення палацу на небуденний творчий осередок: "У майбутньому я все ж таки бачу його як істинний Замок Кохання. Але я - художник і дивлюся на все не як підприємець, який хоче примусити його працювати, мені хочеться залишити щось недомовлене, загадкове. Аби кожна людина мала свій простір для уяви – як це воно було у середньовіччі, і чим може бути корисним нам нині…"

 

 

Романтик Йосип нарікає, а втім, і усміхається: мовляв, я справді більше митець, ніж підприємець, і не можу підрахувати грошей, що вкладені в це місце.Свій досвід першого в Україні орендаря замку Йосип Бартош не вважає унікальним – це поширено у Європі. Вкладає у палац власні кошти і радіє змінам. Вважає, що в цього місця – великі перспективи. І показує макет, який дає уяву про наміри, про те, яким має стати замок. Задумано й особливий дегустаційний зал (у стилі середньовіччя – з винами Австро-Угорської імперії і ексклюзивним антуражем) і навіть кузню. Також - відтворення лицарських традицій (вже діє клуб, і на часі - виконати й усі атрибути для нього), а ще – мріється про життя замку як осередку фестивалів… Перший із них запланований на початок вересня.  Тим часом дослідник історії і душі "Сент-Міклоша" зізнається: відкрито лише дещицю таємниць цього місця. "О, далеко не всі секрети розкрито. Я вже дуже багато знаю про це місце, і людей, з ним пов’язаних. Та здається, я ще тільки почав… Треба відкривати таємниці. Не знаю, чи вистачить на це одного життя… Науковцям роботи непочатий край. Романтикам – іще більше…" "А яку таємницю палацу я найбільше мрію відкрити? Чого я сюди прийшов!", - зізнається митець. Втім, він уже відшукав тут чимало. "По-перше, я знайшов тут свою дружину. Я отримав новий простір для дослідження – як у мистецтві, так і в історії, і не тільки… Це - нова моя батьківщина, адже народився я у Мукачеві, довгий час жив за кордоном. І - нові люди, нові зустрічі – дивні, чудові, котрих би не сталося в іншому місці…" Йосип і надалі надихається палацом, той за його допомоги набуває нового життя... Ключ до "Сент-Міклоша" – любов. Й із сповненим нею серцем в особливім куточку Закарпаття твориться Замок Кохання.