— Вирізують худобу з різних причин, — каже 70-річний Василь Стойка із села Кричово Тячівського району. — Старі люди вмирають, а молоді не хочуть її тримати. Корми дорожчають, а буйволи їдять набагато більше, як корови. Та й хоч буйволяче молоко дороге — 7 гривень за літр, — здавати його нема куди.
У Кричові ще кілька років тому тримали 400 тварин. Зараз зосталося 14. Вирізали худобу в Бороняві, Крайникові, Сокирниці Хустського району.
— Буйволи, за переказами, потрапили на Закарпаття за часів хана Батия, — веде далі Стойка. — Їхня батьківщина — В’єтнам, Індія, Кампучія та Північна Африка. У 1960-х роках почалася друга хвиля завезення буйволів у область: ми з батьком, наприклад, давали замовлення аж у Індію. Звідти тварин доставили нам вантажним потягом.
Екзотів переважно тримали на Тячівщині та Хустщині. Село Велятин Хустського району називали ”буйволячою столицею”: тут за радянських часів тримали 500 тварин. Тепер у селі 6 буйволиць.
Буйволів цінують за жирне молоко, м’ясо, шкуру. Тварини працюють у підводі як коні. Не хворіють і не потребують вакцинації.
— Три роки тому люди почали масово вирізати та продавати цю худобу. Я теж своїх недавно продав: несила було щоліта косити по 15–20 центнерів сіна на одну тварину, — скаржиться Стойка.
44-річна Олена Бенца із Кричова тримає єдиного на всю округу буйвола Юру та буйволицю Кармеліту. Тварина дає за один удій по 5–10 літрів молока, залежно від пори року. Воно має жирність 9%. Та Бенца шукає на буйволів покупців.
— Якби жив мій чоловік, я б нізащо не продала худібку, — зітхає. — Але я не можу сама накосити 60 центнерів сіна, щоб прогодувати їх цілу зиму. Тому шукаю, хто б купив. А як я продам — то й усе село продасть або виріже, — міркує. — Кому ж потрібна буйволиця, якщо в селі не буде буйвола?
Сільський голова Кричева Василь Кричфалушій агітує селян годувати буйволів на продаж:
— Зараз ними зацікавилися власники ресторанів, турбаз. Ставлять їх у дворі, щоб туристів заманювати. Готові великі гроші дати. Один буйвіл на ринку коштує стільки, як дві хороші корови, — 10 тисяч гривень. За маленьке буйволеня люди просять до 4–5 тисяч гривень. А недавно дзвонили мені з Київщини та Житомирщини й пропонували за буйволицю від 3 до 5 тисяч доларів.
2007-го в Тячівському районі прийняли трирічну Програму збереження та відтворення поголів’я малочисельних та зникаючих порід тварин.
— З державної казни пообіцяли дотацію, — продовжує Кричфалушій. — Минулого року власникам буйволиці мали виплатити по 1000 гривень, буйвола — 3 тисячі, а тим, хто утримує теличку, — півтори тисячі гривень. Але грошей не дочекалися. Обурені люди спродали тварин. Цього року мені довелося вмовляти їх, щоб дочекалися червня. Тоді держава обіцяє заплатити обіцяні гроші.
Війт каже, Кричово — ідеальне місце для утримування екзотичних тварин.
— На околицях є 215 гектарів пасовищ зі ставками та калабанями. Крім того, є гірські схили, де можна виписати худобу. Аби лиш люди хотіли тримати буйволів — зітхає. — А молоко буйволяче цінне: виводить із організму радіонукліди, лікує виразку шлунка, солі кальцію зміцнюють серце, імунну систему, запобігають туберкульозу, лейкозу та іншим хворобам.