Михайло Копинець (США): "Ми хотіли звільнити Закарпаття"

"Це було місце зойків, стогонів і мученицьких страждань за синівську любов до свого краю й рідного народу, місце, де було засуджено військовим трибуналом близько двох сотень людей, і серед них 10 буштинців. Після суду їх було запроторено до в'язниць, — згадує уродженець Буштина, а нині мешканець штату Флорида (США) Михайло Копинець. — Хустська гімназія була одним із середніх навчальних закладів тодішнього Закарпаття, чи не найбільше учнів якої опинилися в палаці Ковнера і тюрмах Вацу і Шатор Уйгеля.

Хочу наголосити, що була це свідома свого українського походження молода еліта закарпаіців, яка прагнула довести гортистам та їхнім місцевим прислужникам, що на Закарпатті живуть українці, одержимі бажанням возз'єднання зі своїми братами „там, за горами". Зорганізовані у підпілля, ці українські патріоти віком від 16 до 60 років ставили собі за мету звльнити Закарпаття від угорсько-фашистських окупантів і створити разом з усім українським народом вільну, демократичну, соборну й незалежну Україну".

Та врешті-решт прийшов кінець угорському пануванню в нашому краї. Настав довгожданий жовтень 1944 року. Здавалося тоді, що із приходом радянської влади настане кінець переслідуванням і знущанням окупантів. Та сталінський режим не терпів проявів вірності українській ідеї. В цей період М.Копинець знову вступив в українську національну підпільну організацію.

Після чотирьох з половиною років навчання з'мушений був покинути рідну землю, бо енкаведисти стежили за ним. Вони буквально наступали на п'яти, і якби впіймали, то, напевно, запроторили б на Соловки. Тому скласти випускних іспитів у Хусті не зміг. Аж у Німеччині, в Мюнхені, здобув середню освіту, і, як й Інші втікачі від нового режиму, розпочав навчання в Українській високій економічній школі. Навчання далося з великими труднощами. Дошкуляли і холод, і голод, і побутова невлаштованість. Закінчив студії з дипломом бакалавра, отримавши спеціальність інженера-економіста. Згодом продовжив навчання в університеті Вейн у місті Детройт (США), а потім — в одному з кращих вузів Америки — Нью-Йоркському. Тут здобув ступінь магістра та спеціальність бізнесової адміністрації, банкірства і фінансів.

Нині, з висоти прожитих літ, ці давноминулі роки здаються кам'янистим шляхом через Голгофу страждань. Але недаремними були їхні труд і зусилля, бо нині маємо змогу вільно спілкуватися українською мовою у вільній незалежній Україні.

"Сьогодні, з глибини часу, я можу з гордістю сказати, що Хустську гімназію, яка, поряд із глибокими знаннями, виховала в нас любов до України, ми не осоромили, — каже Михайло Копинець. — Я, як і мої друзі, котрі змушені були колись покинути рідний край, намагаюсь віддячити йому і Україні: беру участь у наукових конференціях, що торкаються українськоїпроблематики, допомагаю своїми знаннями, жертвую, разом з іншими, свої скромні кошти для наукових цілей та організовую фонди від інших благодійників. У 1992 році я читав спеціальний курс англійської мови для студентів УжДУ. Вже понад 10 років випускаю щоквартальний інформаційний бюлетень, призначений спеціально для Закарпаття. І все це зроблена на власні пожертви в ім'я України, про яку колись читали, дискутували, незгасаючу любов до якої плекаємо і сьогодні в глибині своєї душі".

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати