Так було восени 1938 року, напередодні розчленування Чехословаччини, потім – на рубежі 90-их, коли став тріщати по швах Радянський Союз. Наступного разу політичні провокатори активізувалися у 1993–94 роках, коли політична гризня на Печерських пагорбах призвела до дочасних парламентських та президентських перегонів.
Прийшовши до влади, унітарист Леонід Кучма боляче дав по руках підбурювачам сепаратистів, і ті тривалий час сиділи тихенько, наче миші під віником. Тепер, коли столична влада у черговий раз безнадійно погрузла у президентсько-урядовому протистоянні і нічого іншого навколо себе не помічає, моськи знову стали провокувати слона...
За відсутності в області підтримуваних широким загалом радикальних громадсько-політичних структур, спроможних вносити у суспільство елемент екстремізму, вільну нішу чомусь вирішила зайняти… обласна рада. То вона прийме рішення про відновлення русинської національності, перевищивши при цьому надані їй повноваження, то десятиліттями слабує на "історичний дальтонізм" і в неймовірних потугах усього за два тижні до 70-річчя Карпатської України затвердить історичний крайовий прапор, то спровокує колізію навколо бюджетного фінансування ЗМІ.
І ось новий пасаж: на пленарному засіданні 22-ої сесії облради 14 січня 2009 року під час розгляду питання "Про Програму підтримки ЗМІ, видання творів закарпатських авторів та розвитку галузі на 2009 рік" депутати ухвалили без попереднього обговорення у депутатських комісіях відверто незаконне рішення про виділення бюджетних коштів на фінансування газети "Подкарпатський русин"", яка є приватним виданням (до речі, у вихідних даних, усупереч чинному законодавству, засновник чомусь не значиться), і до її заснування обласний представницький орган жодного відношення не має. Звісно, прокуратура області опротестувала незаконне рішення, адже бюджетні кошти мають підпирати лише засновані владою видання. Та ба, видно, закони писані не для закарпатських самоврядців! На наступній сесії, 27 лютого, вони відхилили прокурорський протест.
Яку ж благу мету для захисту інтересів автохтонного населення так вперто обстоюють депутати Закарпатської обласної ради? Щоб читач мав уяву про те, чим переймається фінансована за державні гроші газета "Подкарпатський русин", наведу лише один пасаж із публікації, вміщеної у найсвіжішому числі від 5 березня 2009 року. У єдиній на першій полосі статті цієї "общественної культурно-просвітительної новинки" "Переселенці ще гостяться…" читаємо: "Лише за період з 1970 по 2003 роки в Закарпаття на постійне місце проживання переїхало 250.000 жителів Львівщини, Івано-Франківщини, Волині – повна географія. Вони й зайняли керівні посади в Ужгороді, райцентрах області. (…)
Якщо українці настільки не люблять материкову Україну, що покидають її назавжди, заради кращого життя, то чого чекати від них русинам? Зайдам байдуже, що буде з нами. Вони використають те, за чим прийшли, збагатяться й поїдуть. З чим залишимося ми, що скажемо про свою байдужість, бездіяльність онукам?
Закарпаття – закарпатцям. Для прикладу візьмемо Чехію. Чехи вигостили, виселили зі своєї землі китайців, корейців… Тепер навіть для порядку використають кризу, посилаючись на економічну стагнацію. Не секрет, що візьмуться до виселення українських зайд, бо хто ще з них не чув про готовність держави дати кожному остарбайтеру по 500 євро на квиток додому? Це можна зрозуміти. У чомусь навіть правильно. Хай повертаються до покинутих сіл, занедбаних хатинок, туди, де виросли, хай вчаться робити і свій куток квітучим, привабливим. Кожному народу Бог дав свої палестини…
А щоб русини могли повернутися з далеких, вимушених заробітків, тут треба звільнити тісно обжиті місця".
Ось як "культурно просвіщає" закарпатців фінансоване обласною радою видання. Окрім відвертої люті і ненависті до всього українського – тут жодного слова правди. Якщо, за словами автора, впродовж останніх 33 років на Закарпаття переїхало аж 250 тис. переселенців виключно лише з трьох західноукраїнських (тому, що бандерівські!) теренів, то прибулих у наш край харків’ян, донеччан, дніпропетровців, луганчан, запорожців, інших братів-східняків та мігрантів із неозорих просторів Росії мало б бути ще з мільйон… Де вони, куди поділися?
Чомусь оминає автор своєю увагою й те, що рідні сини Закарпаття, очолюючи органи місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях, дуже заповзято продають заїжджим товстосумам рідну землицю гірше усяких зайд. Недавно "ФЕСТ" писав про передану до суду кримінальну справу стосовно колишнього голови Хустської РДА, закарпатця з діда-прадіда, який завзято "краяв" десятки гектарів землі у курортному Шаяні. Кількома днями раніше правоохоронці затримали одного із сільських голів на Свалявщини, який узяв мільйонний хабар за незаконне виділення кількох гектарів землі. Міська влада Ужгорода гірше усякого загарбника-чужинця "дерибанить" землю, і цьому вже ніхто не дивується. Цікаво й те, кого автор вважає "зайдою" із нинішніх найвищих владних посадовців Ужгорода, Мукачева, Хуста, Берегова: Гаваші, Кічковського, Балогу, Ратушняка, Брензовича, братів Мартинів, Лендьела, Джанду, Гойдоша?
Закинута у суспільство "пробною кулею" провокаційна ідея може дуже боляче вдарити бумерангом як по іміджу краю загалом, так і конкретних закарпатцях, що волею долі опинилися в інших регіонах України. Тепер їм теж чекати від тамтешніх регіонал-патріотів "путівку" за маршрутом "куферт-штація-вітцівзнина"? А що будемо робити, якщо схильний до прийняття нестандартних рішень київський очільник Л.Черновецький схоче запозичити обстоювану русинською газетою ідею і виселити зі столиці "закарпатських зайд". Геть усіх! Навряд чи пошкодує він дати, згідно з русинським рецептом, по 500 євро "підйомних" футбольним легендам України Йожефу Сабо, Михайлові Коману, народним артистам Ґізелі Циполі, Євгену Станковичу, Івану Поповичу, науковцям із світовими іменами Юрію Глебі, Василеві Німчуку, Юрію Керчі, Зореславі Шкіряк-Нижник, громадським діячам Юрію Бадзьо, Михайлові Рябцю, Христо Роглєву, Михайлові Сятині, Миколі Бідзілі, генералам Івану Свиді, Валерію Гелетею, Василеві і Тиберію Дурдинцям, численній дипломатично-управлінській родині Климпушів, нардепам Нестору Шуфричу, Ігорю Крілю, Станіславу Аржевітіну, екс-міністру Віктору Пинзенику, главі Конституційного суду Андрію Стрижаку та канцлеру самого Президента Віктору Балозі. А що, підзаробили собі грошенят у столиці – і гайда домів! Хай вертають із престижних столичних палаців у "свої палестини" – на стрімкі груні, де минало босоноге дитинство, в осиротілі смерекові отчі хати, і займаються відродженням прабатьківської культури, а зароблені ними у столиці мільйони вкладуть у розквіт рідних сіл і містечок, облаштують земний рай у самісінькому центрі Європи, а заодно, маючи неабиякий досвід державотворення, посприяють землякам-провінціалам узяти під жорсткий громадський контроль свою місцеву владу, яка сьогодні за народні гроші фінансує тиражування підлих і сус¬пільно небезпечних ідей.