Окрім того, каже, хотів віддати честь і шану тим зарічівцям, які прославили не тільки село, але й Закарпаття далеко за межами краю. Серед останніх називає Івана Гарайду, професора Краківського університету, автора "Граматики руського язика"; Василя Урбана, льотчика, який випробовував ядерну зброю; Михайла Керецмана, композитора; Володимира Бодака, начальника ГУ МНС в Закарпатській області. У цьому списку – і прізвище Юрія Ситара, начальника Державної інспекції з контролю за цінами в області, який, до речі, в одному кабінеті і за одним столом працював 28 років. Як жилося і працювалося не тільки на державній службі, але і в Зарічеві, пан Юрій розповів журналістам сам. Пригадав тривожний кінець війни, як пішки топтав по 6 кілометрів до школи у Перечин, як на собі тягав плуг по ниві, бо коней не вистачало…
Незважаючи на те, що в нарисі змальовано чимало трагічних сторінок історії села, вся книга просякнута любов’ю до нього і до людей, які споконвіку тут жили. Тому і назву села автор подає не офіційну - Зарічево, а Заричово – так, як його століттями називали самі мешканці-заричувці – люди, як стверджує В.Мулеса, котрі є консервативними, законослухняними і богобоязними.