Роль "Пласту" в соціальному розвитку Карпатської України

Пластуни на вулицях Буштина

Сьогодні можна вважати, і небезпідставно, період між двома світовими війнами тріумфом українського національного та державотворчого змагу на Закарпатті. Однак, численні перед’ювілейні публікації в ЗМІ цю тезу ілюструють в буквальному, однозначно спрощеному розумінні. Виглядає так, ніби 20-30-ті роки – пишне всенародне віче, прибране національними прапорами,   святковими брамами, портретами й плакатами, високими трибунами з високодостойними промовцями, наповнене піснями й танцями і т. д. і т. д. І лише жорстокі вороги  – чехи, мадяри й поляки – повсякдень шкодили нам, а згодом знищили й потопили у крові молоду українську державу. Тут треба, однак, зауважити, що все це було в дійсності. Було не раз, не двічі, і не принагідно, і не для галочки, але за цим стояла, зокрема, й важка щоденна праця одиниць. На цьому хотів би особливо закцентувати Вашу увагу, бо вважаю найбільшим і найдошкульнішим нашим боргом перед пам’яттю героїв Карпатської України, які заплатили історії найціннішою платою – життям, те, що сімдесяти років виявилося нам замало, аби ці одиниці осягнути в їхній істинній (неплакатній) суті. Героїзація минулого, як і творення національного міфу – явище нормальне і в багатьох моментах консолідуюче. Щоправда, винятково за умови наявності  ґрунтовного наукового супроводу чи, вірніше, – проводу. Оминаючи проблемні моменти недавньої історії, створюємо серйозні проблеми в сьогоденні й акумулюємо їх для майбутнього. Постпомаранчевий настрій – тому підтвердження.
 
Але я маю темою виступу – молодь в Карпатській Україні, конкретніше – Пласт. В одному з чільних часописів міжвоєнного періоду – журналі «Пробоєм» є чимало важливих свідчень, на яких варто довше затримати увагу. Так, у ч. 1-2 за 1935 рік Юрій Хіра висловлює чітку тезу, що «Перший з’їзд (мається на увазі – народовецький з’їзд молоді) вказав нам на нашу хворобу – брак ідейних провідників молоді. Зроблено величавий з’їзд, де прибула велика сила людей, але не знайшлися люди, які б ту силу спрямували в певне русло і повели її. Хоч на з’їзді було виявлене велике бажання до організації, але через брак провідників, справа не поступила вперед ані на крок».

Отже, на середину 1930 років закарпатська молодь була готова до структурних соціальних змін, була готова до творення повноцінної держави.

Чи не найважливішу роль в цьому процесі відігравала – на той час молодіжна організація скаутського типу – Пласт, головною функцією якого від засну¬вання 1912 року перед Першою світовою війною та в міжвоєнний період залишається виховання молоді. Це прекрасно усвідомлювали й засновники Організації на Закарпатті у 1920-их роках – професори-емігранти з Галичини – Андрій Дідик (1891-1931), Остап Вахнянин (1890-1924), Володимир Бірчак (1881-1948), Андрій Алиськевич (1870-1949), Леонід Бачинський (народився в м. Січеслав, Запорізька обл., 1896-1967) та ін., – особливо з огляду на історичні обставини, що склалися у краї. Як пише Микола Кушніренко у статті «Розвиток національної свідомости карпато-українського селянства»: «Розпад старої Австро-Угорщини в р. 1918 застав карпато-українське селянство на дуже низькому рівні матеріального й духовного життя. По чеській статистиці з 1921 р. було в цілому краю 50.1% неграмотних, а на селі (…) між мужеським населенням мабуть було понад 70%, а між жіночим – і 90%».

Можна впевнено твердити, що в ті роки, жоден прояв національного життя закарпатських українців не відбувався без участі пластунів. Це ґрунтовно висвітлив один з пластових провідників Степан Пугач. Пластуни завжди творили першу частину святкових походів при народних маніфестаціях, просвітянських з’їздах та інших всенародних імпрезах.

Важливою рисою закарпатського Пласту є ширша, аніж в Галичині, розбудова структур Пласту в селах. Український скаутський рух на початку 20-х ро¬ків поширювався в середовищі середніх закладів освіти, та скоро знайшов сприятливий ґрунт в зденаціоналізованому і спраглому на просвітні ідеї українському селі. Перший курінь ім. князя Теодора Корятовича із селянських хлопців зорганізував у 1929 році вчитель Дмитро Остапчук у Великих Лучках. Курінь був чисельним – 120 членів. Того ж року учні Мукачівської Торговельної Академії заснували гурток Село-Пласту в недалекому від міста Підгороді. Вони й надалі активно займалися цією справою в інших селах. А вже в 1931-1932 роках великий прорив у цій справі зробив Юрій Шерегій-Грім, який заснував кілька сільських куренів Пласту на Хустщині та Рахівщині.
 
У 1937 р. чехословацький уряд (Міністерство народної освіти) прийняв «Закон про обов’язкове виховання оборонности з дня І. VII. 1937 число 184». Детальний опис цього закону знаходимо у фахового інспектора Богуміла Тисаржа у статті «Як провадимо виховання оборонности в школі при тілесному вихованню», що опублікована у 3-6 (березень-червень) числах «Нашої школи» за 1937 р., а сам закон був опублікований у «Вістнику Міністерства Шкільної Народної Освіти» 1937 р. на сторінках 232-253 і набув «правоважности» днем І. IX. 1937 р. По суті, цим законом чехословацький уряд упроваджував широку й розгалуджену систему, вивірену в деталях покрокової реалізації національного виховання. Але видається дивним той факт, що цілим Законом Міністерства народної освіти ЧСР, а також досить широкою дискусією не останніх інтелектуалів Закарпаття у важливих педагогічних виданнях опосередковано (а може й прямо) оминається роль Пластової організації, організації, яка станом на 1938 рік нараховувала у своєму складі тисячі членів, з якої найбільше молоді вступило у листопаді 1938 р. до лав ОНОКСу – Організації народної оборони Карпатська Січ, метою якої була оборона державних національних інтересів Карпатської України, поборювання протидержавної пропаганди та всебічна підтримка уряду, зокрема дотримання порядку та забезпечення безпеки. (ОНОКС швидко перетворилася у всенародну мілітарну організацію і напередодні нападу угорської армії на Карпатську Україну становила 12-15 тис. членів).

Якщо уважно придивитися до змісту всього Закону, то впадає в око досить велика схожість до основних ідей та положень, що їх поставив собі за мету Закарпатський Пласт ще 1921 року. По суті, саме Пласт чи не єдиний на Закарпатті (тут слід згадати також і пожежні спортивні організації «Січ» та «Сокіл») здійснював цілеспрямоване патріотичне національне виховання молоді, але в тому числі й військове також, що формально виражалося не тільки в статутових документах, а й Пластовому Законі, Трьох Головних Обов’язках та Пластовому Обіті: «Плекатиму силу ума свого й тіла, Як гордість народна позве нас до діла, Щоб я до чину для всіх був готов (автор слів Василь Пачовський. – А. Р.)».

Можемо констатувати наступне – державна програма чеського уряду обов’язкового виховання оборонності була надто опізнена в часі, не враховувала національного компонента в умовах історичного розвитку Карпатської України, і не мала наслідків також для цілої держави, оскільки Чехо-Словаччина не зробила жодного опору нацистській Німеччині в просуванні на схід, як також не зробила серйозних перешкод для окупації Закарпаття Угорщиною. Мілітарно сильна й модерна у 20-х роках ЧСР виявилася непідготовленою до викликів епохи й змушена була грати за чужими правилами. А Пласт в кінцевому підсумку досягнув своєї мети. На 1939 рік він виробив в закарпатської молоді почуття приналежності до української національної спільноти і зробив його твердим переконанням кожного пластуна.

Від початків організаційного становлення на Закарпатті пластуни завжди відзначали пам’ятні дні історичних подій, вшановували ювілеї письменників, культурних діячів, влаштовували виступи і програми, на які запрошували ширшу публіку - і в такий спосіб поширювали ідеї Пласту. Як відзначає Степан Пап-Пугач, найдіяльнішим і активним відділом у цій ділянці був 1-ий курінь ім. Ф. Корятовича в Ужгороді, який протягом 1928-1929 року мав 16 сценічних виступів.

Специфічне спрямування також мав третій пластовий курінь, заснований 4 лютого 1934 року в Хусті під назвою «Нова Сцена». Фактично це був пластовий хор із драматичною секцією, яка пізніше переросла в самостійну групу театральних аматорів і замінила на Закарпатті ліквідований Народний Театр.
У 1936 році в Хусті з ініціативи Степана Пап-Пугача виник старшопластунський курінь «Самітні Рисі», який, поряд «славних Вахнянинців», залишив помітний організаційний слід в закарпатському Пласті. Курінь поставив собі за мету вирішити ряд актуальних пластових проблем: згуртувати старших пластунів, відновити видання пластового часопису, постаратися про видання пластових підручників, налагодити роботу інструкторських таборів, активно ширити Пласт серед селянської і ремісничої молоді. Виконання цих завдань йому надавалося якнайкраще. Отож саме курінь «Самітні Рисі» у 1938 році зробив перші кро¬ки до офіційного зорганізування Уладу Старших Пластунів. Курінь зорганізував в 1938 році першу українську самостійну «Лісову Школу» для вишколу пластових провідників. До цього часу українські пластові інструктори змушені були набувати кваліфікацій тільки у чеських і словацьких «Лісових Школах». А саме після їх успішного закінчення надавався титул скаутмайстра. «Самітні Рисі» вирішили самостійно вирішити цю проблему і її вирішили, успішно провівши в Солочині власну «Лісову школу», у якій взяло участь 60 пластунів. На 1939 рік закарпатський Пласт в своїх рядах вже мав 10 скаутмайтрів та 80 пластунів-скобів. В 1938 році курінь відновив вихід пластового часопису під назвою «Молоде життя», видав посібники «Ведення гуртка», «Пластовий впоряд і руханка». Старшопластунський курінь «Самітні Рисі» сприяв також зародженню Новацького Уладу. Ще в 1927 році проф. Леонід Бачинський заснував при народній школі в Ужгороді перший відділ пластунів-новаків, «вовченят» і «лисичок», який мав 60 членів. Наступного року невеличкі відділи появилися також у народних школах Хуста, Бичкова, Севлюша, Мукачевого. А вже в 1938 саме «Самітні Рисі» зорганізували і провели перший табір новаків-вовченят.

Пласт відігравав важливу й основну роль у національному вихованні молоді на Закарпатті в міжвоєнний період, Пласт встановив фундаментальні моральні, етичні та виховні канони, на яких виховувалося і виховується не одне молоде покоління. Пластуни – перші стали у збройній обороні щойно проголошеної Карпатської України у березні 1939 року, через пластову виховну систему перейшли тисячі молодих людей, вчителів, інтелігенції, багатьох тих, хто працював в Уряді Карпатської України. Пласт зумів залучити до своїх лав величезну кількість молоді з усієї території Закарпаття, заложити безліч культурних осередків, аматорських мистецьких та драматичних гуртків, спортивних гуртків тощо. Все це зобов’язує до відповідної розбудови діяльності Пласту і в нинішніх умовах.

Андрій Ребрик

Доповідь виголошена на Міжнародній науковій конференції до 70-річчя подій, пов'язаних з проголошенням Карпатської України, що відбулася на базі Ужгородського національного університету

Теги: Пласт, скаут, Карпатська Україна, Карпатська Січ

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати