Закарпатці відзначили 195-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка

 Звертаючись до присутніх, голова облради Михайло Кічковський зазначив, що сьогодні вся Україна, наші співвітчизники української діаспори відзначають 195-ту річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

     І ми з вами прийшли до монумента великому Тарасу, щоб уклонитися його світлій пам’яті, подякувати Всевишньому за те, що у нас є Шевченкове слово, яке світить і зігріває, сіяє зорею на шляху поступу усієї нації і кожного з нас.

     Подарувавши людству свого „Кобзаря“ - найволелюбнішу книгу усіх часів, наскрізь пройняту прагненням свободи, передчуттям її неминучості, пронизану вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправ’ям і ніколи не сприйме рабство за норму існування, – Шевченко рушив у велику і нескінченну у просторі й часі путь. Путь до сердець своїх сучасників і грядущих поколінь, до співвітчизників, які томилися під гнітом чужинського поневолення.

     У тяжкі для Закарпаття часи, коли за майже тисячолітнього іноземного іга рідне українське слово, рідна мова, національний дух, усе українське було під загрозою знищення, сюди, на Срібну Землю прийшло Шевченкове слово. Воно, як ковток цілющої джерельної води, як благодатність весни оживило наш народ. Високим духом і наснагою творчості Шевченка пройнялися уми і серця закарпатців. З глибин народу вийшли борці за його волю. І першим у їх когорті став Августин Волошин. Це ж йому випала нелегка місія очолити національно-визвольні змагання, які увінчалися проголошенням у березні 1939 року самостійної, незалежної Карпатської України. У тій тяжкій боротьбі слово великого пророка Тараса Шевченка - було провідною зорею для наших краян, всіх українських патріотів, які прийшли на поміч закарпатським братам у створенні Карпатоукраїнської держави.

     Знаменно, – далі вів промовець, – що 70 років тому, далекого 15 березня 1939 року Августин Волошин відкрив Сойм Карпатської України словами Тараса Шевченка:

          „…Встане Україна
          І розвіє тьму неволі,
          Світ правди засвітить
          І помоляться на волі
          Невольничі діти.“

     На вседержавному рівні через кілька днів ми з вами будемо відзначати 70-річчя подій, що відбулися у 1938-1939 роках і завершилися проголошенням Карпатської України, та низка політичних і громадсько-культурних акцій, присвячених цій ювілейній даті, розпочинається сьогодні, тут, біля пам’ятника Тарасові Шевченку. На цьому зібранні знову і знову проймаємось його життєдайним словом, щоб засвідчити свою духовну єдність із творцями і оборонцями Карпатської України.

     Щоразу, коли за покликом душі і серця, збираємось біля пам’ятника Тарасові Шевченку, ми полишаємо дріб’язковість, рутинність буденних справ, адже приходимо до Кобзаря, як на сповідь, щоб очистити свою душу, помисли від сумніву, зневіри, від інших життєвих прикрощів. Адже у цей непростий час особливо важливого значення набули для нас слова його духовних заповітів.

     А він, Тарас Шевченко, заповідав нам братолюбіє,

          „І на оновленій, землі
          Врага не буде супостата,
          А буде син і буде мати
          І будуть люди на землі.”

     Він прагнув, щоб ми були щасливими, аби наші діти зростали у щирості і любові, бо:

          „нічого кращого немає
          Як тая мати молодая
          З своїм дитятком на руках.”

     Кобзар по-батьківськи повелів нам:

          „Учітеся, брати мої,
          Думайте, читайте,
          І чужому научайтесь
          Й свого не цурайтесь”

     І найбільший, найвищий, найвідповідальніший для нас його заповіт у словах:

          Свою Україну любіть,
          Любіть її Во время люте
          За неї Господа моліть.

     Так, саме ці слова і заповіти, – наголосив Михайло Михайлович, – ми маємо пам’ятати і сповідувати нині, коли наша держава, наше суспільство зараз переживають нелегкі часи у зв’язку із світовою економічною кризою. І прикро, що й у верхніх владних структурах поки-що немає того єдиномислія, до якого закликає нас Шевченково слово. Що саме їм годилося б спитати себе, чи любимо Україну так, як Тарас? І головне - що робимо для того, щоб Україна не була убога, наче удовина хата край села?

     Тому і себе, і їх ми нині закликаємо знову і знову замислитись над рядками великого Кобзаря, що викарбувані на п’єдесталі цього монументу: Обніміться ж, брати мої!

     Це надзвичайно важливо. Бо тільки в єдності – наша сила, реальна можливість конкретними справами сприяти подальшій розбудові Української держави, розквіту нашого Закарпаття, піднесенні добробуту наших родин.

     Ця урочиста подія, наше зібрання засвідчують, що ця єдність живе у наших серцях, помислах, діях. Що нам під силу звершити великі і відповідальні завдання сьогодення.

     Шевченко дивиться на нас, на площу осяяну квітами, Державним стягом України, а також прапором Закарпатської області, який прийнято нещодавно, напередодні Шевченківських свят та 70-річчя Карпатської України. Отже, спадкоємність виконання Шевченкових заповітів – не лише вимога, а й реальність теперішнього часу, невід’ємна частина нашого життя.

     На завершення виступу, Михайло Кічковський від імені обласної ради, обласної державної адміністрації побажав присутнім, а в їх особі і всім краянам, аби високий дух Шевченківського свята, його заповітів і любові до неньки-України сповнили наші серця радістю, щастям, прагненням і наснагою до нових звершень, в ім’я розквіту України, на благо рідного Закарпаття, нашої Батьківщини!

     Відтак до підніжжя монумента Тарасу Шевченку керівництво області, представники різних громадських організацій, товариств, молоді поклали квіти .

     Заходи, приурочені 195-й річниці від дня народження Тараса Шевченка, відбулися в усіх районах та містах області.

Теги: Закарпаття, Тарса Шевченко, Ужгород

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати