Деякі з них після поразки Карпатської України (свідомі українці, комуністи,євреї) ховалися за горами від переслідувань угорської окупаційної влади, інші з допомогою втечі намагалися уникнути призову в угорську армію і відправки на східний фронт. Молоді горяни вбачали у тодішньому СРСР
порятунок, отож, кинувши у полотняну тайстру цибулину, шмат хліба, бринзи чи сала, пускалися у небезпечний перехід через гори. Більшість із них, як правило, потрапляла в руки радянських прикордонників, а далі, після традиційного звинувачення у шпіонажі, - у тюрми чи сибірські концтабори.
Багато закарпатців загинули на чужині, інші пішли потім воювати з фашизмом у Чехословацький корпус генерала Людвика Свободи (вони становили більшість особового складу корпусу).
Про долі втікачів і розповідає збірник архівних матеріалів, який упорядкували відомий закарпатський історик Омелян Довганич та колишній "чекіст" Олексій Корсун.