Тепер, коли історичне рішення прийнято і прапор Закарпатської області майорить нарівні з прапорами усіх інших регіонів України, у багатьох виникає логічне запитання: „Як це було? Як проходив процес його прийняття?“
Про це – у розмові з першим заступником голови облради Михайлом Мартином.
– Насамперед повинен зазначити, що ця подія – знакова ще і тому, бо їй випало статися напередодні знаменної дати в історії Закарпаття, всієї держави – 70-річчя Карпатської України, яку відзначати разом із усіма закарпатцями приїде Президент України Віктор Ющенко. То ж цілком логічно, ювілейну дату Карпатської України ми зустрічаємо гідно, із прийнятим прапором Закарпатської області, якого вона чекала 18 років. Про те, що наша область єдина серед усіх регіонів України, що не мала свого знамена, говорилося-писалося багато і по-різному. Часто - з негативним підтекстом. Адже, і це не секрет, питання прапора порушували депутати облради всіх попередніх скликань. Хоча повинен нагадати, що після проголошення незалежності України саме Закарпаття першим порушило питання про символіку краю. Зокрема, на сесії Закарпатської обласної ради народних депутатів ХХІ скликання 18 серпня 1990 року було утворено спеціальну комісію з цього питання. А вже 18 грудня 1990 року депутати облради затвердили герб Закарпатської області, та, на жаль, щодо прапора спільної думки не дійшли. Робили спроби і депутати наступних скликань. Востаннє - на сесії обласної ради теперішнього скликання у грудні 2007 року. Причому оця, остання спроба була ґрунтовною, предметною, побудована на величезній підготовчій роботі: проведено низку консультацій з фахівцями в галузі геральдики, науковцями, обговорень з громадськими та політичними партіями, конкурс на кращий проект прапора Закарпатської області, який охопив широкі кола населення краю, науково-практичну конференцію про символіку Закарпаття, дискусії на шпальтах друкованих та електронних ЗМІ, опитування на сайті обласної ради тощо. Словом, стоси списаних протоколів різних робочих засідань, нарад, виїзних обговорень на місцях, виставки проектів прапора, випущено книгу-альбом з цього питання і т. д.. Та депутати вважали, що потрібно додатково попрацювати над підготовленими матеріалами, порадитись з людьми, прислухатись до їх думки. Адже край – багатонаціональний і прапор Закарпаття повинен бути зрозумілим, рідним кожному її мешканцю. І це – правильно. Прапор приймається один для всіх. І поспіх тут - не доречний.
І
ось на березневій сесії, яка співпала в часі з підготовкою до відзначення 70 –річчя Карпатської України, керівники 6 потужних фракцій, за якими, нагадаю, близько 2/3 депутатів облради, звернулися із заявою на ім’я голови облради Михайла Кічковського з пропозицією порушити це питання знову і включити його у порядок денний пленарного засідання ХХІІІ сесії обласної ради та розглянути проект прапора, який запропонувала група депутатів на чолі з Іваном Балогою. На їх думку, цей проект – найбільш прийнятний. Адже і прапор Карпатської України, ухвалений 15 березня 1939 року, був також синьо-жовтий.. На проекті прапора Закарпаття в його лівому кутку розміщено відомий всім нам герб нашого краю. Головуючий Михайло Михайлович оприлюднив у сесійній залі цю заяву, дав слово всім, хто бажав висловитись з цього питання, а відтак поставив його на голосування, результати якого вже відомі.
У цьому ключі хотів би відмітити величезну роль очільників всіх потужних депутатських фракцій облради, перших керівників області – Михайла Кічковського, Олега Гаваші та його першого заступника Івана Балоги, депутата облради, ректора УжНУ Миколи Вегеша та ін., які доклали максимум зусиль, аби поруч із Державним прапором майорів на всіх державних установах, навчальних та соціальних закладах, оселях патріотів краю і прапор Закарпаття. Адже, справді, прапор, герб, гімн - це джерело, насамперед, вікових духовних устремлінь, суспільної думки, життя. Це – підмурівки, на яких тримаються, як одне ціле, минуле, теперішнє і майбутнє народу. Це – цінність, яка сприяє поступу. У цьому переконуєшся щоразу, коли бачиш перед собою прапор нашої незалежної України, який надихає нас на нові здобутки, звершення, додає снаги переборювати з гідністю труднощі.
Кажу щиро: коли у сесійній залі після підрахунку голосів пролунала хвиля овацій, у грудях защеміло від радості та від гордості за депутатський корпус, який у важливих рішеннях завжди стає одним цілим. Так, дехто не проголосував. Кожен має право на свою думку, позицію. Зрештою, у минуле давно відійшли ті часи, коли всі думали як один, жили як по команді. Демократія тим і цінна, що дає можливість людині бути собою, мати свою точку зору і не боятися висловити її вголос. Але важливо сьогодні й інше.
Закарпаття відтепер на всіх міжнародних форумах з гордістю представлятиме на рівні з іншими регіонами України, Європейських держав наш прапор. Чудовий прапор. Він – величний, поважний, навіть, імпозантний. Те, що треба.
Ясна річ, завдання було непросте. Наш край традиційно називають особливим, оскільки тут живе багато націй і народностей. Одібрати такий варіант, який би став прийнятним для всіх – це було питанням номер один. І, слава Богу, без обтяжливих дискусій, депутати знайшли єдино правильне рішення. Це означає, що всі ми тут, на Срібній Землі, розмовляючи на різних мовах, живемо єдиною великою родиною, в єдиній українській державі, творимо демократичне суспільство, дбаючи про щасливе майбутнє кожної сім’ї нашого краю, всієї України.. Це-істина. Депутати добре розуміють її глибинний зміст. І, ухваливши доленосне рішення щодо прапора Закарпаття, вони ще раз підтвердили це.
Так, прапор - це живий символ і він завжди повинен бути серед людей. Єднати їх помислами і звершеннями на благо держави, рідного краю. Тому, як дуже вчасну і важливу сприйняли депутати облради ініціативу свого колеги - першого заступника голови ОДА Івана Балоги про те, щоб за рахунок бюджетних коштів виготовити прапор області для всіх установ виконавчої влади і місцевого самоврядування , навчальних, соціальних закладів краю. Адже нарівні з державним прапором України, прапор Закарпаття проймає наші уми і серця високими почуттями любові до свого народу, своєї отчої землі.