Галина Гороховська: „Нехай весна підніме келихи тюльпанів“, а трудові будні радості додадуть

А буквально напередодні нашої розмови на її адресу надійшла ще одна приємна звістка: Указом Президента України Галина Гороховська нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня.

     Та найголовніша нагорода все ж – вдячність багатьох співвітчизників, яким вона підклала плече, коли йшлося про долі їхніх рідних як тут, на Батьківщині, так і там, за кордоном. Для неї важливо, що її, як рідні, друзі, так і ті, з ким зводить доля по роботі та життєвих обставинах щоденно, цінували не за посади та титули, а за людяність, яка передусім вимагає гідності у думках, вчинках, поведінці, стилю життя, завжди дивитись тільки вперед, щоб не чекало там на неї, і мужньо долати всілякі перешкоди. Ясна річ, вирішувати та перемагати.

     Іншими словами, вона – з шаленим темпом життя, з животрепетними ідеями, вишуканих манер, завжди одягнута шляхетно, сама їздить за кермом машини. Водночас тендітна, вразлива і щира. Мовою сучасника, Галина Гороховська – сучасна жінка в діловому бренді.

     Сьогодні вона разом із родиною святкує свій молодий ювілей.

     Розмову з нею – й пропонуємо вашій увазі.

     – Галино Романівно, трикотажна фабрика „Мрія“ – це сторінки вашого минулого, яким було присвячено 26 років життя. Тому логічно зробити екскурс у те минуле, яке, однозначно, принесло вам не тільки багато клопоту, а й чималу славу та , насамперед, життєвий досвід..

     – Так, це сторінки минулого, але вони, здебільшого, – теплі, світлі і про них завжди хочеться говорити. Історія становлення й розвитку підприємства „Мрія“ бере свій відлік з 1971 року. Мене ж доля привела в цей чудовий колектив у 1981 році, де очолила комсомольську організацію. У 1986 р. адміністрація пропонує посаду начальника відділу кадрів, а вже в серпні 1998 –го – на загальних зборах 73 % голосів колективу акціонерів довірило мені крісло першого керівника ВАТ „Мукачівська трикотажна фабрика „Мрія“.

     – Незаперечний факт: ви вписали в історію фабрики одну з нелегких, але яскравих сторінок…

     – Повинна сказати, що кожен із директорів – моїх попередників приніс в життя фабрики живу іскру, яка запалювала серця інших до самовідданої праці. Їхній досвід і напрацювання я не руйнувала, а навпаки – все краще брала на озброєння, розвивала й примножувала. Тим паче, що в мене були чудові наставники – Юрій Переста, Ельза Попик, Ольга Лані, Марія Сорокіна, прекрасні соратники-однодумці, а це – Марійки – Бігун, Пуга, Кобин, Люби – Соліган, Галамбош, і, звісно, молодий, але відповідальний бухгалтер Тетяна Рощина. Іншими словами, я намагалася зберегти зв’язок часу, а це та магістраль, яка збудована одним поколінням і облаштована іншим.

     Зізнаюсь, роки були нелегкими, особливо перші роки мого перебування на посаді голови правління. Переді мною стояло непросте завдання – „витягнути“ фабрику, яку лихоманило – довкола банкрутували заводи, потужні підприємства, люди колективами опинялись за заводськими воротами, без роботи і засобів існування. Я схибити не мала права. Тому вирішила діяти як гравець, прораховуючи два – три кроки вперед. Та й поруч був хороший модус, який вартував наслідування. Це – тодішній мер Мукачева – Віктор Балога, який задавав у роботі темп усьому депутатсько-директорському корпусу міста, вимагав якісної роботи, відповідальності. Але найцікавіше те, що він був вимогливим не лише до інших, а й насамперед до себе. І робив усе для того, аби перетворити сіре містечко у сучасне, європейського взірця, яким і є Мукачево сьогодні. Це – найяскравіший і найпереконливіший для мене зразок керівника, котрий вникає в проблему і завжди знає як її вирішити невідкладно й сповна. Та найголовніше, йдучи до нього на прийом, як керівники діючих підприємств, установ і організацій міста, так і прості люди знали: їх почують, підтримають, підкажуть, допоможуть. Звісно, якщо ти не хитрував, не лінувався. Чи не вперше за великі роки застою у владі вони побачили захисника, порадника, вимогливого друга. З того часу життя щодня приносило в мої будні багато різних людей. Один за одним до нас приходили ділові партнери, пропонуючи співпрацю. І ми йшли на всі їхні умови, аби лише мати кошти на енергоносії, тепло, оплату праці. Відтак, коли почали набирати обертів, потихеньку вносили в угоди свої пропозиції. І так – крок за кроком міцнішали. Це була круговерть.

     – Вона змінила вас?

     – Мабуть, так. Скажу лише, що ці зміни я постійно аналізую. Зрештою, на те й життя.

     Єдине, що незмінним залишилося – світлі спогади про тих колег, які разом зі мною, пліч-о-пліч, пройшли всі етапи становлення фабрики. Без них вивести її з розрухи і розбудувати до рівня флагманів галузі було б нереально. Багато прізвищ у цьому списку, стільки, що, можливо, не вистачило б і газетної площі для нього. Всі вони – як оті диво – листочки у барвистім вінку, що єдиною великою родиною творили фабрику. Успіхи були блискучими. Хоча, коли згадую оту спадщину, яка дісталася мені, як керівникові, то, мабуть, більше болю, ніж радості.

     Нині ви працюєте в дипломатичній структурі України. Цікаво?

     – Цікаво. Адже сучасний дипломат – це, свого роду, менеджер, організатор, а таких навиків мені не позичати. Оскільки партнерами „Мрії“, як уже йшлося вище, були представники багатьох країн світу і досвід роботи з ними допоміг мені вже з перших днів перебування на посаді представника Міністерства закордонних справ України в Ужгороді приймати рішення і відповідати за них. Моя основна робота сьогодні полягає в тому, щоб відносини з дипломатами, консулами зарубіжних країн у нашій області допомагали берегти і зміцнювати добросусідські стосунки з країнами закордоння, які напрацьовувались роками. Шукати нові зв’язки і стосунки, для підтримки високої оцінки нашої праці, гідності наших співвітчизників.

     Наше представництво доклало максимум зусиль щодо підписання Угоди про правила місцевого прикордонного руху між Україною та Угорською і Словацькою Республіками, положеннями якої передбачено безвізовий рух через спільні кордони громадянами, що проживають у прикордонній смузі. Нам вдалося провести низку заходів , у т.ч. й за участі іноземних дипломатів, які були спрямовані на висвітлення для широкого загалу переваг майбутнього приєднання України до європейського та євроатлантичних структур: інформаційний день Європи, численні конференції, семінари, „круглі столи“ та інші міжнародні форуми, присвячені найактуальнішим питанням сьогодення.

     Чималу увагу представництво приділило відслідковуванню питання забезпечення прав громадян нашої держави щодо відвідування держав–членів ЄС, оформленню українцям „шенгенських“ віз та дозволів на місцевий прикордонний рух із Угорщиною та Словаччиною. Для цього в нас працює Центр звернення громадян з різних питань, оформлення, легалізації документів. Спільно з філіалом Регіонального інститут стратегічних досліджень у м.Ужгороді на постійній основі проводить моніторинг роботи іноземних консульських установ, розташованих в округу Представництва МЗС України в Ужгороді. Велику увагу нами було приділено також допомозі громадянам України, які зверталися до регіонального відділення Центру допомоги українцям за кордоном, відкритого на базі Представництва. Протягом минулого року шляхом консультування або скерування запитів у різні інстанції надано допомогу більше, ніж півтисячі громадянам, які звернулися до нас.

     – Ви обирались депутатом Мукачівської міської ради ІУ скликання. Зараз ви – член Мукачівського виконавчого комітету, член Всеукраїнської громадської організації „Конгрес ділових жінок України“, та депутат обласної ради У скликання. Що скажете про нинішніх колег –парламентарів?

     – Мої слова можуть бути продиктовані тільки щирими почуттями поваги. Адже в депутатському корпусі краю, який очолює Михайло Кічковський, зібралися депутати, котрі творять спільну справу для області, для України, хоч по - різному підходять до цього. Але завжди радяться. Як під час роботи постійних комісій, президії, пленарних засідань, так і у міжсесійний період ми зустрічаємось, спілкуємось, радимось, за потреби підкладаємо один одному плече, не дивлячись на приналежність до різних політичних партій, якщо того вимагає житейська ситуація. І це, як на мене, - просто чудово. Дуже добре, коли депутати з різних фракцій мають одну думку з того чи іншого питання, і ми завжди знаходимо компроміс.

     – Насамкінець. Коли б можна повернути час назад і вам сказали б: обери собі долю…

     – Я дозволю собі перефразувати Ліну Костенко: я б обрала знову свою долю-щасливицю. Адже для жінки важливо насамперед знайти свою половинку, народити і виховати добрих, порядних дітей, привити їм любов до сімейного затишку та повагу до інших. Адже щасливий той, що щасливий у власному домі. А мені доля, окрім усього, подарувала доброго, розумного, чуйного, люблячого чоловіка, чудових дітей – Андрія і Оксанку, прекрасну невістку Лілю, а тепер вже й ніжне створіннячко – онучку Вікторію. Завдяки їх любові я й стала успішною, бо вони надихали мене, додавали енергії, позитиву, берегли і підтримували. Біля них я почуваюся сповненою глибокої віри у своїх справах, у світле майбутнє незалежної України. І хоч я підійшла до свого молодого ювілею, сприймаю його – як подорожування в часі, де за вікнами життя просто змінні пахощі весен, літні дощі, барви осінні та Карпатські пейзажі зимні…

     – Тоді ж за Ліною Костенко: нехай в цей день весна підніме келихи тюльпанів. На вашу честь.

Теги: Закарпаття, Ужгород, МЗС

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати