Геть сказились!

"Хлопці, — питаю, — а що з касами?". А вони дивляться на мене як на пришелепкуватого: "Ти що з Місяця впав? На вокзалі тепер каси". "Як
на вокзалі?, — не здаюся я. — Скільки себе пам’ятаю, тут завжди були каси попереднього продажу". "Були та й загули, — зітхнув один, витягуючи цигарку. — Тепер буде магазин дитячого одягу".

"Що за сон рябої кобили?", — лаявся я, мокнучи дорогою на вокзал. – "Невже влада так могла вчинити? Невже продали, сучі діти?! Невже у цьому місті все вирішує долар, а не інтереси людей?". Касирка в одинокому вікні на вокзалі таки підтвердила найгірші сподівання. Залізничні каси на Льва Толстого залишаться тільки в моїй пам’яті.

Розлючений, як оса, я подався виясняти правду до керівництва Ужгородського відділку Львівської залізниці. Поки викладав аргументи, що такого нема в жодному обласному центрі, що всюди каси попереднього продажу працюють у центрі, бо це зручно для людей, візьміть Львів чи Київ, ба навіть Мукачево і те має каси попереднього продажу в центрі і що це взагалі коїться, Бога му радянського?!!!

Головний закарпатський залізничник Олександр Єфименко мене мовчки слухав, а далі почав добивати новими фактами. Рішення про відібрання приміщення залізничних кас попереднього продажу прийняла наша дорога, всіма кохана міська влада. Прийняла напередодні виборів, коли корабель йшов на дно і почався суцільний “дерибан”. Молодці пацани, Ужгород вас не забуде. Не злим, тихим ще згадає не раз. Це вам гарантую.

Ба більше: залізниця ні сном, ні духом не відала, що її приміщення вже “роздеребанили”. Просто одного ранку підійшов чолов’яга, привітався, витягнув папірець і сказав, що міська влада віддала це приміщення йому. Вимітайтесь, паніки-касирки!

Залізниця навіть не отримала рішення влади про розірвання стосунків. Схоже, все навмисно робилося у глибокій таємниці, аби нічого не можна було вдіяти. Звичайно, залізничники ходили як до одного мера, так до другого, але, схоже, ужгородські мери в касах попереднього продажу квитків не купують.

Таким чином Ужгород став єдиним обласним центром без такої потрібної послуги у зручному для мешканців місці. Європа, сер!
Побудова нового вокзалу в нашому місті з усіма реконструкціями та облаштуваннями обійшлася залізниці в 180 мільйонів гривень. Ці гроші вкладені в Ужгород і для зручності ужгородців. У відповідь міська влада віддячилася тим, що “роздерибанила” єдине приміщення, яке залізниця використовувала для потреб самих же закарпатців. Невже оренда під магазин дитячого одягу для міста важливіша? Дивна логіка.
“До нас звернулася Міжгірська районна рада з проханням, аби ми відкрили касу в Міжгір’ї, — розповідає Олександр Єфименко. – А там навіть залізниці нема! Але влада хоче зробити зручність для людей, аби вони не їздили даремно у Воловець. А тут...”. Він розводить руками.

А тут скільки коштує приміщення в центрі? А коли їх вже практично нема? От-от! Хтось зажирував на наших з вами зручностях, втраченому часі, зусиллях, грошах. Не дивно, що це коїлося в останні дні старої влади поспіхом, без «шуму і пилі».

Залізниця планує відкрити каси попереднього продажу у своєму приміщенні, яке знаходиться навпроти автовокзалу. Але ужгородці від цього мало виграють.

Є ще варіант, що міська влада таки схаменеться і запропонує місце, зручне для ужгородців. Але хто нині вірить в казки? Добре хоч вокзал належить залізниці, а то і його би вже загребущі руки розтягли. Причому “з думкою про людей”.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати