Життя – це гра, лиш не у всіх на гроші...

Пан Сергій – досвідчений гравець в азартні ігри. Слово «професійний» чомусь не любить, каже, що у все грає потроху, багато не виграє, але й не втрачає. Справжнє ім’я просив не друкувати. І розповів багато цікавого про далеке для більшості з нас, але іноді таке заманливе життя азартного гравця.


«Мільйонер не задавить мене грішми»

 – Я граю давно, років 15 уже, – каже Сергій. – Вперше прийшов у казино в 25. Випадково: друзі запросили перекинутися в карти за компанію. Проте не можна сказати, що мене одразу зачепило – затягло поволі. Я азартна людина. Втім ніколи не просаджував великих гроші, хоча це, звісно, умовно. Починав з карт. Тепер граю у все, що пропонує казино: покер, блекджек, рулетку, клубний покер. Зазвичай відвідую ужгородські заклади, але доводилося бувати й в інших містах України, в сусідніх Словаччині, Угорщині.

– Яка ваша улюблена гра?

 – Клубний покер. У ньому гравці змагаються між собою, а не з казино. Заклад забезпечує дилера, який роздає карти й наглядає за тим, щоб усе було чесно. Проте це небезпечна гра, бо можна багато виграти, але й багато програти. Наприклад, під час турніру.

– У чому суть змагань із клубного покеру?

 – Є, наприклад, 10 гравців. Вони складають банк, скажімо, по 500 гривень, отримують умовні жетони. Далі грають на виліт, останній, хто залишиться, забирає всі гроші. У звичайній грі кожен має шанс виграти. Про розмір ставки домовляємося заздалегідь, ставимо, хто скільки може чи хоче, але грають тільки ті гроші, які вже є на столі. Тобто, якщо в мене з’явилася хороша карта, я не можу дістати з кишені купюру й кинути на стіл. Тому не прийде мільйонер і не задавить мене грошима. Бо не може поставити більше, ніж є в «банку».

– А просто для розваги, не на гроші, граєте?

 – Ні, мені це не цікаво. Якщо збираємося з друзями, то граємо на копійки, щоби бодай якийсь стимул був. Трап­ляється, виграєш 10 гривень за годину, а азарт – наче від справжньої гри.

– Що, крім задоволення, вам особисто дає гра?

 – Адреналін, сильні відчуття...

– А гроші?

 – Гроші теж важливі. Зазвичай гравці кажуть, що вони йдуть у казино просто відпочивати, але не думаю, що це завжди правда. Бо, відколи граю, бачив усяких людей. Можу порахувати на пальцях одної руки тих, що могли зрештою сказати: «Ну, програв, то й програв, я ж прийшов відпочити, розслабитися». Абсолютна більшість виходить, картаючи себе: «Для чого я сюди йшов?». Якщо  зібрався відпочити й свідомо витратити на це гроші, то нема чого шкодувати. Будь-який гравець, звичайно, грає не тільки задля чергової порції адреналіну, а й для того, щоб виграти гроші. Просто не завжди щастить.

– Який свій найбільший виграш пригадуєте?

 – Ну, тисячу доларів міг виграти. Але, взагалі, я не граю на дуже великі гроші.

– Радієте, коли перепадає пристойна сума?

 – Вже не так, як спочатку, бо стало звичкою. Раніше одразу витрачав гроші на одяг, сім’ю, розваги. Думав: я ж виграв ці гроші, вони наче впали мені з неба! А те, що вчора програв чималеньку суму, просто забував.

 
Коли людина в грі – вона не при собі

 – Як дружина ставиться до вашого захоплення?

 – Вона багато чого не знає (сміється. – Авт.) Я не кажу їй, наприклад, скільки програю.

– З-поміж гравців є жінки?

 – Дівчата грають, але їх небагато. Вони емоційні, та менш азартні. Скільки разів бачив: приходять грати чоловік і дружина, він тільки розігрався, а вона годину посиділа й уже тягне його додому. Крім того, дівчата самі не приходять – завжди з супутником.

– Скільки годин поспіль проводили за гральним столом?

 – У клубний покер можуть грати й дві-три доби, я сам грав безперервно одну. Вчасно зрозумів, що це нерозважливо: не спиш, отже, притуплюється увага, припускаєшся помилок. Але в наших казино не розважишся довше, ніж воно працює, тобто з дев’ятої години вечора до шостої ранку, адже закладів, у яких гра тривала б цілу добу, у нас немає.

– А важко встати з-за стола, коли таланить?

 – Знаю людей, які можуть це зробити, але їх небагато. З роками я намагаюся себе контролювати, але, звичайно, бувають зриви. Гра затягує, і ти про все забуваєш. Пачка сигарет іде в кліп ока – за три години.

– Чи реально залишити гру назавжди? Що порадите людям, які вирішили так зробити?

 – Це важко, але я для себе зрозумів одну річ: не можна відіграватися. Треба одразу ставити крапку. Тут може допомогти лише сила волі. Звичайно, сторонній людині нічого радити не будеш. Інша річ – якщо це твій друг. Бувало так, що за комір виводили. Бо коли людина у грі – вона не при собі. А вийде, то скаже тобі «дякую».

У мене самого був період у житті, коли протягом року жодного разу не зайшов у казино, правда, мав об’єктивну причину – вів бізнес, тоді навіть виспатися не вдавалося, що вже казати про гру.

– Спиртні напої стимулюють гру чи краще не пити, щоб не втратити концентрації?

 – Дехто каже, що його тягне в казино, коли він вип’є. Насправді, гравець просто йде до цього закладу, і випивка тут ні до чого. Різниця хіба лиш у тому, що тверезого надить, але він може стриматися. А загалом – якщо в житті багато не п’єш, то й у казино не будеш.

– Яка роль витримки в покері, того ж самого блефу?

 – Істотна. Гравець може не стриматися й відповідно відреагувати на хорошу чи погану карту, тому важливо не виказувати своєї реакції. Звичайно, це не так суттєво, як у Лас-Веґасі або Монте-Карло, де крутяться шалені гроші. Нині у нас люди не програють будинків і статків, тому гра проходить у більш невимушеній атмосфері. Гравці спілкуються, жартують, але емоції однаково показувати не варто.

– Щодо програшу статків. Раніше таке траплялося?

 – Такі речі ставалися в бурхливі 90-ті. Знаю принаймні одну людину з Ужгорода, яка була дуже заможною, але програла все до копійки. Проте вона, як то кажуть, «зав’язала» й нині має набагато більше.

– У ті ж 90-ті були якісь особливості гри в казино?

 – То були зовсім інші часи. Коли я починав грати, в Ужгороді було 5 казино, згодом їх позакривали – місто ж маленьке. А в 90-х гроші декому, можна сказати, сипалися, тому тоді позбувалися великих сум, та й більше грали. Багато було «дурних» грошей, їх легко отримували й так само легко спускали.

 
«У грі завжди є містика»

 – До речі, Сергію, а можна грати в борг?

 – Зазвичай ні. Казино може піти на поступки, якщо це постійний клієнт, порядна людина. Тоді можуть позичити гроші в розумних межах. Тобто якщо ти програв, дають шанс відігратися.

– Професійному картяру, який часто виграє, можуть заборонити відвідувати заклад?

 – Взагалі, є таке правило, адже казино – це приватна власність: що хоче власник, те й робить. І навіть не мають пояснювати чому. Тепер такого немає, але раніше, пам’ятаю, було. А якщо людина часто грає, то немало й програє: весь час таланити не буде. Взагалі, то все – на розсуд менеджерів. Це ж бізнес, природно, що вони хочуть заробити.

– Чи можна за допомогою якоїсь системи наблизити виграш?

 – Так роблять тільки справжні майстри. Можливо, хтось і в нас так уміє, але я в це не дуже вірю. Адже є 300 карт, їх усі треба запам’ятовувати, а, крім того, стежити за грою інших. Звичайно, у кожного своя манера гри, своєрідний стиль. Але коли йдеш у казино, думаєш про одне, а приходиш – граєш зовсім по-іншому, відтак мізкуєш, чого я так грав (сміється. – Авт.)? У цьому є якась містика. Всі ці ігри побудовані на людському азарті. Тобто якщо будеш грати і вчасно ставитимеш крапку... Рідко буває, що людина тільки починає й одразу опиняється в мінусах.

– Ви колись стикалися з професійними шулерами?

 – Тепер ні, але попервах були випадки, коли їх ловили в казино. Переважно такі працюють у парі. У великих містах досвідчені, кваліфіковані працівники служб безпеки гральних закладів все це відстежують. А в нас такого немає, всі знають одне одного, хоч персонал, звичайно, одразу уважно приглядається до новеньких.

– У наших казино добрий сервіс?

 – Так, непоганий. І гарна атмосфера. Стосовно вигадок про те, що персонал може навмисно підпоїти, – це безглуздя. Не захочеш, не нап’єшся. Крім того, бачив не раз, коли тверезий обмірковує комбінації, прораховує щось, а приходить гравець напідпитку, ставить будь-як і йому щастить.

– Кажуть, що й новачкам таланить?

 – Думаю, це вигадки. Реальних підтверджень цього забобону не бачив.

– Можна навчитися грати за допомогою спеціалізованої літератури?

 – Вчаться, звичайно, але це тільки теорія, якісь ази, а в грі приходить розуміння нюансів, техніки. Вивчаєш тактику кожного партнера. Набиваєш руку, опановуєш тонкощі блефу.

– Чула, що досвідчений гравець може запропонувати новачку допомогу, порадити, на що ставити, а потім виграш ділять навпіл. Це правда?

 – Таке буває. Персонал за цим стежить, але якщо все в межах правил і ти не заважаєш людині грати, не нав’язуєшся, то чому ні?

– Чи дружите в житті з своїми партнерами по клубному покеру?

 – З деякими – так. Але більшість із них – тільки «колеги».

– Вдома карти маєте?

 – Ні, для чого? Вони мені в казино набридають, не хочу ще й дома їх бачити.

Теги: карти, шулери, казино

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати