Любов Долинська: Нас врятують духовність і добро

Так завершуються Різдвяні колядування та щедрування, котрі наповнювали наші домівки упродовж цих двох тижнів. Мабуть, кожен із нас відчуває велике піднесення в душі під час підготовки до Святої вечері, відзначення Різдва Христового. А для паломників Ісусової землі, серед яких пощастило побувати і моїй родині, це чи не подвійна радісна подія. Не секрет, що щасливі хвилини пробігають дуже швидко і треба вміти скерувати мозок так, щоб якомога більше запам’яталося, бо зараз, знаходячись вдома, поїздка до Ізраїлю здається прекрасним казковим сном. Приємно у ці дні переглянути сімейні фото, на яких Віфлеєм, храм Різдва Христового, що з повітря виглядає як велетенський хрест, а всередині стеля збудована у формі перекинутого Ноєвого ковчега. Саме там міститься історична печера, в якій народився Спаситель, де Пречиста пеленала Боголюдину і поклала в ясла. Здавалося б, такі умови надто принизливі для Царя світу, та саме це було ознакою того, що всі мають право звертатися до Нього, – як вельможі, так і простолюди. Ці чудотворні місця скрізь наповнені неповторними святостями: образ єдиної в світі ікони Богородиці, яка посміхається; неруко­творний образ Ісуса Христа, що чудесно з’явився на одній з колон храму; хрест на мармурі, витворений бджолиним роєм, що намагалися врятувати храм від грабіжників.

Дуже боляче, що саме у тому святому місці зараз тривають бойові дії. Не хочеться вірити, що свята Палестинська земля руйнується вибухами бомб, що на ній в Ізраїлі гинуть мирні жителі.

Але незабаром той час, коли «та земля, що недавно була спустілою, зробилася немов сад едемський, і міста, що були в руїнах, знелюднілі та розвалені, знову стали заселеними твердинями. Тоді народи, що навкруги вас зостануться, зрозуміють, що то я – Господь, відбудував розвалене і знову засадив спустошене» (Єзек. 36: 22-36).

І ось зараз відбуваються богослужіння в Єрусалимських храмах. У соборі Воскресіння Христового кожен камінь мурів і стін ви­промінює цілющий дух тисячолітніх молитв. Там горить благодатний вогонь, від якого неодмінно треба запалити свічку. А ось і голгофа, біля підніжжя якої був похований Адам – наш прабатько. Тут і місце розп’яття Месії, де йому передбачено було померти страдницькою смертю. Зупиняється погляд і на тріщині в скелі, через яку кров Ісуса скропила Адамові кості, звільнивши першу людину і кожного з нас від рабства першородного гріха, на мить воскресивши Адама. Ця подія символізує віру кожного християнина у воскресіння на життя вічне. Святим Духом наповнене місце, де поклали Ісуса перед похованням, помазавши тіло благопахощами та загорнувши у плащаницю. Для кожного прочанина дуже почесно доторкнутися до того місця, помолитися, поклонитися Господові.

Там, на Святій землі, відчуваєш мізерність усіх життєвих прикростей, негараздів, щоденних клопотів. Саме там відчуваєш велич Божественного подвигу, котрий «віддав свого Сина єдинородного, щоб кожний, хто повірить в нього, не загинув, але мав життя вічне».

В розумовій чи чуттєвій любові Бога, яка не мусить, не має потреби виявлятися назовні, важко відчути, розпізнати та оцінити, наскільки сильною, правдивою і безкорисливою є наша любов. Саме життя навчить нас і виявить, якою є ця наша любов: чи щира вона, правдива, глибока й безкорислива, чи тільки зовнішня обкладинка, яка пристелює самолюбність. Наша любов до ближнього є виміром правдивості, щирості та вартості любові до Бога. Пам’ятаймо завжди, що ставлення до ближнього – це образ і віддзеркалення нашої любові до Бога.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати