У закарпатському селі лякають дерева та знімають ворота з обійсть, де живуть вередливі дівчата

Кореспондентові «ВЗ» довелося тягнути ці ворота близько сорока метрів

На вечорниці виходимо близько дев’ятнадцятої години. Нам, шістьом хлопцям, належить обійти так званий мікрорайон Долина. Маємо знайти щонайменше п’ять дівчат. Хлопці кажуть, що в центр та решту частин села йти не варто. Там – територія інших колядників.

Підходимо до хати однієї з симпатій нашого побратима. Кожен по черзі запалює петарду й кидає у двір. Виходить господар… з сокирою. Стає моторошно. «Ви до Наталки? То заходьте». Мій знайомий з Кривої каже, що зазвичай до хлопців має виходити дівчина. І лише побачивши серед парубків свого коханого, запрошує їх до хати. Однак цімбор радить не обурювати ґазду, бо той може взагалі не впустити. Поколядувавши «Добрий вечір», заходимо. Хвилин через десять заходить і господар. Виявляється, він ходив на город зі сокирою лякати дерева. «Лякати» в Кривій означає підійти до дерева, котре вродило найкраще, і, махаючи сокирою, наказувати: «Як не вродиш так, як минулого року, то зрубаю тя…». Тут вірять, що на Василя дерева, як і вся худоба на «обшарю» (господарстві, дворі), набувають людських якостей, у тому числі й лякливості…

Скуштувавши домашнього кривського вина, збираємось іти далі. Залишається завітати ще до чотирьох дівчат.

Наступна зупинка – двір Іванки – дівчини нашого побратима Миколи. Знову запалюємо петарди. До нас ніхто не виходить, хоча у вікнах бачимо світло. Робимо ще одну спробу. «Може, найшла си другого твоя Іванка?», – кепкують товариші з Миколи. Постоявши під парканом хвилин із десять, хлопці вирішують знімати ворота. Вони запевняють, що роблять це вже кілька років поспіль, і ніхто на них за це досі ще не ображався. Торік, кажуть, віднесли ворота примхливої дівчини майже до самої річки. Піднатужившись, знімаємо одну частину воріт і несемо вниз вулицею. За нами несуть другу частину. Метрів за 30-40 ставимо їх біля дороги в напівсухий «шанц» (канаву).

У решти дівчат ворота знімати не довелося. До нас люб’язно виходили господарі, разом з нами колядували і навіть дякували, що ми зайшли.

В одній чепурній хатині впадає у вічі оберемок сіна, з якого родина дістає горіхи. У нашій присутності їх розколюють з таким хвилюванням, ніби розгортають екзаменаційні білети. Виявляється, якщо зернятко в шкаралупі здорове, то бути цілий рік здоровим і його власнику. Якщо ж ні – слід чекати хвороби. А ще для здоров’я всієї родини, розповіла Йолана Фетько, бабуся однієї з дівчат, на Василя у Кривій під скатертину на розі стола кладуть шматочок часнику… Вона ж каже, що стріляють у селі вже здавна. Про таку традицію розповідала ще її прабабця. Колись, пригадує пані Йолана, стріляли порохом, який закупорювали в металеві банки. Іноді такі «феєрверки» закінчувалися сумно. Часом обурені «женихи» могли віднести ворота аж за село. Тоді хлопці ходили, здебільшого до своїх майбутніх наречених. У чиєму дворі стріляли, там протягом року, як правило, гуляли весілля.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати