Закарпатський правоохоронець бойову нагороду заслужив у мирний час

Та пополудні надійшло тривожне повідомлення. На місці теперішнього мікрорайону Росвигово у 60-ті роки минулого століття було  поле. Його орендували болгари, які вирощували овочі. Посеред поля стояла сторожова хатинка, у якій мешкав охоронець зі своєю сім'єю.  І ось, коли одного з останніх днів листопада глави сімейства не було вдома,  у помешкання вдерся невідомець із сокирою.  Дружині господаря з дитиною  вдалося вискочити через вікно  і втекти. Про НП повідомили в міліцію. Окрім Євгена Горвата, на службі знаходилися помічник та водій "Автозаку" (оперативно-слідчої групи на той час як такої ще також  не було). Черговий офіцер із водієм на "Газоні" виїхали на місце пригоди. Грунт на полі  уже примерз, тому  машина, не доїхавши сотню метрів до сторожки, забуксувала. Євген  далі вирушив  пішки.  Неподалік зібрався  гурт людей.  На будівлі були  порубані вікна та пошкоджені стіни.

Невдовзі з приміщення вискочив чоловік із сокирою в руках і став утікати в бік теперішнього ресторану "Ловачка". Страж порядку скомандував "Стояти!", зробив два попереджувальні постріли у повітря. Але на втікача це не вплинуло. Відстань між Євгеном Горватом та  зловмисником швидко скорочувалася.

-- Я міг його легко знешкодити, поранивши, наприклад,  в ногу. Але стріляти в людину –  непросто. Отож  намагався  діяти по-іншому, --   із щемом   у душі навіть через 44 роки коментує цю  подію Євген Іванович.

Та в якусь мить  втікач несподівано розвертається і, піднявши сокиру над головою, кидається назустріч своєму переслідувачу. Довелося стріляти – ліва рука невідомця безсило обвисла.  Правда, це його не зупинило – правою він підняв  сокиру над головою міліціонера. Загострене лезо чиркає Євгена  по голові. Удар збив правоохоронця  з  ніг. Падаючи, він зумів вивернутися, далі  підставив ліву руку, в яку і  ввійшло  лезо. У цю мить міліціонер завдав удар  супротивнику. На допомогу підбігли водій та ще хтось з місцевих...

Невдовзі швидка допомога доставила важкопораненого міліціонера в лікарню. Негайно було проведено операцію.  Життя Євгена Івановича висіло на волосині: пошкоджена кістка черепа загрожувала функціонуванню мозку. Довелося зробити ще одну операцію. Тринадцять днів Євген Горват знаходився між життям і смертю. Цілодобово біля нього чергували дружина Ольга,  найближчі  товариші  та родичі.  І він вижив. За мужній вчинок Євгена Горвата було нагороджено медаллю "За бойові заслуги"...

Народився він 7 січня 1932 року у с. Мідяниця Іршавського району. Сім'ї на той час у селах, як правило, були багатодітні. Ось і в Горватів  зростало четверо сестер  та троє братів. Батько працював  лісником. Така державна посада глави сімейства забезпечувала безбідне життя всій родині. Євген закінчив чотири класи місцевої школи,  потім ще три "гражданської" -- в Іршаві.

Освічених людей у той час було обмаль, отож главу сімейства переводять працювати у Мукачево. Тут у 1950 році Євген Горват  закінчив школу № 16 (перший випуск). Йому  запропонували роботу  в районному відділі освіти. Нестача освічених кадрів  торкнулася й армії. І ось восени 1952 року  Євген Горват опинився у 21-ій бригаді резерву Верховного командування Збройних Сил СРСР, розташованій у м. Гайсин на Вінничині.

Весь рік  призовників  навчали  азам військової науки. Гостро відчувалася нестача кадрів. Нерідко сержанти були з 3-4 класами освіти.  Тому командування вирішило відібрати з числа курсантів кілька найбільш підготовлених. Серед них  був  і Євген Горват. Невдовзі  він став помічником командира взводу. Закінчивши службу в Гайсині, демобілізувався через два роки молодшим лейтенантом...

У середині 50-х років минулого століття  Євген Горват працює спершу  у відділі освіти, потім стопами батька подався у лісокомбінат. Пробує вступати на юридичний факультет Львівського державного університету -- та конкурс  тоді  був високий. Продовжив навчання  у Мукачівському кооперативному технікумі. На той час сфера торгівлі була досить "блатною". Однак Євгена Горвата вона зовсім не приваблювала.  Якось сусід-міліціонер запропонував піти на роботу в органи внутрішніх справ. І в 1961 році  міліціонер Горват очолив інспекцію з виправних робіт (окрім Мукачівщини, у його відання входили Воловецький та Свалявський райони). Коли  цю службу розатестували,  молодому правоохоронцю запропонували оперативну роботу.  Пройшовши навчання на курсах  дільничних міліціонерів, він був призначений в тодішній  ОБХСС мукачівської міліції. Доводилося викривати різні правопорушення і кримінально-карні діяння у сфері торгівлі  та обслуговування, легкій промисловості тощо. Через  4 роки, коли начальник міськвідділу Іван Ігнат запропонував перейти у карний розшук,  Євген з радістю погодився.
-- У карному розшуку було легше морально: раз скоєно злочин, отже,  злодію чи вбивці -- місце на нарах, --  каже  ветеран.    

До цієї нелегкої служби Євген Горват прикипів усією душею. Чимало республік колишнього СРСР довелося об'їздити у службових справах. Розслідував багато зухвалих і тяжких злочинів.  Один з них, наприклад, розбійний напад на сім'ю Ровт.

Вранці, коли вдома господиня  залишилася  сама,  у помешкання увірвалося кілька  осіб у  масках. Ударили жінку молотком по голові,  потім прив'язали до печі. Забрали цінні речі. Господиню лише в обід рідні виявили непритомну. Міліціонерам  поталанило: у поспіху зловмисники залишили сумку, на дні якої була газета "Львівська правда". Отож сліди повели у місто Лева. Спільно з тамтешніми колегами вдалося вийти на сліди бандитів.  Зокрема стало відомо:  один  з них --  з Москви. Євген Горват кілька днів вивчав у готелі журнал реєстрації,  поки не натрапив на потрібну особу. Винного у скоєнні тяжкого злочину  затримали в Києві. Згодом попалися і його поплічники зі Львова та Стрия. Міліціонери розкрили  ще кілька злочинів, скоєних цією групою. З'ясувалося,  що в Мукачеві  у них був навідник з місцевих, який і повідомив:  Ровти отримали посилку з-за кордону...

Була ще  одна гучна справа, пов'язана з крадіжкою наркотиків з мукачівської лікарні. У ніч на Різдво хтось викрав із сейфу медзакладу  кілька сотень сильнодіючого наркотичного препарату. Детально оглянувши місце події та залишені сліди, оперативники з'ясували, що "на шухері" тієї ночі знаходилася жінка. Злочинці діяли  у рукавицях, та покійний уже нині Юрій Кобаль, який працював тоді експертом,  зумів знайти відбиток одного пальця (як з'ясувалося пізніше, в одного з любителів «наркоти» порвалася гумова рукавиця). Розпочалася активна робота:  перевірили усіх наркоманів, яких на той час на обліку в нашій області нараховувалося...  шість.  Але  всі вони мали алібі.  На місці злочину зловмисники залишили рушничок, на якому виднівся відбиток ромбика.  Тому припустили, що це справа  рук військових. Запити пішли в усі частини Прикарпатського військового округу. Однак  підтвердження не надійшло. Тоді висунули версію: діяв хтось із раніше судимих. У міськрайоргани по всіх областях України та у місця позбавлення волі  надіслали відбиток пальця, залишеного на сейфі. А тим часом у Мукачівський міськвідділ надійшли бюлетені нерозкритих злочинів по країні. Петро Бронтерюк, який тоді очолював міську міліцію, доручив  проаналізувати їх Євгену Горвату. Скурпульозно вивчаючи інформацію,  оперативник звернув увагу, що в Кишиневі за крадіжку затримано двох  раніше судимих злодіїв. З ними була ще жінка, яка зуміла втекти. А в  іншому  бюлетні інформація з колонії: відбитки пальця належать їхньому недавньому підопічному (якраз його і затримали у столиці Молдавії). Отож, коли всі йшли у святкових колонах на 1 травня, Євген Горват з колегами доставляв злочинців з Кишинева в Мукачево. Крадіжку наркотиків їм доказали...

Згодом Євген Іванович очолив відділення карного розшуку, паралельно з роботою навчався  у Київській вищій школі міліції, яку успішно закінчив у 1975 році.  Досвідченого оперативника призначили  на відповідальну посаду першого заступника начальника Мукачівського райвідділу міліції. А за кілька місяців Євген Іванович очолив  цей підрозділ. Роботи вистачало завжди: у районі --  82 населені пункти, велика територія. Були і зухвалі злочини. Наприклад, вбивство тракториста у Н. Коропці. Вночі  один п’яний солдат викрав  з військової частини машину. У полі забуксував і став вимагати, щоб тракторист, який там був,  витягнув його. Той не схотів. Тоді військовослужбовець застосував зброю. Озброєного зухвальця затримали.  Жахлива трагедія мала місце і в с. Лавки. На власному обійсті  виявили  труп дідуся з перерізаним горлом. Згодом оперативники затримали за скоєння злочину онука потерпілого. З'ясувалося:  той зі своїм  приятелем напередодні навідався до  старенького. Господар пригостив  гостей, а вони «віддячили»   йому вбивством,  прихопили ще й гроші...
З теплотою згадує ветеран про взаємодію міліції з владою, зокрема, першим секретарем райкому партії Василем Гецянином. Керівник завжди йшов назустріч правоохоронцям.

1-го вересня 1986 року підполковник міліції Євген Горват вийшов на заслужений відпочинок. Його справу успішно продовжили вихованці Іван Стегура, Ілля Бадзьо, Іван Котубей  інші. 

Відданість роботі  гідно оцінені різними нагородами. Окрім уже згаданої  медалі "За бойові заслуги", був  орден Трудового Червоного Прапора.  Цінували і підтримували Євгена  Івановича його рідні --  дружина Ольга Іванівна, донька Ольга та син Йосип.

-- Я дуже вдячний дружині. За специфікою служби я мало займався вихованням дітей: вночі, коли повертався, вони вже спали, а вранці ішов – ще спали, --  каже ветеран. – Тож майже усі клопоти були на її плечах.

Син пішов стопами батька, працював заступником начальника Мукачівського міськвідділу міліції. Нині --  на пенсії. Донька стала лікарем. Тепер проживає у Чехії.  Хвороба, на жаль,   завадила Ользі Іванівні довго працювати, вона --  інвалід праці 2-ої групи. Часто важка рана дає про себе знати і Євгену Івановичу. Та, незважаючи на це, він продовжує керувати Мукачівською районною радою ветеранів ОВС, яку очолює з початку її  заснування.

Щороку  на початку січня  дружня родина Горватів  збирається разом. Бо, крім Різдва Христового, 7-го січня глава сімейства відзначає свій день народження.  Приходять онуки,  у яких уже свої сім'ї, а тепер ще й дві правнучки Данієла та Євічка. Вітають ветерана  друзі та колеги. 

З роси і води Вам, шановний Євгене Івановичу!  

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати