Закарпаття: Через забаганки дружини Медведчука люстри на дачі міняли щотижня!

Закарпаття завжди вабило київських чиновників своєю природою й чистим повітрям. Чимало з них і нині активно будують тут “скромні хатинки”. Щоб довідатися про одну з таких «колиб» - Віктора Медведчука, колишнього голови адміністрації президента Кучми, їдемо у Жденієво, що у Воловецькому районі Закарпаття.

Неподалік посту, що стоїть на межі Закарпатської та Львівської областей, звертаємо на бічну дорогу, яка веде у напрямку Жденієва. До цього селища дорога жахлива – з вибоїнами, без розміток. Далі – гладенька, подібна до траси Київ-Чоп. У кінці Жденієва стоять близько десятка дерев’яних котеджів. Є тут гарний тенісний корт. «Це – маєтки місцевих бізнесменів», – пояснює знайомий з Воловця.

За селом звертаємо наліво. Тут дорога ще краща, майже ідеальна. Обабіч – імпортні світильники й новенькі бортики. Здолавши ще зо три кілометри, під’їжджаємо до пропускного пункту. Шлагбаум, на диво, піднятий. Перед входом до маєтку величезний майданчик, який закінчується дерев’яною будівлею й величезним металевим парканом. За ним – десятки гектарів землі, на якій і розкинувся утаємничений котедж колишнього головного СДПУ(о)шника країни. Підходимо до цієї нехитрої хатинки. Натискаємо на кнопку дзвінка. З дверей цього КПП з’являється чоловік у чорній формі з пістолетом на поясі. “Що ви хотіли?”, – звертається до нас чолов’яга. “Ми - журналісти. Хотіли б подивитися на хату Віктора Медведчука”. На цьому наш діалог і закінчився. Охоронець гримнув дверима, порадивши нам триматися звідси подалі, оскільки це – приватна власність.

Бажання побачити, що ж там за величезним парканом, змушує піднятися на гору й заглянути за високу сітчасту огорожу. Для цього доводиться лізти густими чагарниками метрів зо тридцять. Ось і огорожа. На решітці написано, що об’єкт під охороною й... напругою. Я не став перевіряти, скільки саме вольт пробігає за два-три сантиметри від мене. Однак вирішую сфотографувати цей електропаркан. Не встигаю зробити одну-дві фотографії, як знизу чується собачий гавкіт. Очевидно, одна з камер, котрих на огорожі стільки, як іграшок на новорічній ялинці, зафіксувала мої дії. Тому, мабуть, охоронці і спустили собак. Я встиг побачити метрів за 50 від входу величезну дерев’яну споруду з зеленим дахом. Однак крізь огорожу сфотографувати цю «хатинку» не вдалося: заважали дерева. Та й гавкіт собак вже наближається. Швиденько біжу крізь ту ж гущавину вниз до товариша.

Від’їжджаючи, робимо загальне фото маєтку. Стоїмо метрів за 30 від паркану. Аж тут виходить той же охоронець і щось кричить. Ми не стали прислуховуватися до його слів. Водій каже, що камера зафіксувала його номерні знаки і тепер він може мати проблеми. Були вже на Воловеччині такі випадки. Тому сідаємо в авто і швиденько від’їжджаємо. За метрів 50-60 від маєтку колишнього голови адміністрації Кучми перед нами раптово з’являються темно-сині «Жигулі» і супроводжують нас до самісінького Жденієва. Потім, побачивши, що ми їдемо геть, повертаються «на базу»…

Дорогою дізнаємося, що в сусідньому селі Задільському живе чоловік, котрий свого часу працював на дачі Медведчука. Їдемо до нього. Пан Михайло охоче погодився на розмову. «Дача спочатку будувалася, як спортивна база футбольного клубу «Динамо», але коли сюди вперше прилетіла дружина Медведчука Оксана Марченко, а потім тут відзначали Новий рік Медведчук, Кучма й майже вся екс-президентська адміністрація, всі зрозуміли, що це приватний маєток Медведчука. Загалом тим електропарканом, привезеним з Ізраїлю, обгороджено 40 гектарів площі. Всередині є й вертолітний майданчик, площею близько 50 метрів квадратних, і численні басейни з водоймами. Туди напустили рідкісних звірів, щоб панам було на що полювати, – розповідає пан Михайло. – На територію цієї споруди могли завозити й сніг, коли зима була не надто білою. Якось перед Новим роком на дачу для Оксани аж із Сімферополя привезли величезну ялицю рідкісної породи… Коли вона приїжджала, наші правоохоронці, котрі тоді несли службу в середині дачі, виганяли нас додому, бо дружину правої руки тодішнього президента дратував гул техніки й наші розмови. З робітниками дружина Медведчука ніколи не спілкувалася. Було нас там майже 300 осіб з усієї області. Майже стільки ж було міліціонерів. Охорона стояла одразу після Жденієва. Споруджуючи фундамент, часто доводилося аж на самісінький верх дачі носити бетон у наплічниках”. На дачі, каже пан Михайло, через примхливість Оксани Марченко, люстри міняли щотижня. Одного разу розбилася люстра вартістю 2000 євро! Зривали й паркет. Лише тому, що на одній детальці виднілася плямка від стовбура. Робітники отримували по 500, а інколи й 600 гривень на місяць. Для села, каже пан Михайло, на той час це були добрі гроші. Після помаранчевої революції до всіх, хто працював на цій дачі, підходили правоохоронці й випитували: хто, коли, скільки й за що платив…

Вже у Воловці вдалося поспілкуватися з жителями Пашківця, що за два кілометри від Жденієва. Люди розповідають, що під час масштабних гулянок друзі Медведчука влаштовували автомобільні перегони на джипах сусідніми селами. А феєрверки поблизу дачі були такими, що і в Києві не побачиш. Гуляла знать…

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати