Тарас Ловска: "Хотілося б, щоб усі священики були добрими служителями і ревними пастирями свого народу"

Напередодні Нового року і Різдва Христового Ужгородська греко-католицька духовна академія, що є єдиним богословським закладом на Закарпатті, відзначила своє 230-річчя.
Про те, чим і як живе цей заклад, про
проблеми духовності суспільства наша розмова з ректором духовної семінарії о. Тарасом Ловскою.

Тарас Ловска: "Хотілося б, щоб усі священики були добрими служителями і ревними пастирями свого народу"

— Отче Тарасе, що для вас означає бути ректором духовної академії?

— В першу чергу, це велика відповідальність — тобі доручені молоді люди, це є той матеріал, з яким треба працювати. Крім того, функція ректора полягає в практичній координації стосунків між викладачами, між студентами — чи нема якогось тиску на когось, згладженні можливих конфліктів. Викладачі мають бути свідомими того, наскільки залежить від них плід праці. Адже ця інституція покликана формувати молодих людей, котрі чують голос Божий, направляти їхні звичаї — як добрі, так і погані, довести їх до того рівня, щоб вони були на висоті. Вони мають бути тим світлом, на яке будуть дивитися, з нього черпати енергію, піднімати духовний рівень.
Тож мені як ректорові для всіх потрібно мати час — для викладачів, працівників, учнів.

— З якими проблемами найчастіше доводиться стикатися як адміністратору?

— Академія фактично живе з пожертв, які дають люди, також нам допомагають парафії, закордонні організації. Проте це не такі великі суми, а закони сьогодні жорсткі, треба вчасно за все платити — газ, світло тощо. Деяку частину необхідного оплачують студенти — раніше за проживання в семінарії з них бралося 150 гривень, тепер, розуміючи, в якому становищі опинилися люди, ми зменшили плату наполовину. А загалом, якби все порахувати, зважаючи на підвищення цін, то кожен студент мав би сплатити 2 тисячі гривень за рік. Викладачі ж отримують чисто символічну плату, це навіть не плата, а просто винагорода за роботу.
Спочатку я дуже переймався цим питанням. Адже що виходить? Студенти перебувають на повному утриманні, тут проживають, мають триразове харчування. І мимоволі напрошується запитання: чому 130 громадян України кинуті державою напризволяще? Влада у закладах, подібних до нашого, не має ніякого зацікавлення, лише з трибун говориться про те, що потрібно піднімати духовність. Люди добрі, нам потрібно піднімати духовність, а що ви для цього зробили? Що ви зробили для церкви? Ми платимо за всі комунальні послуги, як будь-яка бізнес-структура. Але ми ж не мільйони заробляємо! І навіть не знаєш, кого просити, до кого звертатися. Хоч би якісь пільги дали, адже тут діти живуть! А потім якось заспокоївся, зрозумів, що нема сенсу тим надто перейматися, адже все в руках Божих, як Бог дав — так воно йде. «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» — і Бог дає. Живемо нинішнім днем, не маємо забезпеченості на півроку вперед, але якось воно йде.
Дбаємо про себе своїми силами: маємо власне підсобне господарство, де вирощуємо городину, фрукти, утримуємо птицю, свиней. Для цього у селах Чепа і Дротинці орендуємо землю в селян, маємо власний трактор і комбайн. Семінаристи самі ведуть господарство. Це значно допомагає виживати, а також дає змогу харчуватися натуральними продуктами. Я дуже зацікавлений у тому, щоб семінаристи їли екологічно чисті продукти. Крім того, в Анталовцях, де є ставки, плануємо розводити рибу.

— Крім керування закладом, чи ведете при цьому священицьку роботу?

— Безперечно. Крім того, що я є ректором, я ще помічник єпископа, так би мовити, його заступник. І якщо він не може бути присутній десь на молебнях чи якихось заходах по області, то я його заміняю. Крім того, на території семінарії є новозбудована церква, у якій правляться служби і для парафіян-вірників, котрі близько живуть, і для семінаристів. Тож часто доводиться і сповідати, і хрестити, і вінчати. У відомій на всю область каплиці святого Тадея протягом дня для семінаристів правляться служби Божі.

— Аби відповідати посаді ре­к­тора, вам потрібно було про­йти спеціальну підготовку?

— Підготовки як такої для цього нема. Хто буде ректором — у компетенції єпископа, це він призначає. Звичайно, єпископ зважує якості людини, її придатність для такої роботи.

— Скільки семінаристів зараз навчається в академії і як визначається кількість абітурієнтів? З огляду на те, якою є потреба у священиках по області? 

— На сьогодні в духовній академії маємо 126 семінаристів. Звичайно, потреба у священиках є одним із домінантних факторів при наборі. Але є ще один важливий фактор, який суто по-людськи треба порозуміти. Не завжди виходить так, що на одну парафію призначається один священик. Це пов’язано з тим, що, приміром, не кожна парафія може утримати священика. Якщо парафія велика, то проблем нема. А є маленькі парафії — на 25— 30 вірників, де теж потрібно служити. Тому часто трапляється, що один священик обслуговує дві-три парафії. Головне тут — задовольнити духовні потреби вірників, щоб усі служби були вчасно відправлені.
Крім того, беручи до уваги картину інших країн — в основному західних, де мало покликань до священицтва, ми дякуємо Богу, що маємо таких покликаних і за кожне покликання будемо боротися. Це є дар Божий, коли Бог когось хоче до богослужіння. А якщо Бог кличе, то подбає про те, щоб священик мав поле праці. Це Боже провидіння. Тут іде випробування віри, наскільки ти вірний Господові Богу. У цьому я повністю підтримую нашого єпископа Мілана Шашіка — якщо хоче Бог і якщо людина хоче бути священиком, ми її приймаємо радо. І якщо в Закарпатті не буде місця для роботи, то світ великий — є Центральна і Східна Україна, є Росія, є наші емігранти в різних країнах світу, котрі теж потребують духовної опіки .

— Отже, ви маєте зв’язки з парафіями в інших країнах?

— Безперечно. І чим далі, тим більше будемо заохочувати випускників семінарії до місійної діяльності, щоб вони не обмежувалися лише Мукачівською єпархією чи Закарпатською областю, а були готові служити тим людям, котрі живуть за її межами.

— А чи підтримуєте контакти з богословськими закладами інших країн? 

— Зараз налагоджуються стосунки з теологічним факультетом Пряшівського університету в Словаччині. Ми підписали домовленості про співпрацю між двома інституціями в науковій сфері, обмін літературою і досвідом, участь у міжнародних конференціях. Маємо добрі відносини з італійськими університетами, особливо зі Східним інститутом, де навчалися і зараз навчаються багато наших студентів. Підтримуємо зв’язки з семінарією в Ніредьгазі, їздимо одне до одного з дружніми візитами, ділимося досвідом. Тісні зв’язки у нас із семінаріями в Україні — Львівською, Тернопільською, Дрогобицькою.

— Якщо по закінченні академії семінаристи виявляють бажання навчатися далі, то чи мають таку змогу і де?

— Навчання в нас триває 7 років, і кращих студентів направляємо на подальше навчання, якщо вони погоджуються на ту дисципліну, якої ми потребуємо. В основному продовжувати навчання їдуть до Італії, там найбільше доступних університетів, та й італійська мова порівняно з іншими доволі легко і швидко засвоюється. Хоча можливості є і в інших країнах — Німеччині, Австрії, Угорщині, Польщі.

— А чи важко вступити до академії? Загалом, якими є вимоги до абітурієнтів?

— По-перше, потрібно мати повну середню освіту, задовільний стан здоров’я, обмеженим є вік — від 17 до 30 років. Вступні іспити складаються з двох частин: граматика і твір на вільну тему, аби ми бачили спроможність вступника висловлюватися, бо комунікативна здібність дуже важлива для майбутнього священика. Друга частина більш серйозна, іспити складаються при комісії, до якої входять ректорат і єпископ — перевіряються слух і голос, що дуже важливо для нашого обряду, знання історії церкви, катехизму. Також проводиться співбесіда, аби з’ясувати, з якою метою вступник хоче тут навчатися, чи то є його бажання, чи це воля батьків.

— Чи були випадки, коли хтось залишив семінарію?

— Таке трапляється, але не часто. Здебільшого семінарист іде на це з власного переконання, але інколи я його до цього заохочую, бо бачу, що це для нього краще. Для нас важливо, щоб студент був свідомий того, куди він вступає і ким хоче бути. Бо якщо не відчуває себе щасливим від свого вибору, а лише виконує волю батьків, то я його заохочую до того, щоб мав сміливість зізнатися, що це йому не до душі. Я не звинувачую його, а навпаки, переконую в тім, що то є правильний крок, бо з примусу душпастирем бути не можна.

— Як ставитеся до такого твердження, мовляв, священиком бути вигідно, бо його завжди люди прогодують?

— Якась частина правди в цьому є, але я завжди наголошую студентам: якщо хочете жити заможно, вибирайте інші дороги. Я не кажу, що священики будуть погано жити. Якщо будуть добре працювати, то люди віддадуть їм останню сорочку. Біда, коли священик на перше місце ставить матеріальне...

— Чи мають змогу семінаристи під час навчання відчути, що таке бути священиком?

— Так, віднедавна ми ввели практику — п’ятий рік навчання семінаристи проводять у різних парафіях, щоб відчули, як живе священик, як працює. Під час свого стажування буквально у всьому беруть участь — службах, відспівуваннях, хрестинах тощо. Крім того, вони мають твердо вирішити, чи підійде їм такий стиль життя. Адже священика можуть покликати вночі, бо, приміром, хтось помирає і треба його висповідати. І священик має йти.
Але якщо людина служить щиро, то у служінні є велика насолода, це не тягар для неї. Ми часто про це говоримо зі студентами, і якщо вони цієї насолоди не відчувають, то краще у священики не йти. Хотілося б, щоб усі були добрими служителями і ревними пастирями свого народу.

— Дехто порівнює священика з психотерапевтом, мовляв, обидва лікують душу. Що скажете про таке порівняння?

— Однозначно, я б так не сказав. Так, психологи, психотерапевти впливають на людину, допомагають їй якоюсь мірою, але вони це роблять суто з наукової чи людської точки зору. Священик же має більше покликання, він дає допомогу Господню, допомогу Слова Божого. Тож тут є суттєва різниця: священик — це не професія, це покликання.

— Як оцінюєте те, що теологія як наука не викладається в університетах України?

— Для мене це дуже болісне питання. Весь світ визнає теологію за науку і в кожному університеті країн світу ця наука викладається, є теологічні факультети тощо, а Україна, що цього року відсвяткувала 1020 років християнства, її не визнає. Ми вже дійшли того рівня, коли релігію не вважають опіумом для народу, а говорять про те, що треба піднімати духовність. На жаль, у реальності виходить, що говориться одне, а робиться зовсім інше. І над цим питанням ніхто не хоче замислюватися. А однозначно ж потрібно піднімати духовність, освіту, підтримати церкву. Адже політики й чиновники мають знати, що є ще й Господь, який керує світом, є заповіді «Не вбий», «Не вкради» , «Не бери більше, ніж тобі належить, бо нічого з собою на той світ не забереш». Я був би дуже щасливим, якби державні мужі зайнялися цим питанням, взялися перекласти богословські науки українською мовою, бо це потрібно не лише семінаристам, а й усім студентам. Вже 18 років Україна є незалежною і за цей час вона не в змозі забезпечити необхідною літературою тих, хто вивчає Слово Боже. Адже більшість літератури опублікована старослов’янською мовою, російською тощо, якими теперішня молодь не володіє. Ця література не є доступною, а треба, щоб молодь більше читала, бо слово породжує віру.
З нагоди Різдвяних свят я побажав би всім молодим людям, котрі чують у своєму серці голос Христа «Іди за мною», не сумніватися у виборі ані на мить. Вони щасливі, якщо чують цей голос, і будуть щасливі ті люди, котрі їх оточують. Різдво дає нагоду подивитися, як прийшов Христос на цей світ — відкрито, бідно, доступно, і дає нагоду слідувати Йому. Це моє побажання і студентам, і всім вірникам Закарпаття незалежно від того, якої вони конфесії. Бажаю, щоб усі любили одне одного, поважали, не конфліктували, жили в мирі, у злагоді. Щоб ми могли співати нашу колядку «Слава Всевишньому Богу, на Землі мир і людям доброї волі».

Єва Деметер, РІО
09 січня 2009р.

Теги:

НОВИНИ: Соціо

23:51
30 родин із прифронтової Харківщини оздоровилися та відпочили на Закарпатті за час дії програми "Турбота"
23:19
/ 1
Словаччина хоче відновити пасажирське залізничне сполучення із Ужгородом, яке припинилося 80 років тому
18:22
"Укрзалізниця" ще цьогоріч планує запустити потяг "Київ – Кошиці"
15:29
/ 7
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
/ 1
Приватний поїзд "Прага – Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 3
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 5
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 22
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 30
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
» Всі новини