Закарпаття. Підсумкове

Як ніде в Україні крайова економіка є не так ліберальною, як феодальною. Якщо колись жоден корчмар не смів торгувати без дозволу графа чи барона, то й тепер нічого принципово не змінилося. Наша буржуазія принципово не є революційною – на відміну від французької. Вона упродовж десятків поколінь звикла інтригувати. Помаранчеві події ніби давали шанс на зміну психологічних кодів. Але дуже швидко все повернулося на круги своя. Замість одних кланів піднялися інші – та й по всьому. Точнісінько так наші замки постійно переходили від одного барона до іншого, а життя навколо через те не змінювалося. До кардинальних перемін тут призвели тільки дві світові війни. У принципі нинішня глобальна криза теж явище такого же порядку. Війни і кризи руйнують патріархальність, прочиняють двері для нових впливів.
 
Свого часу прихід на Закарпаття В.Медведчука – Г.Суркіса і їхніх капіталів не змінив ситуації на краще. Якогось системного бізнесу вони не налагодили, до творення реального продукту справа не дійшла. Край цікавив як електоральний ресурс і енергетичний ринок. Тепер нависає друга хвиля варягів, і ситуація для них значно сприятливіша. Тому в місцевого істеблішменту відроджуються автономістські настрої, до нових викликів він явно не готовий. Схоже, що найближчими роками відбуватиметься переорієнтація місцевого бізнесу від угорських чи австрійських партнерів до вітчизняних. Це як у княжому Києві, де одне купецько-боярське угруповання лобіювало інтереси чернігівських сусідів, інше – волинських, третє – суздальських, бо мали там спільні справи. Якщо це станеться на Закарпатті, тут почнеться реальна політична структуризація суспільства. Зараз же більшість наших партій керуються з єдиного центру.
 
Структуризація же – необхідна передумова лібералізації, переходу до реального ринку від середньовічних базарів-ярмарків. Головне при цьому – не втратити землю, мінеральні джерела, ліси, не доруйнувати річок формованим вибранням гравію з русел. Ну і звісно, не перетворити край на всеєвропейський могильник преміксу. Не віддати ведмедів на поталу грошовитим любителям сафарі. Тому роль обласної влади в цих умовах має різко зрости, адже доведеться вирішувати конфлікти між місцевим та зайшлим бізнесом. Місцевий прагне максимально міцнити свої позиції перед приходом варягів, звідси численні приватизаційні скандали минулого року. та все одно на часі перехід від родинно-кланових структур, котрі на Закарпатті найбільше законсервувалися, до більш складних зв’язків, притаманних сучасному суспільству.
 
Проблема у тому, щоб зберегти максимум позитивів із минулого і вижати побільше плюсів із нових можливостей. Якщо край робить ставку на туризм, він не зможе залишатися замкнутим і керованим з одного кабінету. Він мусить відродити виноробство у промислових масштабах і тваринництво, реалізувати понад півстолітньої давності гасло про край садів і виноградників. Та найголовніше – має змінюватися ментальність від психології “швидких грошей” (контрабанда, нелегали тощо) до орієнтації на менш дохідний, зате системний бізнес. Має настати злам в умах. Закарпаття має перетворитися зі жлобської зони на край з чіткими правилами гри, прийнятому у цивілізованому світі. Робити гроші із повітря усе тяжче, їх доводиться вкладати у реальні проекти, котрі можуть окупитися тільки через кілька років. Без більш активної інтеграції у загальнонаціональні структури тут не обійтися. То ж наступний рік буде доволі суперечливим.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати