І хоч він, кам'яницький художник Михайло Сусла, любить малювати й інші пори року, осінні барви його таки зачаровували. Але любить і зимову Кам'яницю, коли снігова ковдра виблискує.
- Знаєте, - каже, - то, певно, таки діє оця невидима сила тяжіння до рідної сторони, до отчого порога. Дивно і мудро ведеться в житті - вилітають діти ластівками з-під рідної стріхи, кожен у свій світ. Але при першій же нагоді летять до рідної хати.
Любить художник розмірковувати над сенсом людської особистості. І таким був завжди. Коли у свій час вчився в Ужгородському училищі мистецтв, вже тоді його викладачі знали, що його душа ніколи не вгамується, завжди чогось хотітиме.
Хтось може розпинається на кожному кроці про свою любов до рідного краю, а Михайло Сусла передає її пензлем. У кожній картині, у кожному його мазку відчувається безмежна любов до рідного краю.
Пейзажі пана Михайла такі рідні, такі теплі, що навітцв оцю пізню холодну пору на серці так радісно і світло. Сам художник зізнається, що з лісом та горами він «на ти». Закарпаття обійшов з мольбертом вздовж і впоперек.
Картини Михайла Сусли нині в багатьох приватних колекціях у 15 країнах світу: у Словаччині, Японії, Польщі, Чехії, Сербії, Німеччині та інших.
Художника з Кам'яниці добре знають в Словаччині. Протягом п'яти років він їздив туди на запрошення Словацької спілки художників і писав Татри, а серцем линув у рідні Карпати.
...Чоловік йшов з лісу. Десь за плечима лишилися, перешіптуючись з вітром, старезні дуби. А він тішився, що природа його впізнала, що розщедрилася, показавшись йому в усій своїй красі, аби лише оту красу далі людям несли його умілі пальці.
Ні, він не любить копіювати природу, бо ж не фотограф. Він обов'язково додасть щось своє у цю земну красу. І в кімнаті стане ще світліше, ще тепліше. І сонцесвіт Михайла Сусли стане ще дзвінкішим, ще співучішим. Його сонцесвіт.