Закарпаття: Плюси і мінуси транзитної труби

Найбільшим забруднювачем повітря, зрештою, як і всюди в Україні і світі, на Закарпатті є автотранспорт. Нарешті машини, особливо з донедавна масовою видачею кредитів, стали для українців, а в тому числі й закарпатців, не розкішшю, а засобом пересування. Та як­би ж то повітря забруднювали тільки авто, що обслуговують краян. Оскільки на­ша область на кордонах із чо­тирма державами, а возити товар нині дешевше автотранспортом, ніж залізницею, через Закарпаття йдуть вантажі до всієї Європи. Колись, хоч і нетривалий період, існував спеціальний збір за транзит територією Закарпаття, це була хоч якась компенса­ція місцевій громаді за те ж таки пові­т­ря, розбиті дороги, шум і небезпеку ава­рій. Нині й того немає, та ще й не бе­­реться до уваги, що через наш край про­лягають також численні інші транспортні гілки з України до Європи – нафто- і газопроводи, лінії електропередач.  

За словами начальника відділу водних ресурсів, атмосферного повітря та відходів державного управління охорони навколишнього природного середовища в  області Миколи Кар­п’юка, одними з найбільших стаціонарних забруднювачів повітря в нашому краї є газокомпресорні станції. Якщо взяти, до прикладу, одну з них, скажімо «Ужгород», що поблизу Часлівців (Закарпатське лінійно-виробниче управління магістральних газопроводів), то із загального обсягу викидів від стаціонарних джерел 2007 року – 22,9 тисячі тонн, на цю станцію припадає близько тисячі ста тонн забруднювальних речовин, або 4,8 %. Якщо ж ідеться тільки про Ужгородський район, то з усіх стаціонарних забруднювачів газокомпресорна станція дає близько 92 % викидів. Ще більше викидає така сама поблизу Волівця.

Основні шкідливі речовини, які, за словами Карп’юка, від газокомпресорних станцій надходять в атмосферу – оксиди вуглецю, діоксиди вуглецю (парниковий газ), азотодіоксиди (теж парниковий газ).

Добре хоч, що забруднення не виходить за зону санітарної охорони, це один кілометр, тому особливо не впливає на довколишні населені пункти. Наразі поблизу станції «Ужгород» ще не ведеться забудова. А неподалік Хуста газокомпресорна станція «Голятин» Хустського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів розміщена поряд зі сміттєзвалищем. Точніше воно впритул підступило до станції. Транспортна прокуратура 2007 року  пе­ревіряла це небезпечне сусідство, однак кардинально нічого вирішити так і не вдалося.  

Як розповів Микола Карп’юк, обласне державне управління охорони навколишнього природного середовища впливає на таких забруднювачів через лімітування й нормування викидів. Відповідно до категорії об’єкта, їх змушують упроваджувати певні природоохоронні заходи.

Начальник головного управління еконо­міки Закарпатської ОДА Віктор Погорєлов: «Через нашу область проходить близько 1040 кілометрів газових мереж високого тиску, з них 410 транспортують блакитне паливо до Європи. Маємо 4 компресорні станції – поблизу Часлівців, Во­лів­ця, Хуста та в Сваля­в­ському районі. Є і перекачувальні станції, наприклад, у Берегові то­що. Якщо говорити про екологію, то через нафто-, газопроводи закарпатці перебувають у зоні ризику. Адже системи з часом зношуються, трапляються витоки, а з преси ми знаємо про аварії, зокрема й дуже серйозні, які, на щастя, траплялися поки що не в нашому регіоні. Крім того, місцевість на Закарпатті здебільшого гірська, тому в нас часто бувають паводки, зсуви, й лінії пошкоджуються. Іноді й шахраї намагаються красти паливо, а це теж може призвести до масштабних аварій. Також мережі потребують певної території, охоронної зони, а на Закарпатті, як відомо, й так малоземелля. Отож люди, місцеві органи влади мали б отримувати певні від­шкодування за ті ризики, яких зазнають через близькість таких об’єктів.

Газокомпресорні ж станції обладнані турбінами для збільшення тиску газу в напрямку Європи. Ці системи для роботи теж використовують газ, а від­працьовані речовини, насамперед вуглекислий газ, викидаються у повітря. Утім, для порівняння, вуглекислий газ, який виходить із вентиляційних каналів багатоповерхівок, теж не менш небезпеч­ний.

Викиди з газокомпресорних стан­цій мають досить високу температуру, яку можна було б використовувати. Недаремно у радянські часи поряд із газокомпресорною станцією під Часлівцями працював величезний тепличний комбінат «Весна», який постачав свіжою городиною все Закарпаття. На жаль, нині це тільки страхітливі скелети колишніх теплиць із побитим склом та заростями бур’янів.

Коли я був першим заступником міського голови Степана Сембера, в Ужгород приїздили фахівці,  готові  почати розробку проекту з використання викидів газокомпресорної станції біля Часлівців на опалення мікрорайону вулиці Перемоги в Ужгороді. Від­стань звідти до міста близько 14 км. Проектанти пояснювали, що температура цього конденсату понад 90 градусів, і якщо належно ізолювати труби, то на кожному кілометрі буде втрачатися лише 1–1,5 градуса тепла. При потребі уже в Ужгороді на котельнях можна було б робити підігрів. Однак депутатський корпус тоді не погодився виділити кошти на започаткування проекту. Коли я вже був міським головою, спробував це питання знову порушити, але навіть сам проект коштував дуже дорого, і ми від­мовилися».

Що ж, можливо, незабаром життя чи криза змусить фахівців повернутися до використання й таких видів альтернативного опалення або інших виробництв, адже газокомпресорних станцій  в Україні чимало. Тоді, можливо, вони приноситимуть менше шкоди довкіллю. Не виключено також, що місцеві органи влади, шукаючи джерела наповнення бюджетів, вимагатимуть від власників мереж відшкодування за землю й оформлення сервітутів (речові права, які забезпечують особі безпосереднє користування чужою річчю, землею. – Авт.). А поки що це об’єкти, особливо транзитні, більше політичні – на них зав’язані стосунки Росії, України та багатьох європейських держав. І напередодні  року нового вкотре тривожно – як же з газом і ціною на нього буде далі.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати