"Народний Дім" в Ужгороді зробили торгово-офісним центром

 Втім не сама рекламка, а те, де вона висіла — на вході в обласний будинок «Просвіти». Мабуть особливо гостро вразила ще й тому, що буквально тиждень чи два тому відзначалося 140-річчя «Просвіти». Ось, виявляється, до чого у нас звелося просвітництво …

«Rossignol / Pure mountain company” напис з одного боку від входу в будинок «Просвіти». З граматичною помилкою напис з другого боку: «Агенство нерухомості «Владі». Не кращі вивіски і в середині: ПП «Образчик» (і на якій це мові?) «ПроККом».

«Народна епопея жертовності»

«Особливе місце в українській історії Закарпаття ХХ ст. посідає спорудження Народного Дому товариства «Просвіта» в Ужгороді, — йдеться у статті голови крайового товариства «Просвіта», кандидата історичних наук Павла Федаки. Дев’ятого травня 1920 року було засноване крайове культурно-освітнє товариство «Просвіта», а вже через два дні, 11 травня, на першому засіданні його Головного відділу вирішили взятися до спорудження Народного Дому – пам’ятника національно-культурного «воскресіння Підкарпатської Руси». Для цього збір пожертвувань вівся по всьому краю і в діаспорі за кордоном, свої внески робили й видатні діячі Закарпаття, і учні шкіл, і студенти, і священики, а керівники товариства узяли банківський кредит. Літні ужгородці ще пригадують, як продавалися символічні цеглини — кошти за них йшли на спорудження просвітянського дому.

   «Згідно з проектом, розробленим архітектором Адальбертом Фодором та інженером Еміліаном Еґреші, просвітянська домівка складалася з двох будівель – Народного Дому і кінотеатру «Уранія»… Усередині, на першому поверсі, тягнувся коридор, зліва знаходилася каса кінотеатру, далі — гардероби, фойє, зал кінотеатру розміром 31x12,5 м на понад 600 місць. На другому поверсі розміщалися дві канцелярії, зал засідань, бібліотека і читальний зал; буфет на балконі перед кінотеатром, балкон кінотеатру на 120 місць, кінобудка; на третьому – музей (16,9x7,35 м), кімната для репетицій Руського театру товариства «Просвіта» і кімната для театрального інвентаря. Внизу знаходилися підвали з двигуном для подачі води по всьому будинку та машини для центрального обігрівання Народного Дому.

   Будівництво просвітянської домівки, враховуючи її імпозантність та архітектурно-художні деталі, було завершено за дуже короткий час – до початку жовтня 1928 р. абсолютна більшість робіт була виконана. Вартість спорудження Народного Дому становила 2 млн. 559 тис. 359 чехословацьких крон. Частина робіт, зокрема допоміжних і некваліфікованих, виконувалась на громадських засадах активістами «Просвіти» – учителями, службовцями, селянами з ближніх сіл, учнями і студентами Ужгородських учительської семінарії, гімназії, Мукачівської торговельної академії, Берегівської гімназії.

   Подвижницькою працею провідників «Просвіти», комітету і комісії будови Народного Дому, членів і симпатиків товариства, у тому числі молоді вписано яскраву сторінку не тільки в історію крайової «Просвіти», але й в історію Закарпаття і всієї України. Це була воістину народна епопея жертовності і любові до рідної культури, рідного краю, коли закладалися не лише цеглини в будову Народного Дому, але й міцний фундамент національної свідомості, патріотизму, українського державницького мислення і державницьких устремлінь».

Друге життя для Народного Дому

Діяльність патріотів з товариства «Просвіта» асоціюється і зі здобуттям Україною незалежності. З початку 90-х почалася і боротьба за повернення Народного дому, який у радянський час перетворили на Будинок офіцерів. Однак «Просвіти» у нас, як у не гречному анекдоті про те, де два українці — там три гетьмани, виявилось дві.

Як розповів «СЗ «Паланку» керівник закарпатського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» Володимир Піпаш, не дивлячись на те, що осередки товариства відроджувались по всій Україні, на Закарпатті було прийнято рішення про відновлення крайової «Просвіти», яка діяла у 1920-1938 роках. Такий поділ викликав гостре протиборство між патріотами Закарпаття. Напрошується асоціація зі «священиками», які створюють церкву а хоч і при першому стовпі, та не заради віри, громади, а лишень заради коштів, які можна збирати з віруючих.

Згодом керівник крайової «Просвіти» Павло Федака, який за словами Піпаша мав кращі стосунки з тоді мером Ужгорода Сергієм Ратушняком, домігся того, що 30 вересня 1997 року сесія Ужгородської міської ради прийняла рішення про повернення Народного Дому. Міські депутати тоді повірили в благородну мету передачі будівлі, яка повинна була стати осередком культурно-просвітницького руху на території міста й області.

   «На жаль, військові, які користувалися Народним Домом понад 50 років, довели його до дуже невтішного стану, — читаємо далі у Павла Федаки. — Будинок «Просвіта» отримала без опалення, без електроосвітлення і води, із затопленими підвалами, із дірявим у 42 місцях дахом, із зруйнованими санітарними вузлами тощо.

   Належало вивести будинок з аварійного стану. Коштів для цього «Просвіта» не мала, тому звернулася до громадськості краю, братів і сестер в діаспорі. Першим на заклик «Просвіти» відгукнувся Карпатський Союз Америки, згодом… Не залишилися осторонь цієї акції і члени «Просвіти» та інших українських громадських організацій краю… Допомогли коштами Ужгородський міськвиконком та управління майном області. Це дозволило замінити у місцях протікання покрівлю Народного Дому, стічні труби і жолоби, окремі санітарні вузли, налагодити відкачування води з підвалів, електропостачання, відремонтувати актовий зал і прилеглі до нього приміщення, читальний зал і бібліотечну кімнату, сходову клітку та інше. У 2000-2001 р. побудовано і змонтовано автономну сучасну котельню та запущено її у дію у грудні 2001 року (доти понад шість років будинок не опалювався). У 2005 р., з нагоди 85-річчя заснування крайового товариства „Просвіта”, відреставровано фасад будинку, відновлено напис „Просвіта” та здійснено його урочисте посвячення. З допомогою культурних чеських товариств в Ужгороді ім. Я. Коменського (голова Ольга Буксар) і Т. Масарика (голова Іван Латко) у 2006 році проведено цілий ряд важливих робіт, серед них і поважний ремонт і облаштування актового залу».

   Бізнес на гарних ідеях

   Отже, ужгородці вдруге реанімували свій Народний Дім. Та для чого, а точніше для кого? Щоб тепер мали де оселитися численні фірми і фірмочки? Прикро говорити, та коридор споруди, з одного з вікон якої майорить національний прапор, швидше нагадує нині громадську вбиральню…

    «Віриться, що незабаром стане Народний Дім «Просвіти» в Ужгороді провідним духовно-культурним центром усього Закарпаття», — закінчив свою статтю Павло Федака. Натомість, за його керівництва крайовою `Просвітою`, будівля перетворилася швидше на черговий, але занехаяний, торгово-офісний центр.

   У 1997 міська рада передала будівлю безкоштовно. Це «скромних» 2 тисячі квадратних метрів! А на яких правах, яку і кому платять оренду структури, що поселилися тут? Чи хтось колись про це звітувався? Чи відповідає закону цільове використання будівлі? Так, кошти культурно-просвітницькому товариству на його діяльність, безумовно, потрібні. Та кажуть, що офіційна плата якщо й платиться, то далеко не така, як склалася за ринковими цінами у центрі Ужгорода. Решта ж осідає у приватних кишенях. Крайову Просвіту називають ще Просвітою Федак. Головує батько, Павло Михайлович Федака. Голова крайової управи (аналог виконавчого директора) — його син, Павло Павлович, депутат міської ради від БЮТ. Була гучна історія з намаганнями обласних керівників БЮТ виключити депутатів Ужгородської міськради, що пройшли за списком цієї політичної сили, з партії і, відповідно, позбавити їх депутатства за сумнівну, з точки зору закону, співпрацю з мером Сергієм Ратушняком, зокрема й з дерибану земель. Однак все це з огляду на час, що минув, виглядає швидше як піар акція, бо БЮТівці міськради на чолі, тепер уже з керівником «Свободи» Павлом Федакою, і далі успішно ділять міські землі та майно.

 Ну і нарешті, хоча відомості не зовсім точні, у «Просвіті» є ще один Федака — брат керівника товариства, Михайло, який втратив помешкання і тут таки, у Народному Домі, живе…

Нині «робота» наших крайових «просвітян» звелася до видання, а точніше перевидання, переписування тих календариків, які видавала «Просвіта» у далекі 20-30-ті роки, коли треба було піднімати елементарну культуру людей. Та ще коштом діаспори видаються книги — насамперед, самих же Федак. Оце і все виправдання витраті коштів, які отримує крайова «Просвіта» від діаспори з Канади, Австралії, Америки, Аргентини тощо. Скільки цих коштів і на що вони пішли, ніхто ніколи не звітує. Отож і поважні люди, не кажучи вже про молодь, практично забули дорогу до Народного Дому. Тепер у «духовному центрі» нашого краю… можна придбати диво-чай.

      Крайова `Просвіта` сьогодні – це сімейний бізнес. А як ще можна пояснити, що більшість засновників крайової `Просвіти`, істинних патріотів опинилися за бортом цього `корабля`? Механізми управління організацією є сумнівними з точки зору і моралі, і закону, адже звітність про використання коштів фактично недоступна громадськості, яка її створила. Сумнівне правонаступництво сімейки новітніх «просвітян» оформлене під благородним соусом, не муляє очі ні ужгородській інтелігенції ні компетентним органам. Головне для таких комфортно паразитуючих на благородності інтелігенції, вчасно і голосно кричати про правильну державницьку позицію, про примари заколотів, про дух і незламність українських традицій і разом з тим, тихенько пхати в кишені гроші.

           Очевидно, тільки купленою лояльністю БЮТівської фракції у міській раді і прихильністю деяких депутатів від БЮТ в обласній раді, які мають стосунок до будинку «Просвіти», можна пояснити те, що таку споруду в самому центрі міста керівництво Ужгорода ще не повернуло у комунальну власність і не «прихватизувало». Виходить, з допомогою маріонеткових депутатів можна «підгребти» більше, ніж з продажу цього будинку. Бо на національно-патріотичні сентименти і духовність, пов’язані з Народним Домом, міським можновладцям Ужгорода вже точно начхати.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати