Дмитро Куклачов: "Я - виходець із сімейства котячих"

Як тільки закінчилася вистава кішок,що проходила в облмуздрамтеатрі, ми з фотографом одразу чкурнули за куліси. Актори швиденько прибирали елементи декорацій, а кішки вечеряли. Дмитро Куклачов пішов до гримерної, щоб змити грим. Інтерв’ю з ним було дещо незвичне, оскільки він увесь час сидів обернений до мене спиною і жодного разу не розвернувся. Що це? Неповага, закритість чи просто надмірна втома? Втім, розмова виявилася цікавою.
— Мабуть, батькова професія вам завжди була до вподоби, адже ви вступили до циркового училища...
–– Я ж народився з кішками, виріс із ними і все моє життя проходило поруч з цими пухнастими створіннями. Отож, коли постало питання вибору професії, я зрозумів, що хочу продовжувати батьківську справу — працювати з кішками в цирку.
— А чому ви не сказали батькові про те, що вступаєте до циркового училища?
— Мені просто захотілося зробити щось самотужки, а з батьком було би все занадто просто. Я провів для себе так званий іспит, тобто, якщо мене приймуть, то не через тата, а завдяки моїм бажанням, амбіціям, можливостям... «Іспит» склав успішно !
— Як вас спочатку сприймали на сцені: як сина Юрія Куклачова чи як незалежного артиста?
— На початку своєї кар’єри я себе взагалі ніяк «не афішував», виступав у трупі батька як звичайний клоун. А вже у 20 років зрозумів, що можу зробити щось сам, у мене з’явилася ідея поставити спектакль «Мої улюблені кицьки». Потім я вступив до Московського державного інституту театрального мистецтва на режисуру, наголошую, без допомоги батька, і вищезгадана вистава була моєю дипломною роботою. Відтоді почалася моя професійна кар’єра.
— Батько вам конкурент?
— Я й досі відчуваю цю конкуренцію. Інколи виступаємо разом, іноді окремо з сольними програмами. Частина котів — його, решта — мої. Ми завжди разом репетируємо й не ділимо тварин на «твоїх і моїх».
— Якщо проводите спільний спектакль (з Куклачовим-старшим), то й ціна за квиток вища?
— Та ні, для чого (іронічно посміхається)? Ціна однакова й не залежить від того, чи є на сцені мій тато.
— А тепер про кішок. У чому секрет дресирування, адже відомо, що пухнастики такі вперті й неслухняні?
— Просто ми дозволяємо своїм кішкам робити все, що їм замане­ться, ми їм нічого не забороняємо.
— Тоді завдяки чому вони на сцені роблять «усе за сценарієм». Якщо їм дозволити все, то, гадаю, на сцені буде бедлам.
— Кожна кішка виконує свій унікальний трюк, кожна має свої певні здібності й здатна виконати щось одне. Ось, до прикладу, кіт Борис (він знімається в рекламі котячого харчування) — йому вже 9 років і він дуже багато «напрацював» за ці роки. Така собі зірка, всі його знають.
— А інші кішки не заздрять Борисові?
— Та ні, Борис дуже спокійний і скромний. Головне, не «виділяти» його з-поміж інших, а любити всіх однаково. Коли приходять журналісти, то приділяють багато уваги Борисові, а на інших пухнастих створінь не зважають. Після візиту фотографів, операторів мої коти починають сваритися, битися... Отож, коли хтось приходить до котиків, то я закликаю приділяти увагу всім кішкам.
— Ще один ваш улюбленець зіграв кота Бегемота у стрічці «Майстер та Маргарита». Відомо, що під час зйомок траплялися різні містичні випадки, а з котом щось коїлося ?
— Він був дуже збентежений, наче в ньому щось змінилося. Після зйомок став якимось іншим. Не знаю, що з ним сталося.
— Які казуси траплялися на сцені?
— Ці казуси зрозумілі лише для мене, глядачі цього не помічають. Був випадок із Борисом. Він вискочив на сцену, щоб виконати свій трюк, однак його засліпило світло. В результаті він зіскочив до глядачів й побіг до фойє. Я вкрився холодним потом, бо ж головний актор тікає, глядачі тішаться. Біля дверей фойє Борис зрозумів, що зробив щось не так, зупинився й повернувся на сцену, пробігши по спинах, головах глядачів. Всі подумали, що це такий трюк (сміється). А я, в свою чергу, поводився так ніби так і мало бути.
— Розкажіть про свій виступ перед королівською родиною.
— Тоді в нас було турне містами Англії. В Лондоні ми виступили перед королівською родиною, а наступного дня надійшов лист, в якому йшлося про те, що на спектакль хоче прийти принцеса Діана з дітьми. Після виступу я підійшов до принцеси Діани з кішкою і вона була в такому захваті, весь час пов­то­рювала: вандерфул, вандерфул...
— Дмитре, ви отримуєте гонорар, а що отримують кішки за свою роль?
— Якщо кішка хоча би раз вийшла на сцену, то вона, наче справжній артист, хоче ще. Без сцени, без глядачів, без театральної атмосфери мої пухнастики нудьгують. Коли я беру для певного спектаклю кілька тваринок, то решта дивляться таким поглядом, мовляв, чому ти їх взяв, а мене не взяв. Отож, можливість виступати — це і є винагорода.
— Повернемося до вас, Дмитре. На сцені — ви веселий, а в житті вам гумору вистачає?
— Спочатку гумор народжується всередині нас, а потім переноситься на сцену. Взагалі, я людина дуже позитивна.
— Чим ще займаєтеся, чула, що практикуєте себе в журналістиці?
— Я веду постійну в колонку в одному з Інтернет-видань. Пишу статті.
— Мені здається, що ви чимось схожі на кішку. На вашу думку, у вас є щось котяче.
— Мабуть, щось є, бо я народився в Рік Кішки й за гороскопом — Лев. Я виходець із сімейства котячих, можливо, тому мені з ними так легко.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати