Ужгородська киянка Оксана Богдан про мистецьку кухню й творчі будні

О­о­о, скільки з того часу води спливло в Ужі й Дніпрі! Наразі ж киянка Оксана Богдан приїхала у справах до рідного Ужгорода. Ми випадково зустрілися в центрі, пригадали минуле, наговорилися, насміялися.  Жінка подарувала мені біжутерію власного виробництва, причім таку самобутню, стильну, що це й стало приводом для бліц­розмови:

– Свого часу в Івано­Фран­ків­ську закінчила художньо­графічний факультет Педагогічного інституту ім. Василя Стефаника. 1993 року вийшла заміж за Валентина. Відтак переїхала жити до чоловіка в столицю. Народила доньку Сабіну й двох хлопців – Максима й Станіслава. Спочатку дуже тяжко було – і дітей ростила, і мистецтво в мені нуртувало. На друге, звичайно, постійно не вистачало часу. Але потроху, з Божою поміччю, вийшла я з фінансової скрути і нині займаюся тим, що мені до душі.

– Будь ласка, кілька слів про свою мистецьку кухню.

– Працюю здебільшого вночі. Тобто відправивши всіх спати, сідаю за роботу. Над одним сюжетом можу чаклувати й до світанку, а можу за годину­дві й кілька створити, одне слово, коли як. А потім сюжети штампуються. Вважаю, що моя кольорова біжутерія сучасна, модна, а висловлюючись молодіжним сленґом, «струйова»...

Здебільшого продаю її в Києві на Андріївському узвозі, де живу, а також в Одесі, Львові, Ужгороді і Мукачеві. Влітку фінтіфлюшки сильно йдуть, узимку – найслабше. Я тут  доволі часто буваю. З подругою – художницею Людмилою Кучеренко (до речі, колись на багато що відкрила мені очі) – звикли відпочивати з дітьми на Радванському кар’єрі. Ми там щоліта «прописані». Просто цьогоріч не склалося.

– Дивлячись на портретні світлини твоїх дітей, зауважив, що маєш хист і до фотосправи.

– Маю чи не маю – не знаю, але приємно чути. Хоча я в цьому ділі – любитель. Узагалі, до всього намагаюся підходити творчо, з родзинкою. Насамперед до виховання дітей. Постійно вчу їх думати нешаблонно. Так, діти – це добро, діти – це великий стимул до роботи, творчості, до життя. Мабуть, до слова буде, що мені імпонує вислів співака­«вевешника» Олега Скрипки: «Ми лише дудка, в яку дує Господь».

Вкотре оцінюю, як зі смаком одягнута Оксана, як їй личить зачіска з косичкою, як пасує ексклюзивна біжутерія на шиї й правій руці. І водночас вловлюю, як із її трохи втомлених і яскраво голубих грайливих очей випромінюється творчий погляд на світ.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати