Михайло Качалуба був громадянином трьох країн, але любив Україну

НТШ у Словаччині видало до 100-річного ювілею з дня народження українського поета Михайла Качалуби (1908-1993) його книгу „Муза і стетоскоп” (Пряшів 2008 р., 318 сторінок). Упорядником та автором вступної статті цього видання є Академік Микола Мушинка, резюме вміщені словацькою, англійською та французькою мовами, книжка появилася завдяки фінансовій допомозі сина поета Михайла Качалуби.

Життєвий шлях Михайла Качалуби нагадує долю багатьох наших поетів і письменників, які змушені були жити й творити на чужині. Вихідець з Тернопільщини (Романове Село), син хлібороба, сам вибрався до Женеви (Швейцарія), поступив до університету на медичний факультет, який і закінчив 1935 р.. В університеті познайомився з однокурсницею Луїзою (Качалуба „перехрестив” її на Люсю) Гейм, яка вивчила українську мову і стала його життєвою супутницею та матірю їхніх чотирьох дітей.

Після Мюнхенської угоди 1938 р. Швейцарія депортувала всіх чужинців. Тому, що дружина Качалуби одружилася з чужинцем, то втратила громадянство і їх обоє депортували. Спочатку молоде подружжя приїхало до Братіслави (Словаччина), але згодом вони переїжджають на Закарпаття, де в рамках плану уряду Карпатської України, молодий лікар організує окружну лікарню у Великому Березному. Окупація Карпатської України Угорщиною змушує Михайла і його дружину та дітей знов емігрувати у Словаччину до Братіслави, а через короткий час він перебрався до невеликого містечка Долни Кубін (Dolny Kubin), де „зупинивсь” на 24 роки. Бажання бути ближче до „своїх”, привело його 1962 р. до східнословацького міста Кошиці, де він включився у культурне життя етнічних українців цього краю, публікував свої твори в українських виданнях. Після окупації Чехо-Словаччини військами Варшавського пакту 1968 р., він знов переїжджає до Швейцарії, де й працював лікарем до останніх днів, тут він і похований.

Наведені „мандрівки” за пошуком праці і місця для спокійного життя, це лише перелік вагомих „зупинок” в житті Качалуби, але вони не вказують на всі пережиття, клопіт з документами, з дітьми та ув”язненнями.

Оскільки Чехословаччина після Другої світової війни опинилася під контролем Москви, то тут була нагінка не тільки за „буржуазними елементами”, але й „українськими нацоналістами”, яких НКВДисти, за допомоги чехословацьких „колег”, шукали навіть в глибині Словаччини! Оскільки лікар Михайло Качалуба під час війни лікував тих хто потребував лікарської допомоги, то лікував партизан, чехословацьких вояків і деяких вояків УПА, які пробивалися на Захід.

М.Мушинка у статті „Цілитель тіла і душі” подає детальну біографію Качалуби, яку доповнює численними фотографіями, листами, віршами, копіями документів.

Книжка „Муза і стетоскоп” складається з двох частин – „Вірші” та „З моєї Одісеї”. Серед віршів чимало публікованих вперше, а в розділі „З моєї Одісеї” вміщені окремі розділи із спогадів, які мають надзвичайну вартість, оскільки є доказом того, як сталінський режим переслідував українське навіть після переможної війни. Спогади лікара-поета Качалуби набувають особливої уваги, коли оприлюднена праця Рафаєля Лемкіна про радянський ґеноцид в Україні (Сергій Грабовський „Голодомор, геноцид, істина: погляд третейського судді”, Майдан, 22.11.2008 р.). Саме в сенсі розуміння Р.Лемкіним концепції ґеноциду, спогади-свідчення Михайла Качалуби є доказом того, що радянська політика в Україні була спрямована проти існування українського народу.

Автор десяти збірок поезії і пісень та спогадів у чотирьох книжках - Михайло Качалуба, залишився сином України, незважаючи на те, що прожив понад 60 років за її межами і був громадянином трьох держав. Свою любов до України він вкладав у поезію, яку творив у чужомовному середовищі, але з певною вірою:

Та нарід будиться вже нині,

вкрива майдани, вулиці,

несе прапори жовто-сині

й бажання волі на лиці.

(Народ наш будиться, стор.122)

21 річний хлопець з Тернопільщини потрапив до Швейцарії, вивчив французьку мову й працею профінансував свої студії і став лікарем. Качалуба зазнав гоніння, оскільки ніколи не приховував своє українське походження, тому він ніяк не міг збагнути, чому в Україні цураються свого слова:

Я так соромлюся за вас,

аж серце рветься із відчаю,

коли чужий турист вертає

із України

та до мене:

„Є якась мова українська?

Хоч нужденна?

Я був у Харкові, Одесі,

Ба в самім Києві я був,

А мови вашої не чув.

Там по-московському усюди.

Що це за нація така?”


(Моїм братам в Україні, стор.114)

Дуже шкода, що Україна ще не навчилася відзначати своїх вірних дітей. Сусіди на Сході турбуються навіть про тих, хто не є їхньої національності, але вживає їхню мову – вони дають громадянство і готують давати бажаючим „Російську карту”, щоб люди користали з того, що будуть „російськомовною масою”. На Заході -словаки та угорці надають паспорти своїм одноплемінникам (або тим, що до них із-за европейського паспорта голосяться), а в Україні не вміють навіть гідно відзначити 100-ий ювілей поета-лікаря, який свою любов до України задокументував у численних поезіях, який вніс свою лепту не тільки у діяспорну українську літературу, але й збагатив українську поезію та прозу своїми творами.

Поява книги „Муза і стетоскоп” Михайла Качалуби до 100-ої річниці з дня народження у Пряшеві, а не у Києві, Львові, чи Тернополі, свідчить про те, що в Україні ще нема цивілізованої поведінки зі спадщиною. Кількасот примірників, які М.Мушинка перевіз із Словаччини в Україну та провів кілька виступів по телебаченню в Ужгороді та в Тернополі, не можуть замінити те, що заслужив Михайло Качалуба як поет, як вірний син своєї землі:

Я син твій, моя Україно,

для тебе співаю, живу,

для тебе аж ген в домовину

дотягну я долю криву


(Україні, стор. 281)

Складається враження, що синівська любов не отримала належної оцінки. Може тому, що поет Михайло Качалуба прожив на чужині, одружився з чужиною, навчив її української і в чужомовному світі виховав дітей та прищепив їм любов до України, до української мови? А може просто тому, що багато українців належать до тих, за яких поетові було „соромно”, що свого цураються!? Життєвого і творчого шляху Михайла Качалуби вистачило доброму режисерові на цілий телевізійний серіял, сповнений любові, радості, трагедії, ув”язнення та енергії до виконання своєї лікарської професії і незгасимої любові до України.

У всякому разі, Україні слід би, нарешті, повчитись від сусідів, як ставитись не тільки до живих одноплемінників, але й до тих, які своєю творчістю збагатили українську культуру й мову!

Торонто, 7.12.2008 р.

"Майдан"
08 грудня 2008р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

22:39
/ 1
На Запоріжжі поліг Петро Ганич з Кам'яниці Оноківської громади
22:00
/ 1
Командир "Граду" з позивним "Ісус"
17:33
/ 3
У Лютій Костринської громади згоріли будинок і трактор
11:12
/ 1
Чехія допоможе звести реабілітаційний центр в Ужгороді
22:04
Протягом минулого тижня в Ужгороді народилося 53 малюків, у Мукачеві – 34
12:40
/ 1
У 9 закладах Закарпаття можна отримати безкоштовну медичну допомогу при інсульті
11:25
/ 19
В Ужгороді сквер міської лікарні реконструюють і облаштують за 40 млн грантових гривень
17:48
На Закарпатті у березні 2024 року порівняно з груднем 2023 року ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
17:12
Цьогоріч у березні на Закарпатті ціни зросли на 0,7%
11:09
В Ужгороді "комунальні" повідомлення про порушення ПДР залишатимуть на авто у червоних зіп-пакетах
10:51
22-річного Івана Бориса з Заріччя, якого з серпня 2022 року вважали зниклим безвісти, зустрінуть і поховають у понеділок
22:15
/ 2
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої Копані Виноградівської громади
11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 9
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
18:31
На Сумщині загинув Михайло Мегеш з Великих Ком’ят Виноградівської громади
11:22
В Ужгороді у неділю відбудеться благодійний забіг під сакурами
10:46
/ 4
У Закарпатському апеляційному суді скінчилися марки. Тому він припиняє листуватися
» Всі новини