Під ніж підуть з подачі міської влади Ужгорода його зелені легені

Практично після кожної з озвучених позицій більш ніж яскраво прочитується, що звільнений від нехудожнього (на думку «високопрофесійної» ради) твору шмат землі збираються продати. Така ж ситуація й із зеленими насадженнями – то тут, то там у наших невеличких скверах, парках виростають загорожі й усім зрозуміло: дерева вирубали, ставлять черговий ресторан, готель, магазин чи заправку. Зробимо невеличку екскурсію ужгородськими вже покійними або ж глибоко «хворими» зеленими зонами.

До природно-заповідного фонду місцевого значення в Ужгороді належать парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва: ім. Горького (Підзамковий), Липова алея, партерний сквер позаду будівлі облдержадміністрації, сквер міської дитячої лікарні (дендросад Лаудона), палісадник обласної лікарні, парк ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією (парк відпочинку Боздоський).

Найдавніший парк обласного цент­ру – Підзамковий, який нову свою назву дістав від поряд розміщеного Ужгородського замку. Започаткували його ще у ХVІІ ст. на розплід диких звірів, а відтак – вельможних полювань. Тоді парк-ліс тягнувся аж у Доманинці, нині ж із нього залишилися якихось 4 га. Та й цей уже жалюгідний залишок викликає хіба страх та відразу – сміття, кущові й чагарникові зарості, занедбаність. Хоч ужгородці, котрі нині, як кажуть, у самому розквіті сил, ще ходили сюди на танцмайданчик і до... зоопарку!

З прадавніх часів у парку залишилися поодинокі дерева – платан, якому 450 років, липи віком не менш ніж 350 літ, двохсотрічні австрійські сосни й сірі тополі. Парк є об’єктом не тільки природної, а й історико-культурної спадщини. На жаль, для нинішньої міської влади це лише порожній звук.

Найдовша у Європі Липова алея над Ужем, заснована 1928 року, теж належить до природно-заповідного фонду місцевого значення. Тут на площі 1 га ростуть різні види лип – широколиста, серцелиста, європейська, американська, кавказька. Що чекає на цю алею, коли, як кажуть чільники міста, від нинішньої стоматполіклініки до обл­муздрамтеатру проляже новий чи то транспортний, чи то пішохідний міст?

Ще більш-менш доглянутий нині (мабуть, тому, що міститься під вікнами обласної адміністрації) партерний сквер площею 1,5 га. Тут збереглися віковічні насадження цінних екзотів, різних видів дерев і кущів, що мають рекреаційно-оздоровче й естетичне значення. Хоча за розарій, що поряд, навпроти будинку профспілок, міська влада вже давно розпочала боротьбу – мовляв, тут конче треба звести будівлю для представництва Нацбанку.

Повільно, але неухильно знаходяться причини знищити одне-два дерева або ж прокласти поряд із кореневищами інші комунікації в тепер уже крихітному скверику міської дитячої лікарні. Це залишки колись відомого далеко за межами Ужгорода дендропарку, який учитель гімназії Лаудон заклав 1886 року. На порівняно невеликій ділянці (0,4 га) ще збереглося близько двох десятків різноманітних екзотичних рослин – магнолія обернено-яйцеподібна, дерево гінко й біота східна, які ростуть у Східній Азії, болотні кипариси, тсуга канадська й псевдотсуга Мензіса – вихідці з американського континенту, європейські види представлені буком європейським, розсіченолистим дубом звичайним, тисом ягід­ним.

З усього світу зібрані й кущі та дерева, що ростуть у палісаднику облас­ної лікарні, який закладався разом із медустановою півтора століття тому. На заповідній території площею 0,7 га є кедр гімалайський, бересклет японський, ялина (смерека) європейська, вишня японська, туя західна та інші цінні види кущів і дерев.

Найбільший, а нині через дії міської влади й найбільш скандально відомий в Ужгороді Боздоський парк. Місцеві породи дерев тут поєднуються з інтродуктивними – тополя канадська, бархат амурський, катальпа гібридна, софора японська тощо. На жаль, значна частина парку теж у занедбаному стані, а міська рада не те що не хоче схвалити план його розвитку, а й вигадує всілякі інсинуації, протидіючи затвердженню реальних нині 73,7 га території парку, щоб, посилаючись на визначені більше 20 років тому на папері 50 га, решту «здерибанити».

Через те, що наші парки, сквери й інші зелені зони не захищені жодними документами, формально не узаконенні, то їх ніби й не існує. Це якраз на руку ни­нішній міській владі й абсолютно ві­дірваним від виборців депутатам. Дуже часто саме вони й отримують ділянки у наших скверах і парках. Як приклад, забудова, що ведеться у скверику наприкінці вул. Мукачівської. Наказали довго жити й дерева у скверику на Бабушкіна, а нещодавно – 16 сакур, які є однією з візитівок Ужгорода, на вул. За­ньковецької, де звели нову АЗС.

Любов Фельбаба-Клушина, директор обласної громадської еколого-освітньої організації «Природа», кандидат біологічних наук, викладач УжНУ:

– В Ужгороді дуже погана екологіч­на ситуація з повітрям. Хоча великої й шкідливої промисловості немає, та ми затиснуті між горами. І коли 68 днів у році в місті повітряний штиль, а кіль­кість транспорту постійно зростає, то всі шкідливі речовини тут і залишаються. Для поліпшення ситуації нам треба берегти наявні зелені насадження й створювати нові оази, а не пускати, як нині, все, що маємо, на зрубування, а звільнені земельні ділянки заставляти бетонними коробками.

В Ужгороді встановлено кілька постів, де прилади вимірюють чистоту повітря. І результати багаторічних спостережень показують, що одне з найбрудніших місць – площа Богдана Хмельницького, де велика транспортна розв’язка, поряд – міст. На цій площі вже знищено зелень, а ще й нинішня міська влада надала земельну ділянку для спорудження якогось торгового центру. До речі, поряд – дитячий майданчик. Яким повітрям там дихають і дихатимуть далі діти?

Особливо у незадовільному стані нині парки Підзамковий та Боздоський, де кучугури сміття. Другий, нагадаю, є унікальною заплавною екосистемою пониззя Ужа. Такі осередки на нашій річці уже практично знищені, хоч виконують дуже важливу гідро­аку­муляційну роль. Також вони є осередками дуже цікавого біорізноманіття – і рослинного, і тваринного. У Боздоському парку можна, ба навіть треба розширювати комплекси відпочинку, у тому числі можна будувати й аквапарк, але ж для цього не треба змінювати статус парку, як хоче зробити міська влада Ужгорода.

Анатолій Поляновський,начальник відділу державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області:

– На обліку в нашому управлінні близько десятка ужгородських об’єктів природно-заповідного фонду, які, на жаль, не мають відповідних матеріалів ні реконструкції, ні проектів організації території, ні систем утримання зелених насаджень. Хоч великих коштів на документальне оформлення не потрібно – було би бажання. Тим більше, що є всі спеціалісти, структури, які можуть ви­конувати ці роботи.

Проте лише щодо фрагменту Боздоського парку нині в роботі проект організації території. Інші ж парки у повному запустінні, межі їх не винесені. Навіть наша гордість, сторічна Липова алея, відома у Європі як найдовша, не винесена в натуру і не зафіксована в картографічних матеріалах. Тож там можуть бути зловживання, аж до вирізання дерев.

Далі – парк Підзамковий. Він також не винесений в натуру, межі не встановлені, хоча це традиційне місце відпочинку ужгородців. Нині там єдиний позитив – посадковий матеріал наших аборигенних дерев і кущів, який можна брати без затрат на закупівлю саджанців для озеленення Ужгорода. Було б тільки бажання садити! Поки ж домінує протилежне – то тут, то там триває масова забудова з вирубуванням дерев і дуже часто, особливо на околицях Ужгорода, їх навіть не поновлюють.

Ми хоч і є працівниками поважної екологічної структури, не зав­жди можемо впливати на вирубку дерев в обласному центрі, бо міська влада не вважає за потрібне запрошувати фахівців-природознавців на численні комісії чи коли ухвалюються рішення про спорудження нових об’єктів. Ужгород втрачає славу зеленого мі­ста і «тішить» око мешканців і гостей здебільшого... десятками, навіть сотнями пнів і різноликою хаотичною забудовою... ,

У 2006 р. в Ужгороді поменшало на 786 дерев, 2007-го – на 706, а за 10 місяців цього року – ще більш ніж на 600

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати