Закарпатське село Верхній Бистрий врятує "залізна вода"?

ПЕРША ЗАКАРПАТСЬКА КІНОЗІРКА 

Село назвали на честь гірської річки Бистриця. Засноване воно десь чотири сотні років тому. У XX ст. тут проживало чимало євреїв - понад третина населення, решта - українці. Судячи з історичних згадок, українська частина малася доволі бідно, часто наймитуючи в євреїв або шукаючи долі за кордоном. Євреї ж, як і будь-де, володіли шинками, провадили торгівлю. Найцікавішим періодом у житті села можна вважати час, коли воно належало Че-хословаччині. Славу ж здобуло завдяки письменникові Івану Ольбрахту, котрий, дуже часто відвідуючи нинішню Міжгірщину, прославив, звісно, насамперед Колочаву, проте й деякі інші села стали відомими в Чехії завдяки митцю.

Верхній Бистрий увійшов до історії чеського кінематографу завдяки тому, що уроджениця цього села стала головною героїнею першого чехословацького кінофільму «Марійка-не-вірниця», знятого режисером Владиславом Ванчурою за сценарієм Ольбрах-та. За спогадами очевидців, режисер, який на всі ролі запросив непрофесіо-налів серед місцевого населення, тривалий час не міг знайти дівчину, яка би підійшла під образ головної героїні, аж доки йому на очі не потрапила жителька Бистрого Ганна Шкелебей. Після знімання Ганна одружилася з художником Слабошпицьким і виїхала до Словаччини, де й доживала віку.

Кажуть, що у фільмах вона більше не грала, проте й так увійшла до історії Закарпаття як перша кінозірка краю. А згодом про неї зняли стрічку львівські документалісти. До речі, це не єдиний випадок, коли Верхній Бистрий був пов'язаний із кінематографом. Тут знімали принаймні три фільми - «Високий перевал», «Легенда про безсмертя», «Трембіта».
Та радянські часи не принесли якогось суттєвого покращення в житті села. Створили, щоправда, колгосп на кілька сіл, де й працювали селяни, доки Союз не розпався...

БЕЗ ПОМОЧІ — НІЯК

Нині життя села, здається, не дуже відрізняється від 30-х років. Принаймні, так само тут надто мало робочих місць і місцеві мешканці змушені їхати по заробіток за кордон. Зрештою, й населення тут не надто виросло з тих часів. Якщо 1935 року у Верхньому Бистрому нараховувалося 1027 жителів, то нині - близько 1300. Ті ж, хто на заробітки не виїхав, працюють на пилорамі, в магазинах і кафе, заготовляють ягоди та гриби. Утім не цього року, який видався бідний на дари лісу. Раніше в селі популярне було вівчарство, тримають овець люди й тепер, але зовсім небагато - якихось півтори сотні тварин.
Тут є дитсадок, школа І-ІІ ступенів, сільрада, ФАП, храм - за конфесійною належністю майже всі жителі Бистрого православні християни. За словами голови сільради Руслани Жаб-ляк, яка вперше на цій посаді, на вибори йшла, сподіваючись, що буде нагода щось змінити. Однак робота виявилася набагато складнішою, аніж може видатися на перший погляд. «Утім щось зробити можна, якщо не сидіти на місці», - каже головиха. З того, що вдалося здійснити за час керування, називає ремонт дитячого садка, ФАПу, реконструкцію обеліску, який майже розпадався. Після липневої повені тут зробили берегоукріплення, на що виділили 1,2 мільйонів гривень. «Потреба в ньому відчувалася ще з 1998 року. Мали ж постійні проблеми: річки розмивали береги й підбиралися під самі будинки», - розповідає пані Руслана. Нині перше завдання для села -газифікація. «Райдержадміністрація каже, що допоможе, - головне провести центральну гілку», - пояснює Руслана Юріївна. Звісно, неозброєним оком видно, що зробити в селі треба багато чого. Ті ж дороги давно не знали асфальту, проте самим мешканцям дати цьому раду не до снаги. Власне, Руслана Жабляк і не приховує, що без допомоги районної та обласної державних адміністрацій не зробили б і того, що є.

ВРЯТУЄ ЗАЛІЗНА ВОДА?

На відміну від багатьох сіл Міжгірщини, поява у Верхньому Бистрому гірськолижного курорту малоймовірна - занадто сонячно. Та, на щастя, туристичні можливості району не обмежуються гірськолижним відпочинком. Шляхом до процвітання Верхнього Бистрого є мінеральна вода. Руслана Жабляк стверджує, що води з такими властивостями, як тутешня, нема більше ніде в Україні. Це, мовляв, підтвердила експертиза. Характерна особливість тутешньої води - іржавий відтінок. Це свідчення великого вмісту заліза. За словами голови села, «мінералку» одногозджерел навіть пити не рекомендують через особливий хімічний склад. Але цього й не треба: у цій воді купаються. Ще за часів СРСР тут діяв санаторій «Менчул», що спеціалізувався на мінеральних купелях. Кажуть, лікується ревматизм, радикуліт тощо. Після 1991 року санаторій проіснував недовго. Згодом будівлю викупили, але нічого в ній не, зробили. Так і стоїть закинута споруда, поглядаючи на село пустими віконницями. Та, на щас--тя, про цілющі властивості місцевого квасу згадали, і вже найближчим часом інвестори візьмуться за зведення нового санаторного комплексу.
Львівська компанія планує вкласти сюди до 10 мільйонів доларів. Важливо, що, окрім бізнес-проекту, галичани реалізують і соціальну складову. Обіцяють також збудувати міні-гідроелектростанцію, якій теоретично вистачить потужностей і на обслуговування самого закладу, й на потреби села; ще мали б заасфальтувати 4 кілометри дороги на вулиці Рози Лаптєвої (так, на перший погляд, незвично вулицю назвали на честь полтавської радистки, яку пораненою знайшли на території села під час Другої світової війни). Зрозуміло, що дасть комплекс і кілька десятків робочих місць. Завершити будівництво планують до 2010 року, тобто фактично за рік. Зайве казати, що реалізація такого проекту приверне увагу відпочивальників і значно пожвавить життя села.
Та не тільки львів'яни вирішили скористатися природним скарбом села для оздоровлення людей. Доки вони лише скуповували ділянки від селян (власної землі сільрада не має - тут, як і в інших гірських селах, бракує площ) по кілька соток, купальні зробила місцева жителька Калина Блинда, власниця готелю «Калина». На момент нашого візиту будівництво купалень перебувало на завершальній стадії, тож зовсім скоро охочі поніжитися в цілющих ваннах зможуть це зробити у Верхньому Бистрому. Калина Олексіївна володіє нині єдиним готелем у селі, який відкрила років два тому. З часом, очевидно, справи пішли непогано - туристів приїжджає небагато, але вони є майже постійно. Тому згодом пані Калина збудувала сауну, а потім і оздоровчий корпус, у якому будуть 4 ванни з мінеральною водою, масажний зал тощо. Ідея зробити ванни у господарки виникла тому, що джерело міститься " на її землі - гріх було не скористатися. Наразі Калина Олексіївна відправила воду на експертизу до Києва, щоб точно знати, які властивості має «мінералка», і невдовзі сподівається на перших клієнтів. Єдине, що її турбує, - неможливо знайти працівників. Господарка готелю скаржиться, що незважаючи на досить пристойну як для Бистрого платню (близько 1200 грн.), яку вона пропонує працівникам, - більшість витримує місяць. А потім хтось починає красти, інші надто бурхливо відзначають першу зарплатню - і про роботу вже мова не йде. Тому й доводиться їй, бути і власницею, і реєстраторкою, і прибиральницею. Але працює в готелі кухар - хлопець, якого пані Калина запросила просто з ПТУ, яке він закінчив.

Як водиться, за першими інвесторами підтягуються й інші, тому є надія, що «Калина» й львівські інвестори стануть лише першими ластівками - вкладниками грошей у Верхній Бистрий. І хоча всі вони обов'язково зіткнуться з проблемою браку землі, сподіваємося, це не зупинить їхнього бажання робити бізнес на тутешніх мінеральних джерелах. І тоді село матиме шанс змінити своє життя - мешканці зароблятимуть нарешті вдома, а не в чужих краях.

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати