Валерій Товт: За 60 років в УжНУ підготовлено понад 200 майстрів спорту

Трохи більше як через піввіку по тому в найбільшому виші Закарпаття, правда, вже зі статусом національного, запрацював повноцінний профільний факультет. Про його історію, сьогодення і перспективи розповідає декан факультету фізичного виховання і спорту УжНУ Валерій Товт.

— Нещодавно університет відзначав 60-літній ювілей кафедри фізичного виховання, з якої, власне, і бере свій початок факультет фізичного виховання і спорту. Які досягнення найбільше заслуговують на увагу?

— Починаючи із 1948 року, кафедра фізичного виховання (до речі, створена в числі перших у вузі) пройшла довгий і цікавий шлях свого розвитку, адже починалася вона з 4-х викладачів, нині ж у нас — 28 педагогів.

За шість десятиліть підготовлено майже 200 майстрів спорту, серед яких чимало міжнародного класу. І саме кафедрою започатковано традицію, аналогів якій, мабуть, не знайдете в Україні — студентську спартакіаду, котра цьогоріч стартувала вже в 59-й раз.

А далі саме кафедра дала поштовх створенню нових кафедр: фізичної реабілітації та теорії і методики фізичного виховання, з якими у 2002 році своє існування розпочав факультет фізичного виховання і спорту (ФФВіС).

— Із заснуванням факультету очевидно змінилися підходи у підготовці фахівців? І наскільки гостро стоїть проблема кадрів?..

— Приємно, що викладачі найстарішої кафедри на чолі з професором Степаном Михайловичем не зупиняються на досягненнях минулого.
Специфіка роботи кафедри фізичного виховання у минулому не вимагала високого рівня теоретичної підготовки викладачів. Зараз навпаки, аби факультет отримав ліцензію готувати магістрів, згідно з вимогами атестаційної комісії, 90 відсотків викладачів повинні мати наукові ступені і вчені звання. Сьогодні ж їх не вистачає. Щоправда, вперше за 60-літню історію кафедри фізичного виховання її співробітниця Наталя Бондарчук захистила дисертацію саме у галузі фізичного виховання і спорту й стала першим кандидатом наук з фізичного виховання і спорту.

Також своїм практичним досвідом зі студентами діляться і добре знані у спортивних колах не лише Закарпаття такі фахівці, як Борис Петровський, який, зокрема, тренує гандбольний клуб «Карпати», майстри спорту з важкої атлетики Андрій Федорішко та Олександр Тимочко, з легкої атлетики Іван Маріонда, з гандболу Марія Заболотна.

— Зрозуміло, що ФФВіС — не лише спортивний вектор, а й напрям забезпечення здорового способу життя. Наскільки відчутну роль відіграють ваші випускники у цьому?

— Щорічно факультет випускає майже 40 фахівців. Уже через три роки, сподіваємось, це число збільшиться вдвічі. Проте ми підрахували, аби заповнити всі посади, пов'язані із фізичним вихованням і спортивною реабілітацією своїми силами, потрібно щорічно випускати майже 1200 спеціалістів. Зрозуміло, забезпечити фахівцями ці галузі самостійно ми не можемо. А треба ж, аби в кожному дитсадку, у всіх навчальних закладах (я вже не говоритиму про спортклуби) працювали педагоги зі спеціальною вищою освітою. Бракує кадрів і в галузі фізичної реабілітації.
До слова, цьогоріч спільно з профкомом працівників університету започатковано спартакіаду серед викладачів і співробітників УжНУ, яка сприятиме їх оздоровленню та підвищенню працездатності. Вона, до речі, настільки всім сподобалася, що у вузі з нетерпінням чекають другої за рахунком. А в тому, що ця спартакіада набуде традицій студентської, — навіть не сумніваюсь.

— Валерію Адальбертовичу, не всі сходяться на думці, що випускники вашого факультету стають міцною опорою фізкультурно-спортивного руху краю...

— Впевнений, що так вважає незначна частина скептиків. Хоча, безперечно, ідеальних випускників ми не готуємо. У нас, як і в кожній навчальній структурі, чимало проблем. Проте, вже за роки існування факультету ми зробили суттєвий рух уперед: розширили власну спортивну базу, відкрили реабілітаційний центр, обладнаний спеціальними тренажерами, медичними і гімнастичними приладами. Очевидно, ті студенти, котрі матимуть не тільки теоретичну підготовку, як це було у перших чотирьох випусках факультету, а й відповідні практичні навички, напрацьовані у нашому центрі, будуть сильнішими за своїх попередників.
Але ж є й такі студенти, котрими гордимося вже зараз не лише ми, а увесь вуз. От, приміром, Володимир Лятов у парі з Веронікою Мешко на чемпіонаті світу-2007 у Сінгапурі зі спортивних танців посіли другу сходинку; Анет Ленерт стала переможницею цьогорічних універсіади та чемпіонату України з тенісу; срібло на чемпіонаті України з фехтування нещодавно завоювала Юліана Герей; вищу освіту на нашому факультеті здобуває чи не увесь склад бронзового призера чемпіонату України з гандболу ужгородських «Карпат» — це Наталя Скунзяк, Катерина Кравцова, Вікторія Гордієнко, Беата Смерека, Марина Бовкун, Олена Гурківська, Надія Назаренко, Юлія Коломієць. До складу українських збірних входять Василь Потокі (гирьовий спорт), гірськолижниця Крістін Мінай, Марина Плавайко у художній гімнастиці, ті ж Лятов з Мешко, декілька представниць ручного мяча. Це ще далеко не повний список провідних студентів-спортсменів.

— На яку матеріально-спортивну базу опираєтесь і наскільки вона сьогодні забезпечує потрібний рівень підготовки фахівців?

— Безперечно, готувати спеціалістів з фізичного виховання та ще й виконувати головне завдання — займатися фізвихованням усіх студентів вузу, спортивна база університету ледь у силах. Наразі маємо один великий ігровий зал, один менший для загального користування, басейн, а також відкритий спортивний майданчик з футбольним полем. Щорічно через ці спортмайданчики і зали проходить близько 5—6 тисяч студентів, вже не рахуючи працівників вузу і різноманітні міські й обласні спортивні заходи. Тож експлуатуємо ми її навіть не на 100, а на всі 200 відсотків.
Тому, звичайно, потрібно будувати нові споруди. І, до слова, ця ще донедавна мрія скоро стане реальністю: вирішено питання виділення земельної ділянки Ужгородському національному університету для будівництва спортивного ядра — стадіону з біговими доріжками і секторами для стрибків й метання.

— А коли запрацює басейн на спорткомплексі «Буревісник»?..

— На Закарпатті — це єдиний критий басейн, який відповідає олімпійським стандартам. І мрія факультету — автономна котельня, котра забезпечувала б життєдіяльність цього об'єкта, не закриваючи його на вимушені канікули по 8 місяців щороку. До слова, варто один раз вкласти у басейн серйозні інвестиції, і він стане самоокупним.
На будівництво автономної котельні для університетського басейну потрібно 450 тисяч гривень. У реальності цих коштів ще немає, тому й надалі басейн перебуває в робочому режимі тільки в період опалювального сезону.

— Валерію Адальбертовичу, збірна УжНУ — постійний переможець крайових спортивних універсіад, проте на всеукраїнському рівні обласна команда, котра майже чи не повністю формується із представників найбільшого вишу краю, пасе задніх. Така тенденція свідчить про низький рівень кваліфікації наших спортсменів? Чи є підстави заперечити це?

— Та ні, насправді все банальніше — проблеми у недофінансуванні участі наших спортсменів у всеукраїнських змаганнях. Адже спорт — дороге задоволення. До того ж, аби студенту дозволили змагатися на всеукраїнських студентських спартакіадах, вуз повинен сплачувати внески до Національного спортивного комітету, відрядження — теж за його кошти. І щоб забезпечити свою присутність у всіх видах універсіади й зайняти гідне місце, нам потрібно не менше 160 тисяч гривень щорічно. Університет минулоріч передбачив на ці заходи 5 тисяч гривень...
Однак, повірте, це не лише наша проблема — з таким стикаються чимало вузів. Тому це питання до Міністерства освіти і науки та центральних органів спортивних структур нашої держави. Вони ж бо ніби й проводять хороші спортивні заходи, але розробити механізм фінансування студентського фізичного виховання і спорту не змогли. Завдання знаходити кошти покладені на плечі ректорів. Ось так і працюємо...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати